​Петро І став царем, спираючись на підтримку Мазепи – історик Таїрова-Яковлєва

330 років тому – 25 липня 1687 року – на козацькій раді на березі річки Коломак (зараз це Харківська область) гетьманом Війська Запорозького був обраний Іван Мазепа. Він чи не найдовше серед інших гетьманів тримав у руках гетьманську булаву, а його правління оцінюють як одне із найбільш визначних. Про обрання й правління Івана Мазепи Радіо Свобода розмовляло із харківським істориком Владиславом Яценком та відомою російською дослідницею українського козацтва Тетяною Таїровою-Яковлєвою, яка відома тим, що віднайшла Батуринський архів, вивезений свого часу до Росії.

​

– Мазепа став гетьманом у доволі зрілому віці? Яким був його шлях до цього?

Владислав Яценко: Якщо взяти до уваги, що він народився 20 березня 1639 року, то він дійсно став гетьманом у зрілому віці. Неодмінно потрібно звернути уваги на те, що він був одним із найбільш освічених гетьманів. Він здобув освіту в Києво-Могилянській академії, а також мав освітню подорож у Францію, Нідерланди, Німеччину. В цьому аспекті він дійсно був найбільш освічений, а також він чи не найбільше вкладався у освіту – за його кошти було побудовано новий корпус Києво-Могилянської академії, він давав кошти на Чернігівський колегіум. Також він активно сприяв книговиданню і будівництву церков.

– Але починалась його служба у польського короля.

Владислав Яценко: Так, він був на службі у Яна ІІ Казимира з 1655-го до 1663 року, а потім відійшов від короля. Це було якраз тоді, коли король вирушав у похід на Лівобережжя. Мазепа не брав у ньому участі – у нього хворів батько й він залишався з ним у маєтку. Фактично він там перебував у той час, коли Ян ІІ Казимир залишив королівську владу. За тих обставин Мазепа просто перейшов на службу до гетьмана Петра Дорошенка.

В 1674-му Мазепу відправили до Криму, але дорогою він потрапив у полон, а відтак опинився у Москві, а потім – до лівобережного гетьмана Самойловича, який взяв його на службу.

– Тоді ж ворогували Самойлович і Дорошенко, але все-таки Самойлович взяв полоненого посланця на службу. Хоча, коли його взяли в полон, то він віз полонених християнських козацьких бранців.

Владислав Яценко: Так, цих бранців відбили запорожці, які полонили Мазепу. Але те, що він опинився на службі в Самойловича – в цьому не було нічого дивного. Мазепу з Дорошенком нічого не зв’язувало, той його не викупляв. Якщо ми почитаємо тогочасні спогади, то дізнаємось, що існувала практика, яка діяла по всій Європі: якщо хтось потрапляє у полон і протягом певного часу його не викупляють, то він може діяти так, як йому заманеться – може переходити на службу до протилежної сторони.

– Завдяки чому у Самойловича полонений Мазепа зробив таку непогану кар’єру? Він же перед тим, як стати гетьманом, обіймав доволі серйозну посаду.

​Владислав Яценко: Ця кар’єра була не настільки блискучою, знову ж таки, через те, що він потрапив туди полоненим. Скажімо, генеральний суддя Василь Кочубей зробив значно більш успішну кар’єру, бо він сам перейшов на бік Самойловича. Мазепа попервах належав до значного товариства, не обіймаючи якоїсь посади, а потім став генеральним осавулом. Проте, оскільки він прийшов на службу доволі пізно, він був одним із найбільш необлаштованих козацьких старшин – не мав достатньо потужних зв’язків і впливу, не володів маєтками.

– 25 липня 1687 року відбулася Коломацька рада. Що їй передувало?

Владислав Яценко: Передував невдалий похід московсько-козацького війська на Крим. До нього не дійшли, бо вирушили дуже пізно, коли вже було сухо. Тож татари просто підпалили степ. Військо поверталося назад із втратами – через посуху стало менше коней, через погану воду були втрати в людях. Це викликало загальне невдоволення, насамперед Василя Голіцина – командувача походу. Воно співпало із існуючим невдоволенням козацької старшини проти гетьмана Самойловича. Коли ці два невдоволення зійшлись, то зустрілися й порозумілися між собою. Голіцину потрібен був цап-відбувайло, через якого похід буцімто був невдалим, а козацька старшина прагнула повалити гетьмана, який перестав на неї зважати.

– Гетьманство Мазепи – це був вибір козацької старшини чи фаворита царівни Голіцина?

