Понад 13 років житель Чернігова Тарас Марків пише ікони. Шість з них він практикує в роботі Східну Візантійську традицію. Ця манера написання ікон вирізняється умовністю зображення. Тобто на дошці чи полотні має бути в першу чергу ідея. Тоді як, наприклад, Західна традиція зображення святих – більш реалістична. Відрізняються ікони різних стилів також кольорами, світлом та тінню.
Тарас Марків працює тільки із чотирма кольорами : білим, жовтим, червоним та чорним. Вже з них майстер створює цілу палітру, яку потім використовує для написання ікон.
Щоб зробити один колір, під нього потрібно поставити ще один
«Щоб зробити один колір, під нього потрібно поставити ще один, – пояснює Тарас Марків. – Воно все одне з одним гарний взаємозв’язок має. Наприклад, синій – то є поєднання чорного і білого. Щоб поставити його, треба під нього нанести жовтий, чорний і білий».
В Східній традиції, яку практикує Тарас, ікона ніби рухається до глядача. Такий ефект досягається за допомогою світла. Потрібно правильно, шар за шаром, наносити різні кольори.
Інакша техніка використання фарби. Тут техніка така: іде темне, потім – світле, світле, світле. Ікона рухається до глядача за допомогою світла
«Інакша техніка використання фарби. Тут техніка така: іде темне, потім – світле, світле, світле. Відповідно ікона рухається до глядача за допомогою світла. Барокова ікона, наприклад, будується зовсім по-іншому. Там закладали червоне, і далі – темніше, темніше, темніше. Рухається в другу сторону – від глядача».
Темнішою порівняно зі Східною виглядає і так звана руська ікона в добу Середньовіччя. Чому лики святих зображували тоді в похмурих темних тонах, є кілька пояснень. Одне з них – модна тенденція того часу. Інше – звичайна оліфа, яку наносили на ікону.
«Коли почалась реставрація у ХVІІІ столітті, то вони подивились, зняли оліфу, а фарби там – світлі. Тобто звідки вони взялись? Один з варіантів, що вони потемніли через оліфу», – пояснює Тарас Марків.
Тарас Марків у своїх роботах віддає перевагу світлішим тонам. Власні напрацюваннями – як підготувати дошку під ікону, створити той чи інший колір – охоче роз’яснює своїм учнями. Тарас разом із черницями греко-католицької церкви організував літню школу іконопису в селищі Любеч Чернігівської області. Люди з різних куточків України з’їхались, аби повчитись у майстра.
«Я давно мріяла навчитись писати ікони, але мене завжди стримувало те, що я вважала, що найбільш гідні люди тільки можуть взятись за таку серйозну роботу, – розповідає одна з учениць школи, пенсіонерка Світлана Денисюк. – Але наші парафіяни сказали, що я не маю рації. Почнеш – і людина міняється».
За десять днів ікону в Східній Візантійській традиції пишуть люди, які раніше навіть пензля в руках не тримали. У цій роботі головне – бажання. Все інше роз’яснить і покаже вчитель.
«Він ставив великий аркуш паперу і кожну риску показував. Наприклад, так ми зображаємо, отак ми будуємо фігуру, отак проводимо на своєму аркуші. Всі провели так і так. Якщо щось складніше, то він по рядах просто проходив, передивлявся», – розповідає черниця греко-католицької церкви Олена, яка була асистентом Тараса в школі.
В іконі, яку вчить малювати Тарас Марків, наголос робиться на взаємодії з глядачем. Хоча саме зображення є більш символічним, ніж реалістичним, це теж одна з особливостей Східної традиції.
Ніколи в Східній іконі не побачите, щоб хтось був до вас повернутий чи спиною, чи в профіль
«Ніколи в Східній іконі не побачите, щоб хтось був до вас повернутий чи спиною, чи в профіль. Все рухається. Рух в сторону до глядача», – розповідає іконописець.
Батьківщиною ікони є Візантія, розповідає Тарас Марків. Це вже потім майстри з різних країн додавали в зображення святих деталі, які вважали потрібними. Роботи різних шкіл іконопису не схожі одна на одну. У кожної своя техніка написання, підбір кольорів, світла й тіні. Єдине, що об’єднує всі стилі, – ікона повинна бути поза часом. Зображаючи людей і події дві тисячі років тому, вона має бути зрозумілою і сьогодні.
