Ольга виїхала до Сполучених Штатів з України два десятки років тому та зараз проживає з сім’єю в Сан-Франциско, штат Каліфорнія. Ольга запрошує в свій маленький світ людей звідусіль: у соціальній мережі Instagram за її життям стежить більше 330 тисяч підписників.
Багатьох цікавить, як жінці вдається грати стільки ролей і справлятися з таким масштабом обов’язків. «Голос Америки» спробував з’ясувати це в розмові з Ольгою. В інтерв’ю також обговорили питання дистанційного навчання школярів, стереотипи щодо багатодітних сімей і життя у великому місті.
Ексклюзивне інтерв’ю «Голосу Америки» з Ольгою Гілл входить до серії «Українці – історії успіху».
Еміграція та знайомство з майбутнім чоловіком
Ольга приїхала в США у 17-річному віці з наміром оволодіти новими техніками танцю, які тільки зараз починають з’являтися в Європі, та побудувати кар’єру професійної балерини. Незважаючи на перешкоди, які виникли одразу після приїзду, вона вирішила залишитися в Штатах і докласти зусиль, щоб досягти своїх цілей і реалізувати свої бажання:
«Я пробила собі дорогу. Це було дуже складно, але зараз я думаю, що ці перші роки, якими б важким вони не були, стали найкращими, щоб налаштувати мене на шлях, яким я йду зараз», – говорить Ольга.
«В Україні та Східній Європі загалом для людини все розплановано: ти йдеш у школу, потім в університет і так далі. Якщо випадаєш із цього потоку, стає важко вписатися. Тому в мене був вибір – або повернутися в Україну і спробувати «вписатися» не реалізувавши себе, або пробиватися і робити те, чого справді бажала. Я вибрала останнє, і це спонукало мене рухатися вперед».
Ольга зустріла свого майбутнього чоловіка в університетському коридорі через чотири роки після свого приїзду в Штати. Пізніше їх поставили в пару в танцювальній команді університету через те, що вони підходили одне одному за зростом. Так вони почали краще пізнавати одне одного.
Невдовзі після того Ользі потрібно було повертатися в Нью-Йорк, і Джастін повинен був діяти швидко. Він освідчився, і жінка прийняла пропозицію: «Все трапилося дуже швидко. Від дня, коли ми познайомилися, до дня нашого одруження пройшло тільки чотири місяці. Це було швидко, але точно правильно».
Ролі
Майже все життя Ольги та її сім’ї – як на долоні для тих, хто стежить за нею на Instagram. У блозі жінка пише про свої почуття як мами, передає значні моменти життя її родини, показує напрямки своєї роботи. Лише одна сфера її життя захована від людських очей – це танцювальна діяльність: «Я так багато ділюся своїм життям як блогер і креативний директор, що хочу мати щось, що буде моє приватне. Тому намагаюся зберігати цю приватність, наскільки можливо».
Ольга підтримує танцювальну техніку, проте працює виключно як фрілансер. Вона роками була зв’язана контрактами, які, серед іншого, не забезпечували правом на декретну відпустку, а фрілансерська діяльність дає їй певну свободу і контроль над власними рішеннями.
Крім того, жінка намагається зробити плавний перехід від активної діяльності через вік (цього року Ользі виповнилося 37) і намагається не перевантажувати себе. Проте зауважує: «Я люблю танці. Це те, що завжди буде зі мною, те, без чого я не можу існувати. Іноді під час сезону, коли мені доводиться багато виступати, я відчуваю втому і хочу покінчити з цим. Але минає тиждень-два – і я знову хочу повернутися».
Онлайн бізнес і блог
Свій блог Living Notes Ольга розпочала в далекому 2007 році, коли тільки з’являлися перші блоги і ще не існувало WordPress чи Instagram. Тоді це був її особистий онлайн-щоденник, у якому вона писала про свій досвід, поки очікувала третю дитину. У той час сім’я ще жила в Нью-Йорку.
На певному етапі її чоловік, експерт із маркетингу, вирішив застосувати певні техніки реклами і протестувати їх на речах, які робила Ольга. У процесі жінка перебрала на себе роль креативного директора. Зі свого досвіду жінка знала, як важко вибирати товари для дітей, коли нема достатньо інформації, але є засилля продуктів. Вона вирішила скласти своєрідний путівник для батьків, якого не вистачало їм, коли вони готувалися до появи їхнього первістка. Ольга почала виставляти інформацію про різні товари для дітей, які були корисними для неї самої, і отримувала позитивну реакцію від своєї аудиторії. З часом цей напрямок розширили, і зараз проводять дослідження ринку в США та Східній Європі.