Тетяна Таїрова-Яковлєва: Це було Рішення Голіцина. Йому потрібно було змістити Самойловича для того, щоб прикрити свої промахи під час кримського походу. Роль козацької старшин тут була вторинною. Швидше за все, старшина хотіла не Мазепу, а Кочубея, але ситуація склалась так, що вирішував Голіцин.

Легенда, наче Мазепа дав Голіцину хабар – це дійсно легенда. Вона ґрунтувалась на тому, що після того, як Мазепа став гетьманом, Голіцин вимагав віддати в скарбницю Росії половину всього майна Самойловича. Його майно було дуже великим – там і гроші, і золото, і багато іншого. Після цього Голіцина звинувачували в тому, що частина переданої суми пішла на його особисті потреби. До речі, частина грошей Самойловича пішла на сплату російського внеску по вічному миру із Річчю Посполитою. Хабар Мазепи Голіцину – абсолютна легенда. У Мазепи на момент обрання не було грошей, він не був дуже забезпеченою людиною, а для Голіцина головним були не гроші, а влада. Він хотів зробити Софію Олексіївну імператрицею і бути її фаворитом, коханцем.

– Чому гетьманом став саме Мазепа, а не Кочубей, який мав сильніші позиції?

​Владислав Яценко: Саме через те, що він мав сильніші позиції – Кочубей занадто прагнув гетьманської булави. А Голіцину був потрібен слабкий претендент, якого можна контролювати. Крім того, врахуйте, що тривала війна з Кримським ханством і Османською імперію. І в цьому контексті Голіцину слабкий гетьман був на руку – такого можна було потім змістити, як змістили Самойловича, навіть ще із меншим шумом.

– Якими були позиції Мазепи при царському дворі?

​Тетяна Таїрова-Яковлєва: З точки зору ролі Мазепи в політиці Московської держави, варто відзначити його серйозну роль в успішному завершенні перевороту, в результаті якого Петро І прийшов до влади. Голіцин розраховував використати Мазепу та його козаків на підтримку царівни Софії. Залишилися свідчення французького посла про те, що Софія і Голіцин всіляко намагались вмовити Мазепу зайняти активну позицію на їхню підтримку. Натомість Мазепа підтримав Петра І. Якраз на час перевороту він перебував у Москві і його роль стала однією із вирішальних у перемозі Петра І.

В результаті цього з’явились нові Московські статті, які надавали великі послаблення для України – можливість економічних свобод та одноосібне право гетьмана розпоряджатись всією землею. Це взагалі була дивовижна ситуація, що всю землю України контролював тільки гетьман – це тривало до 1709 року.

– Власне, наприкінці 1708-го Мазепа перейшов на бік шведів.

Владислав Яценко: Тут є ще один нюанс. У протистоянні Наришкіних і Милославських Мазепа дійсно відіграв важливу роль. Але врахуйте, що від початку 1680-их років, ще від часів служби в Самойловича, у Мазепи склалися хороші взаємини із видатними представниками як партії Наришкіних, так і партії Милославських. Коли Голіцин садив його на гетьманство, то, за Коломацькими статтями, позбавив Мазепу можливості впровадження сталої системи податків. Він обмежував цілу низку гетьманських владних повноважень щодо старшин, а старшину навпаки заохочував подавати на гетьмана доноси. Тож у цих умовах Мазепа діяв цілком раціонально.

– Мазепа доволі довго – 22 роки – правив Лівобережною Україною. Наскільки він був популярним правителем?

Владислав Яценко: Як на мене, популярних правителів в Україні взагалі не було. Він мав весь час спротив з боку старшини – він постійно нарікав, що на нього пишуть доноси до Москви. Єдине, що завдяки порозумінню із Петром, Петро йому після 1689 року, активно повіривши й діставши підтримку в боротьбі з турками й татарами, віддав йому карт-бланш. На гетьмана писали доноси, але у Москві їх не сприймали.

Але в плані підтримки культури, в плані реалізації одного із найголовніших прагнень козацтва – об’єднання двох берегів Дніпра, з ним ніхто не міг зрівнятися. Навіть в умовах Північної війни, як була вкрай непопулярною в козацькому соціумі, і коли на гетьмана нарікали, бо він занадто р’яно виконував царські вказівки щодо посилки військ, він зумів об’єднати два береги Дніпра. Фактично він відновив кордони Богдана Хмельницького.

– То він був вдалий правитель, але не був аж занадто популярним?

