​Українські заручники Кремля. В очікуванні обміну

Рік тому додому повернулася Надія Савченко – на той момент найвідоміша з українських політв’язнів російських в’язниць. Через деякий час Україна зустрічала Юрія Солошенка і Геннадія Афанасьєва. Здавалося, що процес звільнення почався. Але в російських в’язницях і надалі залишаються українські заручники. Про них зараз менше говорять не тільки журналісти, а й правозахисники. Хоча є і такі росіяни, які не полишають старань заради українських бранців.

​

31 липня Північно-Кавказький окружний військовий суд Росії засудив громадянина України Олексія Сизоновича до 12 років позбавлення волі і штрафу. Таким чином кількість українських заручників Росії знову зросла. У березні Європарламент закликав Росію звільнити більше ніж 30 українських громадян.

У червні цього року Замоскворецький суд Москви відмовив російській журналістці та правозахисниці Зої Свєтовій у задоволенні її позову до Федеральної служби виконання покарань. Свєтова вимагала визнати незаконною відмову тюремників допустити її в Якутську колонію для запису інтерв’ю з Олегом Сенцовим.

«Справа Сенцова – це справа, яка не відпускає мене. Сам Олег Сенцов, про якого ми нічого не знаємо. Ми не знаємо про те, як він відбуває своє покарання в Якутської колонії суворого режиму, оскільки листи від нього не доходять, родичі до нього на побачення не їздять. Адвокат теж дуже рідко їздить. Я так розумію, що Олег Сенцов не дуже хоче, щоб його родичі приїжджали. Він сам ніколи не давав жодних інтерв’ю. Загалом, дуже тривожно за нього. Я знаю про те, що він дуже сподівається на те, що його звільнять. Тому мені дуже хотілося до нього приїхати в колонію і взяти у нього інтерв’ю. Я звернулася з таким проханням у ФСВП», – сказала Свєтова.

Поза законом

Зоя Свєтова і її адвокат наполягали на тому, що ця відмова порушує російські закони. Втім, як відзначають і юристи, і правозахисники, у Росії стосовно політичних супротивників влади закони порушуються повсюдно, тим більше, якщо мова йде про громадян України, країни з якою Росія перебуває де-факто в стані війни.

Адвокат Ілля Новіков, серед підзахисних якого відразу кілька українців, каже, що на закон в таких процесах розраховувати не доводиться.

«У нас є розуміння, що ніякі суто юридичні заходи і зусилля не є вирішальними. У цьому сенсі важливо, звичайно, забезпечувати зв’язок людини з її рідними, з її країною, я маю на увазі українців в Росії. І ми це робимо. Але зрозуміло, що остаточне рішення доводиться шукати у ділянці політики і переговорів. На жаль, я не бачу з української сторони послідовного, наполегливого прагнення прийти до якогось результату. Ми бачимо численні зустрічі, які закінчуються нічим. І те, що вони закінчуються нічим, мабуть, не розглядаються як ситуація, яку потрібно змінювати», – зазначив адвокат.

Всесвітньо відомий в’язень

Режисер із Криму Олег Сенцов – найвідоміший з українських громадян, який перебуває в ув’язненні. На його підтримку регулярно проходять акції і в Росії і за кордоном. Хоча, на думку Зої Свєтової, людей, які за іншими проблемами не забули про Сенцова і про інших українських політв’язнів, стає все менше.

«Я знаю, що Маша Альохіна з Pussy Riot дуже стурбована його долею. Вона виступала в Британському парламенті з різними активістами. Потім вони поставили виставу, де вона читає його останнє слово в суді, де говорить про нього, ще якісь акції збирається проводити на його захист. Акції в хорошому сенсі слова. Листи на його підтримку. Вона дуже стурбована його долею. Але практично більше ніхто в Росії про нього не згадує і не говорить – ні про Сенцова, ні про інших політв’язнів», – констатує правозахисниця.

Справа Савченко

Ілля Новиков, який був одним з адвокатів Надії Савченко, сьогодні захищає інших українців. Наприклад Євгенія Панова і Миколу Карпюка. Він каже, що після звільнення Надії Савченко були надії на те, що процес почався. Але, майже за рік ситуація не змінилася. Список звільнених, як і раніше дуже короткий.

