Гроші для Леніна з-за кордону

У Великій Британії опублікували книжку «Російська революція. Нова історія» (The Russian Revolution. A New History), автор якої, професор Бард-коледжу Шон МакМікін, переконливо доводить, що Жовтневий переворот 1917 року не міг би відбутися без значної фінансової підтримки більшовиків з-за кордону – з Німеччини, Швеції, Данії, Швейцарії. Автор по-новому розглядає роль війни та воєнного стану в долі революції. Значну провину за перемогу більшовиків американський історик покладає особисто на Олександра Керенського.

Ця книжка є досить актуальною сьогодні, адже ні в російській, ні в західній історіографії ніхто й досі не звертав уваги на фінансову базу більшовицької партії. Автор книжки намагався знайти відповідь на те, звідки ж у Леніна опинилися гроші на Жовтневий переворот. МакМікін працював з величезною кількістю матеріалу в 24 російських, німецьких, австрійських, шведських, британських, французьких, швейцарських та американських архівах. А тому всі факти, представлені автором, дуже переконливі, адже всі вони підкріплені фінансовими документами.

Рецензуючи книжку МакМікіна, лондонське видання The Times робить такі висновки: «Російська революція була найуспішнішою кримінальною змовою в історії… Вона була також промовистим прикладом того, як ліберали можуть програти, програти катастрофічно, якщо, маючи велетенську перевагу, вони роз’єднані перед обличчям нещадного ідеологічного ворога».

В інтерв’ю для Радіо Свобода Шон МакМікін розповідає, як йому вдалося ретельно розслідувати фінансування партії більшовиків та прояснити економічну таємницю їхньої найпотужнішої пропагандистської кампанії напередодні Жовтневого перевороту.

– Мені вдалося в моєму розслідуванні, причому не тільки в Росії, але й у Німеччині, Швеції та Франції, знайти багато доказів того, яку роль відіграв у фінансуванні більшовиків шведський банк «Ніа Банкен» та його голова Улоф Ашберг, якого називали «банкіром Леніна». Ашберг продовжив співпрацю з більшовиками і після Жовтневого перевороту. Між 1921 та 1924 роками він реалізував на Заході на 50 мільйонів доларів цінностей «Гохрану» (державного сховища цінностей, у якому в перші роки після перевороту зібрали конфісковані коштовності царської родини, Російської православної церкви і приватних осіб – ред.) – п’ять мільярдів доларів у перерахунку на нинішні гроші. В 1940 році Ашберга допитала в Парижі французька поліція, і він відверто розповів про свої зв’язки з більшовиками до та після революції. Його свідчення зберігаються в архіві паризької префектури. В Швеції я знайшов щоденник Ашберга, вірніше, його фрагменти, з яких стає багато чого відомо про його оборудки з більшовиками. У Німеччині мені пощастило знайти документи про постачання в Росію через підставні фірми товарів, в тому числі медикаментів, термометрів та рідкісних і дуже дорогих контрацептивів. Виручка від їх продажу йшла більшовикам. Ці транзакції здійснювалися в рублях, що дозволяло більшовикам використовувати величезні суми готівкових грошей. Багато з цих фактів виявила комісія Тимчасового уряду, яка розслідувала діяльність більшовиків після їхньої невдалої спроби захопити владу в липні 1917 року. Під час обшуку в штаб-квартирі їхньої партії в особняку Кшесинської вилучили їхні фінансові й облікові документи, багато з них згодом знищили в СРСР. Та Олександр Керенський про них знав – про це він повідомив у мемуарах. Ці факти є в постанові Тимчасового уряду про арешт Леніна, який утік у Фінляндію, та інших більшовиків і в оголошеннях про їхній розшук. Однак Керенський, по суті, саботував це рішення, побоюючись гаданої змови генерала Корнілова і сподіваючись на підтримку ідеологічно близьких лівих сил. В серпні він амністував арештованих у зв’язку з липневим заколотом більшовиків та випустив їх з тюрм. І хоча більшість документів про співробітництво більшовиків з закордонними спонсорами знищили, дещо все ж зберіглося в Російському державному архіві соціально-політичної історії в Москві. Проте не слід переоцінювати роль закордонних субсидій в перемозі більшовиків. Було чимало й інших факторів, що спрацювали на їхню перемогу. Тим не менш, без німецьких та інших грошей партія Леніна та Троцького не ввійшла б в історію, гроші дуже допомогли.

– Чи можна хоча б приблизно назвати загальну суму отриманих більшовиками німецьких субсидій на революційну пропаганду у 1917 році?

– Існує кілька таких підрахунків німецьких політиків та істориків у рамках загальних німецьких витрат на ведення Першої світової війни. Зазвичай кошти, виділені німецьким Генштабом на антивоєнну пропаганду в Росії, оцінюються в 50 мільйонів марок золотом. Це приблизно еквівалент 10 мільйонів доларів за тодішнім курсом, що дорівнює мільярду доларів за сьогоднішніми мірками. Це величезна сума на ті часи.

– Чи можна говорити про корупцію серед більшовиків в перші роки радянської влади? Адже через їхні руки проходили величезні та погано контрольовані грошові потоки та нечувані награбовані цінності?

– Авжеж, корупція існувала. Були й розкрадання. Відомо багато випадків використання партійним керівництвом реквізованих речей в особистих цілях. Наприклад, «Ролс-Ройс», на якому їздив Ленін, був конфіскований у приватної особи, що, за нормами європейського права, було відвертим грабунком.

– Марксистські історики стверджують, що Жовтнева революція була результатом класової боротьби. Чи це справді так?

– Якщо ви вірите в марксистсько-ленінську теорію історичного розвитку, то неминуче вимушені користуватися такими поясненнями причини революції. Але я не впевнений, що ця теорія здатна пояснити політичні події 1917 року в Росії. Ба більше, на мій погляд, вона відвертає нас убік від реальної проблеми. Щоб зрозуміти події Жовтня 1917 року, треба почати з війни, в яку у той час була втягнута Росія.

– У чому, на вашу думку, головні причини перемоги більшовиків? Чим вони так звабили російський народ?

– Критичну, головну роль їхньої перемоги можна пояснити одним словом – «війна». Історики називають багато причин поразки ліберальної демократії в Росії в жовтні 1917 року, вказуючи, зокрема, на політичну та економічну кризи, затягування земельної реформи, відсутність політичної волі у Тимчасового уряду та багато інших. Та на мій погляд, головна причина падіння демократії в Росії – це втома від війни, яка зруйнувала російську державність та пробудила найбільш ниці інстинкти озброєного народу. Якби цар послухав Григорія Распутіна, який у 1914 році радив йому не вступати у війну, не було б 74 років радянської влади та її нескінченних жертв. Ленін звабив російський народ простим гаслом «Геть війну!» і якоюсь мірою обіцянкою «Землю селянам!»

– Чим Ви пояснюєте те, що і через сто років після Жовтневого перевороту перед Росією все ще стоять практично ті ж самі проблеми, які в неї були й до Жовтня?

– Деякі російські проблеми ніколи не зникали. На Заході люблять говорити, що путінський режим – це лише новий варіант все тієї ж самої російської авторитарної традиції, що відрізняється дефіцитом демократії і права і обмеженням громадянських свобод. Однак, на мій погляд, багато з чинних проблем Росії викликані в основному неперебутою традицією радянської влади та навмисною культивацією комуністичної спадщини. Звідси й виникає радянська ментальність російського правлячого класу.

Оригінал матеріалу – на сайті Російської редакції Радіо Свобода