Гості передачі «Ваша Свобода»: Дмитро Гнап, журналіст незалежного агентства журналістських розслідувань «Слідство.Інфо»; Іван Стойко, радник міністра МВС (телефоном).
Не відомі ані підозрювані виконавці, замовники, ані організатори вбивства, ані єдина версія зухвалого злочину. Рівно рік тому в Києві на перехресті Хмельницького і Франка в авто підірвали журналіста Павла Шеремета. Комітет захисту журналістів, міжнародні правозахисники, представники ЄС закликають не один раз українську владу знайти й покарати винних, але за рік вагомих результатів, наскільки можна зрозуміти з розслідування, немає. Президент України Петро Порошенко називав розкриття цього злочину «справою честі» й наголошував, що «мова йде не лише про честь поліції, прокуратури чи СБУ, мова йде про честь країни». Що означає для України такий результат річного розслідування вбивства Павла?
Олександр Лащенко: Пане Гнап, можливо, прогнози тут і недоречні. Це черговий «висяк», як «справа Гонгадзе»? Щоправда, у справі загибелі Георгія Гонгадзе хоч виконавців виявили, якщо можна так судити.
Офіційне слідство Нацполіції та СБУ не робить роботу, яку мали б. Не помітили низку важливих доказів, навіть про це не зібрали відеоДмитро Гнап
Дмитро Гнап: У «справі Гонгадзе» виконавці були покарані, зрештою, притягнуті до відповідальності через 9 років! І тільки виконавці. Пройшов тільки рік після загибелі Павла Шеремета. Незрозуміло з яких причин, можливо, це саботаж, можливо, це некомпетентність, але офіційне слідство Нацполіції та СБУ не робить очевидно, необхідну роботу, яку мали б робити офіційні слідчі. Зокрема, не помітили низку важливих доказів, навіть про це не зібрали відео.
Не опитували свідківДмитро Гнап
Генпрокурор Луценко, виступаючи в парламенті (а прокуратура здійснює процесуальний нагляд за розслідуванням цієї справи), визнав, розвів руками: журналісти справді знайшли на одну камеру більше, ніж слідчі поліції – ну, так сталося. Не опитували свідків, які були на місці події, принаймні очевидців. Зокрема колишній працівник СБУ Ігор Устименко. Його знайшли й допитали тільки після виходу нашого розслідування. Ми не говоримо про його причетність. Не можемо цього відкидати, звісно. Але його не звинувачуємо. Але те, що він – важливий свідок, було зрозуміло. Наразі ж готується друга частина нашого розслідування.
– Чотири основні версії назвали ще торік. Зокрема наголошували на так званому «російському сліді». Журналіст Дмитро Гордон в одному з інтерв’ю недавно казав, що, з його джерел, «російського сліду» немає. «Російський слід» – це актуальна версія саме для вбивства Шеремета?
Дмитро Гнап: Якщо це «російський слід», тоді питання: чому українські правоохоронці роблять не так уже й багато, щоб викрити «російський слід»? Міжвідомча слідча група – це три відомства: СБУ, Генпрокуратура, Нацполіція. Зберіть докази – покажіть. З іншого боку, деякі факти вказують на можливу причетність Кремля до цієї історії. Що Кремлю це вигідно – очевидно. Показати, що в Україні нестабільна ситуація. Але цих фактів мало. Принаймні, нами зібрано недостатньо фактів, щоб побудувати повноцінну версію стосовно «російського сліду».
Ігор Устименко, перебував біля будинку Павла у ніч, коли закладався вибуховий пристрій, працював в СБУ на момент анексії Криму. Його старша дочка зрадила Україну. Служить у військовій частині Російської Федерації в КримуДмитро Гнап
Наприклад, Ігор Устименко, який перебував біля будинку Павла у ніч, коли закладався вибуховий пристрій, працював в СБУ на момент анексії Криму. Друге – його старша дочка на момент анексії була військовослужбовцем ЗСУ, служила в Криму. І зрадила Україну, зрадила українську армію, перейшла на бік окупанта. Зараз служить у військовій частині Російської Федерації, яка базується в Криму. Але сказати, що до цього причетний Кремль, замало. Нас, журналістів, всього четверо, а Міжвідомча слідча група налічує понад 100, здається, 120 працівників.
– Пане Стойко, чому такі результаті через рік після загибелі Павла Шеремета?
Іван Стойко: Тут важко однозначно говорити, чому так сталося. Справа непроста. Її потрібно розслідувати якомога, можливо, і краще. Є багато нарікань з боку громадськості. Маємо те, що маємо. На жаль, просунулися мало, щоб сказати, хто є замовники й виконавці.