Приклад для наслідування і об’єкт критики
Ольга вважає себе щасливою через те, що має дуже доброзичливу аудиторію. Блог на Instagram сприймає як спосіб єднання з людьми і щось дуже особисте: «Я справді багато ділюся, але це частково тому, що розпочала блог багато років тому, ділячись своїми роздумами. Моя мета – донести послання, яке я б сама хотіла почути на певному етапі свого життя. Якщо б я могла повернутися до себе 20-річної, зробила б деякі речі по-іншому. І якщо мої роздуми, знахідки яким-небудь чином допомагають іншим – я щаслива».
Багато людей справді тепло відгукуються на дописи Ольги, діляться власними думками і досвідом. Тим не менш трапляється і критика, не завжди обґрунтована та конструктивна. «Був час, – згадує Ольга, – коли негативні відгуки людей були дуже болісними для мене, особливо якщо я ділилася чимось дуже особистим, як, наприклад, історією моєї другої донечки, яка народилася передчасно. Багато людей запитувало мене про це, а я вагалася, чи розповідати. Але в якийсь момент зважилася, і певним чином це було зцілення – писати про свої переживання. Хоча було дуже болісно повертатися в спогадах у той час, але разом із тим, я звільнилася від цього, стало значно легше».
Проте багато людей не розуміло жінку, і деякі відгуки були жорстокими. Ольга болісно це сприймала. Водночас тисячі інших людей надсилали коментарі та повідомлення, в яких писали, що пережили подібне, але не знали, що ще хтось проходив через таке: «Ось чому варто ділитися пережитим – тому що це допомагає комусь іншому пройти через подібне. Як це був момент зцілення для мене, так само це було для когось іншого».
Найскладнішим завданням для Ольги при побудові її онлайн бізнесу було навчитися не звертати уваги на негатив. «Більшість людей, які займаються такою діяльністю, – зауважує жінка, – приходять у цю сферу з великим бажанням ділитися. І це важко, коли тебе починають критикувати або шукати суперечки з тобою».
Ольга радить прийняти факт, що завжди буде хтось, кому не подобатиметься те, що ти говориш чи робиш: «І це нормально – ти не мусиш подобатися всім. Головне завдання – не дозволити негативним коментарям зупинити тебе в тому, що ти робиш. У мене було кілька моментів за ці роки, коли я хотіли перестати ділитися. Але тоді хтось сказав мені: «Ти знаєш, 98% людей люблять те, що ти говориш. Решта два відсотки не вартують твоєї уваги». І це мене переконало».
Баланс професійного та особистого життя, або як усе встигнути
Ольга згадує, що найбільшим її страхом була думка про те, що вона не зможе продовжувати займатися улюбленою діяльністю, якщо матиме сім’ю: «Пам’ятаю, після народження мого першого сина, коли йому було чотири місяці, моя мама приїхала відвідати мене, і я показувала їй записи зі своїх виступів. Я тоді не мала контрактів чи стабільної роботи, тільки відвідувала танцювальні заняття. Це був такий етап – стала матір’ю, а всі говорять, що коли народиш дитину, потрібно залишати роботу.
Я почала плакати, і моя мама запитала: «Чому ти плачеш?» А вона взагалі не сприймала танці як справжню роботу, тільки як діяльність для загального розвитку. Проте тоді сказала: «Чому ти плачеш? Просто йди і роби. Ти все ще можеш це робити. Ти можеш брати дитину з собою». І почути це від неї стало тим поштовхом, якого я потребувала».
Ольга продовжувала працювати, беручи дітей із собою. Чоловік весь день перебував на роботі, і нікого з родичів не було поруч, щоб допомогти, тому покладалася лише на себе. У студії завжди був хтось, хто міг подивитися за дітьми. «Діти завжди були зі мною, і це дало мені можливість продовжувати займатися танцювальною діяльністю, – зізнається Ольга. – Вони завжди мали іграшки, єдине, що їм потрібно було поводитися тихіше. Те, що вони мали змогу перебувати в різних середовищах, підтримувало їхнє зацікавлення. А після закінчення роботи я віддавала весь час дітям, робила з ними те, чого потребували вони. Таким чином ми зберігали баланс. Те, що мої найстарші діти навчилися цьому, надзвичайно допомогло мені з усіма іншими».
З часом робочий графік Ольги та її чоловіка ставали гнучкішими, і вони могли водити дітей на позашкільні заняття, під час яких займалися власними справами. У певний момент вони почали будувати команду Living Notes і працювати в офісі/студії. Тепер діти приходять туди з нами, коли в них є час: «І це те, через що нам подобається велике місто: ми можемо планувати їхні заняття достатньо близько одне від одного, щоб нам не доводилося марно втрачати час. Це набагато важче робити в передмісті – ми пробували: потрібно їхати 20 хвилин в одну сторону, 30 хвилин в іншу. Тому жити в місті набагато зручніше», – ділиться Ольга
Пара не користується послугами няні або покоївки. Для Ольги важливо, щоб діти вчилися прибирати за собою: «Ми не закріплюємо за дітьми обов’язки, кожен долучається, як тільки є потреба. Це також формує характер. Мене змалку також вчили прибирати, і це мене навчило завершувати завдання і запевнюватися, що все виконано».