Владислав Яценко: Він був вдалий правитель в державі, де не відбулося остаточного усталення владного правління і статусу голови держави. Занадто сильною була старшинська рада, занадто сильними були старшинські зазіхання на ту ж гетьманську булаву. Йому треба було лавірувати весь час.

– Але ж Мазепа був авторитарним правителем?

Владислав Яценко: Дивлячись, що ми в це вкладаємо. Врахуйте, що якщо не брати до уваги випадок Кочубея і Іскри, він постійно намагався все таки м’яко карати всіх, хто виступав проти нього.

– Випадок Кочубея і Іскри – це вже згадуваний нами донос.

Владислав Яценко: Так, донос, який не мав жодних підстав, адже його звинувачували у пропольських зацікавленнях і в тому, що він підіграє кримському ханові – а це те, чого не було.

– Мазепа увійшов в історію як ворога Петра І. Але ж попервах їхні стосунки були доволі конструктивними.

Тетяна Таїрова-Яковлєва: В першу чергу, не варто забувати, що у них була дуже велика різниця у віці – Мазепа був вже достатньо зрілою людиною, а Петро І, коли став царем, був зовсім молодим 18-річним чоловіком. Звісно, ця різниця у віці впливала ці стосунки. Але Петро І дуже поважав Мазепу: слухав його поради та вважав його експертом у багатьох аспектах, зокрема військовим. Скажімо, азовські походи здійснювались при серйозному залученні Мазепи до їх стратегічної розробки. Також Петро І вважав Мазепу чудовим знавцем і Речі Посполитої, і Оттоманської Порти – дослухався до його дипломатичних порад. Тобто, на початковому етапі Петро І дуже поважав Мазепу, а з боку Мазепи був розрахунок на те, що Петро змінить ставлення між українським гетьманством і Московською державою на краще. В принципі, на початку так і було – збільшилась автономія і зміни політики Московської держави щодо просвіти, залучення українського духовенства, створення більш європейської політики. Звісно ж, Мазепа після цього досить активно брав участь у цих змінах.

Що змінилось, коли почалась Північна війна, це вже була зовсім інша історія.

– Чому доволі конструктивні відносини між царем і гетьманом в підсумку стали деструктивними?

Владислав Яценко: У випадку з Мазепою нічого надзвичайного не сталося – гетьман максимально спирався на Москву, доки це було можливо для розбудови козацької держави. А як тільки в умовах Північної війни московський цар почав порушувати права і вольності козацтва, виникла ситуація, коли гетьман сам був невдоволений і на нього тиснула старшина, промовляючи: «Так само, як ми благословляємо Богдана Хмельницького за те, що він нас витягнув із лядської неволі, так само будемо проклинати тебе, якщо лишиш нас у московській».

Якби Мазепа не повстав проти Петра, його би, швидше за все, скинули й повстання розпочав би хтось інший. Серед старшини було відверте тотальне невдоволення і побоювання що петровські реформи зачеплять Гетьманщину. Видатний російський історик Сергій Соловйов написав, що якби Мазепа помер до часу, коли Карл ХІІ перейшов кордони Сіверщини, він би залишився найбільш відданим слугою Петра І.

– Власне, а чи є підстави казати, що Мазепа довго й ретельно готувався до того, щоби перейти на бік шведів?

​Тетяна Таїрова-Яковлєва: До 1708 року Мазепа жодних прямих контактів зі шведами не мав. А всі контакти із польським королем Лещинським мали радше розвідувальний характер – з метою вивідати плани іншої сторони. Тим більше, що практично про всі контакти з Лещинським Мазепа доповідав Петру І по таємних каналах. Тож до останнього моменту він не мав наміру переходити до шведів – з багатьох причин, зокрема й тому, що не довіряв молодому Карлу ХІІ. Як показало життя – не дарма він йому не довіряв.

Мазепа вимушений був піти на цей крок після наказу Петра І про випалену землю для Стародубського полку. Прийняти це – перетворити квітучу Україну на випалену землю – Мазепа не міг. Перший документ, який ми точно знаємо, про його контакти зі шведами – датується десь за тиждень до того, як він перейшов на бік Карла ХІІ. Все решта – це лише чутки й балачки.

​Владислав Яценко: До висновку, що він довго готувався – в російському історичному наративі дійшли вже після подій 1709 року. При чому, один із перших, хто почав цю ідею вигадувати, був сам Петро під час війни маніфестів. Якби Мазепа дійсно готувався, то, мабуть, повстання було би значно вдалішим. А так, на час виступу Мазепи проти Петра І, його найбільш боєздатні війська знаходились далеко від Гетьманщини.