«Після звільнення Савченко ми дуже сподівалися на те, що вона стане таким своєрідним локомотивом, що її ім’я буде допомагати нам привертати увагу до решти і витягувати інших. Цього не сталося. По-друге, все-таки Савченко була дуже особливою фігурою в цьому списку. Вона була єдиною жінкою. І до неї з самого початку було дуже багато уваги. На жаль, всі інші за фактурою їхніх справ, по тому, хто вони такі, вони не можуть на це розраховувати. Вони менш медійні особи. І тут питання не в тому, наскільки добре пам’ятає українське, міжнародне співтовариство конкретно про Олексія Чорнія або про Миколу Карпюка або про інших людей з цього списку, як то, вдасться чи не вдасться змусити російську сторону якось реагувати на цих людей. Тому що немає проблеми, що нема на кого поміняти, припустимо, Миколу Карпюка. Є проблема того, що Росія цього не хоче. Питання в тому, як змусити її цього захотіти. На мій погляд, це можливо тільки шляхом піарівської підтримки саме людей із зворотного боку, тобто росіян, які перебувають у в’язницях в Україні. Це, звичайно, хотілося б бачити», – відзначив Новіков.

На зустрічі діячів культури з Путіним кінорежисер Олександр Сокуров висловився на захист Олега Сенцова. Журналіст Зоя Светова каже, що якщо про Сенцова постійно нагадують його колеги, при чому в усіх країнах світу, то про інших мимовільних заручниках ситуації майже забули.

«На жаль, зараз в Росії майже ніхто не пам’ятає про Олександра Кольченка, який проходить по кримській справі разом з Олегом Сенцовим, про Миколу Карпюка, Станіслава Клиха, Валентина Виговського, Віктора Шура, ще кількох людей. Про них ніхто не пам’ятає, бо адвокати не публічні у цих людей. Вони не говорять про них. І тому що всі сподіваються на те, що може бути, що рано чи пізно українська сторона разом із Росією домовиться і цих людей якимось чином звільнять. Але час йде, нічого не відбувається. У цьому сенсі, звичайно, дуже сумно і дуже страшно. Тому що Сенцову дали 20 років», – звертає увагу Зоя Свєтова.

В очікуванні обміну

І адвокати і правозахисники переконані, що на сьогоднішній день єдиний спосіб звільнити громадян України з російських в’язниць – це переговори про обмін. При чому, за словами Іллі Новікова, тут дуже важлива ініціатива з української сторони.

«Ми, звичайно, вдячні всім, хто виступає на їхню підтримку, але розуміємо, що ця підтримка не може бути вирішальною. Тут важливі позиції тільки двох сторін – російської сторони і української сторони. На мій погляд, українська сторона, а саме, може бути, СБУ (це, скоріше, їхня зона відповідальності), не роблять все можливе для того, щоб домогтися від Росії, поставити російську сторону в такі умови, коли російській стороні необхідно буде щось сказати. Поясню на прикладі. Коли ми спостерігали за ситуацією навколо обміну Савченко, цей обмін став реально можливий тільки з того моменту, коли по російському телебаченню стали говорити про Александрова і Єрофеєва, на яких в результаті її обміняли. Тобто тут йшлося про «наших людей», які опинилися в українській в’язниці, доля яких важлива, яких потрібно витягувати. До цього ніяких резонів у Путіна віддавати Савченко, незважаючи на всі численні прохання, умовляння і вимоги міжнародної спільноти, не було», – каже Ілля Новіков.

Голос країни

Правозахисник Зоя Свєтова теж впевнена, що українська сторона не досить активно використовує всі можливі рівні боротьби за свободу своїх громадян.

«Ми не чуємо голосу ні українських правозахисників, ні політиків. Мені здається, що потрібно, щоб цей процес активізувався, щоб українські політики зайнялися цією темою. Тому що це дуже дискредитує українську владу, бо ми тут не чуємо їхніх голосів. Мені здається, що вони повинні говорити про це кожен день. Журналісти теж повинні про це згадувати. Я розумію, що там дуже багато проблем так само, як і в Росії багато проблем. Але, все ж таки, це громадяни України, які сидять в Росії як заручники. Їх не так багато Мені здається, що потрібно якось цю проблему обнулити», – зазначає правозахисниця.

І юристи, і журналісти, і правозахисники кажуть в один голос, що для політв’язнів, які перебувають далеко від Батьківщини, важлива моральна підтримка, в якому б вигляді вона не виражалася. Але все це не має особливого сенсу, якщо не будуть задіяні політичні важелі. І ось тут завдання суспільства – змусити політиків зробити основні кроки.