Школа вдома – особливості дистанційного навчання
До переїзду в Сан-Франциско діти ходили в звичайну школу. Але в цьому місті особлива шкільна система, розповідає Ольга. У той час, як у більшості штатів діти відвідують школи, закріплені за місцем проживання, в Сан-Франциско школа визначається за результатом лотереї. Це обґрунтовується намаганням надати якісне навчання для всіх дітей у місті. Школа обирається автоматично електронною системою на основі тесту, що визначає здібності та зацікавлення дитини.
Для сім’ї Ольги ця система зовсім не підходила: «Оскільки всі наші діти мали різні зацікавлення, за результатами лотереї вони потрапили до різних шкіл по всьому місту. Мені довелося б витрачати 40 хвилин, щоб дістатися від однієї школи до іншої – це було б неможливо. Плюс стрес від того, що діти розділені».
Альтернативою стало дистанційне навчання. Спочатку Ольга дуже недовірливо ставилася до цієї ідеї, але побачивши на власні очі, як працює система і які результати дає, зараз виступає прихильницею:
«Це навчання вдома. Система тестує знання дитини, визначає її слабкості, робить там більший акцент. Вони створюють індивідуальні уроки для кожного учня і підштовхують їх до подальшого розвитку. Школа також дозволяє дітям, якщо вони проявляють інтерес у певних сферах, заглиблюватися в те, що їх цікавить, і прогресувати в тому напрямку. Кожен урок спланований, у дітей є вчителі на кожен предмет і контрольні роботи кожного дня. Багато уроків проходить через Skype, один-на-один із учителем».
Діти також спілкуються між собою та зустрічаються з однолітками, які проживають близько, працюють над спільними проектами. У Сан-Франциско, через особливість шкільної системи, багато дітей навчається вдома, бо в їхніх сім’ях подібні ситуації, розповідає Ольга.
Ольга бачить, що діти отримують знання, і це найважливіше для неї. Крім того, такий спосіб навчання дає гнучкість, а це має значення для родини, оскільки діти часто беруть участь у проектах, над якими працюють батьки, як, наприклад, реклама. «Така шкільна система дозволяє нам подорожувати, не відриваючи їх від навчання. Вони також не пропускають школу, навіть якщо хворіють: хворий чи не хворий – школа вдома!», – говорить сміючись Ольга. Іншим плюсом вона вважає гарну підготовку до університету, виховання незалежності та відповідальності в дітях.
Порада для батьків, які хочуть мати більше дітей, але сумніваються
Про стереотипи та упередження щодо багатодітних сімей Ольга знає не з чужого досвіду. «До нашої останньої дитини мої батьки не могли прийняти факту, що в нас велика родина, – зізнається Ольга. – Після другої дитини з кожною наступною ми чули те саме запитання: «Чому більше?»».
Жінка переконана, що нема норми чи стандарту в таких питаннях: «Для деяких людей одна дитина – це все, що їм потрібно. Інші люди мають десять дітей, і вони щасливі. Нема правильної і неправильної відповіді, коли вибираєш, скільки дітей буде в твоїй сім’ї. Не варто рівнятися на інших чи підлаштовуватися під сучасні тренди. Потрібно дослухатися до внутрішнього голосу. Для нас це рішення між чоловіком, жінкою та Богом. Ми знаємо і відчуваємо, що є правильно для кожного з нас».
Якщо пара вирішить, що хоче мати багато дітей, Ольга радить не думати про те, що скажуть люди, так само, як не слухати негативні коментарі та невиправдану критику: «Слухайте тільки себе. Тільки ви знаєте, що ви можете робити».
Жінка також наголошує на тому, що, на її думку, мама повинна бути в змозі утримувати своїх дітей самостійно, оскільки життя непередбачуване: «Ви можете покладатися тільки на себе. Я ніколи не покладалася ні на кого іншого, крім себе. Тому що це мій вибір, моя дитина, і мені потрібно оцінювати власні сили та енергію, щоб мати змогу її ростити».
Опір із боку суспільства Ольга вважає не вартим уваги: «Не кожен повинен мати велику сім’ю, але якщо це правильно для тебе, то це твій вибір. Я ніколи не думала, що в мене буде велика сім’я, але зараз не можу уявити свого життя без будь-кого з них. Так, таке життя має свої труднощі, але воно настільки красиве – спостерігати, як діти спілкуються між собою, бути з ними… Кожен із них є частинкою мене, і разом ми одне ціле. Я б не хотіла, щоб було по-іншому».
