Луцьк – 5 серпня 1937 року за наказом НКВС СРСР №00447 вступила в дію постанова Політбюро ЦК ВКП(б) від 2 липня 1937 року П 51/94 «Про антирадянські елементи». Розпочалася наймасовіша за всю радянську епоху «чистка» суспільства від людей, яких комуністи визначили ворогами. На основі цього документа, зокрема, розстріляли 22-23 червня 1941 року кілька тисяч волинян. Нещодавно розкопали одну таку братську могилу.
– Це деформовані кулі, знайдені вже на останках… У даному випадку – кулі від гвинтівки системи Мосіна (набої калібру 7,62) – це ознака, що вона потрапила на щось тверде, вона деформуєтся від потрапляння в скелет людини, кістку людини.
– А це залишок від цинку, де патрони, а ось гільзи від системи Мосіна, вони всі в обоймі – що означає, що після цього, як проводилися розстріли – то ще й звітувалися. Це радянські гільзи. Їх тут дуже багато.
– Збереглися залишки одягу, шерстяний одяг. Бідні люди, полатане взуття, хоча були різні. В основному це молоді люди, перша ознака – у всіх збережені зуби. 18-20-35-40 років.
Ось так описували страшні знахідки під час розкопок археологи та громадські активісти. Упродовж шести днів у невеликій могилі були віднайдені останки 107 людей. Ексгумацію проводило комунальне підприємство Львівської обласної ради з питань здійснення пошуку поховань учасників національно-визвольних змагань та жертв воєн, депортацій і політичних репресій «Доля», а також волинські історики і краєзнавці разом з луцькими археологами Юрієм Мазуриком і Віктором Баюком.
У серпні 2016 року розпочався ремонт Кафедральної вулиці, яка, власне й прилягає до стін колишньої в’язниці (нині Свято-Архангельський монастир). Саме тоді головний спеціаліст відділу охорони культурної спадщини Луцької міськради, археолог Юрій Мазурик домігся проведення розвідкового шурфу.
Під час благоустрою території вдалося внаслідок археологічних розвідок локалізувати одне з поховань, скупчення людських останківЮрій Мазурик
«У 44-му році, вже після звільнення Луцька, в’язниця радянською владою знов використовувалася за призначенням, і як свідчить один в’язень колишній, Іван Мануйлик (він якраз був у цій в’язниці), його змушували зрізати хрести з цих могил. Він відмовився. Але це було проведено. Могили були зрівняні з землею, пізніше заасфальтовані. І до нашого часу втратилися візуальні ознаки цих могил. У 90-х роках громадськість встановила пам’ятні знаки в місцях, де локалізуються ці братські могили. Громадськість неодноразово ставила питання про перепоховання цих могил, але не було відоме місце, де починати розкопки. Лише минулого року під час благоустрою території вдалося внаслідок археологічних розвідок локалізувати одне з цих поховань, скупчення людських останків», – розповідає Юрій Мазурик.
Онука розстріляного на території Луцької в’язниці Франца Щербінського, Тетяна Пономарьова знає трагедію своєї родини зі слів бабусі. Уродженець польського Радома, Франц Щербінський після приходу радянської влади лишився на Волині працювати радіозв’язківцем. Сім’я вихоувала 5-річну донечку, коли чоловіка заарештували за штучним обвинуваченням.
Коли мама з бабусею на третій день після розстрілу прийшли сюди – бабуся побачила руку, вирвану з жилами, і впізнала по ґудзиках руку свого чоловіка. Вона зомлілаТетяна Пономарьова
«Мамі на той час було 5 рочків. Дідуся заарештували вночі, в 40-му році, не пояснюючи нічого, і бабуся довго шукала, де дідусь пропав. Потім він знайшовся в тій тюрмі. До останнього чекав на суд і був упевнений, що він ні в чому не винен. А як вийшов із зали суду – по обличчю котилися сльози, і кричав бабусі: скажи дітям, що я ні в чому не винен!» Мама хотіла передати йому булочку, бо він був дуже виснажений, повипадали зуби. А наглядач вдарив маму ногою, і вона скотилася з другого поверху залізними сходами. Коли мама з бабусею на третій день після розстрілу прийшли сюди – бабуся побачила руку, вирвану з жилами, і впізнала по ґудзиках руку свого чоловіка. Вона зомліла», – розповідає онука загиблого Тетяна Пономарьова.
Кільком лучанам дивом вдалося врятуватися. Один із них, на прізвище Розмислович, був органістом і знався з родиною Щербінських.
«Він прийшов до нас і розповів, що на розстрілі дідусь стояв напроти нього. Розмислович упав раніше, його трупами засипало. А потім він уплав дістався до бабусі й попросив допомоги. Бабуся кілька днів його переховувала, це зафіксовано в матеріалах КДБ», – розповідає Тетяна Пономарьова.
Серед тих, хто з дитинства знав про страшне місце з перших вуст – і правнучка відомого на Волині шевченкознавця Миколи Куделі Марія Філонюк. У Волинському обласному краєзнавчому музеї, де вона працює, діє постійна експозиція Миколи Куделі, однією з важливих елементів якої є його книга «Під мурами Луцької тюрми». Микола Куделя був її політичним в’язнем і дивом врятувався. Упродовж багатьох років Микола Куделя пригадував і відшуковував прізвища розстріляних та їхні родини. Завдяки йому на її мурах з’явилися іменні меморіальні дошки.
Після розстрілу Микола Куделя бачив тіло свого тестя, і його теж поховали в одній із ям біля Луцької в’язниціМарія Філонюк
«За свої політичні погляди, любов до України, до Шевченка, він був ув’язнений ще польською владою. І з приходом радянської влади він потрапив до Луцької в’язниці. 23 червня він став свідком цієї трагічної події. У нашій родині завжди говорили про цю подію, дідусь розповідав. Мури Луцької тюрми забрали і мого прапрадіда, тобто Миколи Куделі тестя, який був неполітичним в’язнем – він мав величезне господарство, працював важко. З приходом радянської влади – вважається куркулем і потрапляє до в’язниці. Перед тим, як іти на розстріл, Микола Куделя зустрівся із Сидором Івановим, тобто зі своїм тестем. Той щиро вірив, що їх відпустять додому. Але повернутися так і не вдалося. Тесть на той час уже мав 80 років і втратив зір. Після розстрілу Микола Куделя бачив тіло свого тестя, і його теж поховали в одній із ям біля Луцької в’язниці», – розповідає Марія Філонюк.
Сам Микола уночі вибрався з-під тіл, адже встиг прикинутися мертвим, і його оминула куля катів. Тож вважав своїм обов’язком скласти мартиролог загиблих та належно увічнити їхню пам’ять. Чим, поряд із вивченням і популяризацією Шевченкіани, і займався упродовж усього життя.
Родини закатованих і розстріляних сподівалися, що могила буде віднайдена, і вони зможуть ідентифікувати й поховати дідуся. Втім, перша могила, про яку знали лучани, виявилася порожньою, розповідає учасник розкопок, історик і краєзнавець Сергій Годлевський. Сергій затявся віднайти і перепоховати загиблих ще наприкінці 80-х, коли дізнався про Луцьку трагедію у червня 41-го. Але це виявилося непросто.
Знайшли мундштуки, ложки дерев’яні, гребінці, рештки одягу. Обіцяно, що до кінця вересня судмедекспертиза скаже про вік, стать, причини смертіСергій Годлевський
«Є перекази, що в 50-60-х роках, коли вже в’язниця не діяла, там стояла автоколона, був закритий об’єкт, і там по ночах працювали бульдозери й ніби вивозили щось таке. Є й переказ, що їх викинули в Луцьку на сміттєзвалищі, кажуть, що вивезені під будівництво дороги Луцьк – Дубно. Але перша яма виявилась порожньою. А тут після недовгих пошуків яму виявили і почали піднімати тіла. Знайшли мундштуки, ложки дерев’яні, гребінці, рештки одягу. Обіцяно, що до кінця вересня судмедекспертиза скаже про вік, стать, причини смерті. Ми про це вже знаємо, але є процедурні нюанси, які потрібно зробити», – розповідає Сергій Годлевський.
Вдалося встановити, що це дійсно поховання у воронці від авіабомби, що в цій могилі поховані 107 осібСергій Годлевський
«Вдалося встановити, що це дійсно поховання у воронці від авіабомби, що в цій могилі поховані 107 осіб, складені дуже щільно, без всякої системи, – продовжує він. – У деяких останках у черепній коропці – кульові отвори, на кістках ознаки смерті від поранення вогнепальною зброєю, у ґрунті над могилою була знайдена велика кількість гільз рушниці системи Мосіна, кулемета системи Дегтярьова і револьвера системи «Наган». Останки зберігаються тут, в монастирі, працівники Волинського бюро судмедекспертизи проведуть експертизу, щоб підтвердити причини смерті загиблих».
Заступниця голови Громадської ради при Волинській облдержадміністрації Мар’яна Сорочук розповідає, що упродовж року громадські активісти збирали істориків, краєзнавців, депутатів, які нарешті вирішили, що потрібно належним чином вшанувати й перепоховати останки цих невинно вбитих людей. Міська влада виділила на ці роботи 100 тисяч гривень.
«Створили спеціальну робочу групу, куди увійшли представник Інституту національної пам’яті, краєзнавці, історики. Роботи експертів з дослідження останців продовжаться у вересні, і на Покрову, сподіваємося, ми зможемо їх перепоховати. Попередньо розглядаємо місце всередині подвір’я монастиря», – зазначає Мар’яна Сорочук.
Щодня у храмі Новомучеників ченці Свято-Архангельського монастиря моляться за душі загиблих.
За фактом масового вбивства, вчиненого тоталітарним режимом на території Луцької в’язниці, порушене кримінальне провадження.