– Артем Шевченко, директор Департаменту комунікацій МВС України, назвав прізвище – Клименко, глава так званого «Мінздоху» (Міністерства доходів і зборів) у часи президента Януковича. Можлива причетність Клименка, наскільки я розумію, чи ні?
Іван Стойко: Це одна з версій. Є багато версій. Їх можна на пальцях перерахувати. Зокрема і дестабілізація, і публікації критичні якраз на сайті «Української правди», і його професійна діяльність, і (ми завжди говорили) замах на Олену Притулу, і конфлікти в його особистому житті, звісно ж, і «російський слід», спроба дестабілізації. Важко говорити про якусь найважливішу. Україна веде військові дії, маємо вбитого Шаповала, напад на Осмаєва, Вороненков загинув у нас на очах у Києві. На жаль, багато-багато критичних моментів. Я сьогодні не опускав би руки. Ми зацікавлені всі: і громадськість, і правоохоронні органи, зокрема й Україна хоче виглядати краще у світі.
– Зі встановлених фактів, що вибухівку вночі заклала під авто невстановлена жінка. Їй допомагав чоловік замести сліди. До речі, видання «Страна» теж провело своє розслідування. Наскільки воно достовірне, важко судити. Там стверджують, що ця пара в тому числі причетна до вбивства в Маріуполі співробітника українських спецслужб Хараберюша.
МВС, і СБУ, зокрема управління «К» СБУ і департамент захисту економіки Нацполіції зайняті не боротьбою з російськими диверсантами, кілерами на території України, а кришуванням бізнесових схем, акумулюванням грошей для керівництва своїх відомствДмитро Гнап
Дмитро Гнап: Видання «Страна» все наплутало. Людина, яка підкладала вибухівку у випадку Шеремета, і яка здійснила вибух полковника Хараберюша – дві жінки, але дві різних жінки. Це достовірна інформація, яку мені озвучувало керівництво СБУ особисто. Убивство Шеремета – випадок дуже й дуже складний. Очевидно, що готувалися дуже ретельно, діяли люди достатньо підготовлені, і що, на жаль, для нас дуже погано, не скоїли значних помилок під час підготовки й виконання вбивства, за якими можна було б їх ідентифікувати.
Треба зосередитися на вбивствах, диверсійних групах, на агентурі, яка заслана за часів Януковича. Є певний прогресІван Стойко
Значна частина працівників і МВС, і СБУ, зокрема управління «К» СБУ і департамент захисту економіки Нацполіції зайняті не боротьбою з російськими диверсантами, російською агентурою, російськими шпигунами і російськими кілерами на території України, а кришуванням бізнесових схем, акумулюванням грошей для керівництва своїх відомств. Це значний штат людей. Переведіть їх в оперативні підрозділи, які займаються боротьбою з організованою злочинністю і в антитерористичні підрозділи – там хлопцям легше дихати почнеться. Тому що не вистачає кваліфікованих людей.
До вбивства Павла я сказав би: Майдан переміг, журналістам стало легше дихати. У часи Януковича в центрі Києва журналістів не вбивали. Думали, після вбивства Гонгадзе Україна його кров’ю оплатила свободу слова, більше не вбиватимуть Жартуємо, можливо, незабаром доведеться розслідувати вбивство одне одногоДмитро Гнап
Іван Стойко: Це має рацію. Але сьогодні і МВС, і СБУ доводиться працювати у непростому режимі на мирній території. Є багато економічних злочинів. Оргзлочинність процвітає, коли є нестабільність у державі. Багато осіб, які хочуть дестабілізувати ситуацію. Україна ще не переживала такої ситуації. І краще вчитися на чужих помилках, ніж на своїх. Треба зосередитися на тих гучних справах, які є сьогодні – на вбивствах, диверсійних групах, на агентурі, яка заслана сюди ще за часів Януковича. Робота ведеться велика, вона не є публічною. Є певний прогрес, але не можу сказати, що в усьому є досконалість.
– Пане Гнап, коли було небезпечніше журналістам-розслідувачам: при Януковичі чи зараз?
Дмитро Гнап: До вбивства Павла я, звісно, сказав би: Майдан переміг, слава Богу, ситуація змінилася, тепер взагалі журналістам стало легше дихати. Тоді не було, принаймні, війни. У часи Януковича в центрі Києва журналістів не вбивали. Думали, що після вбивства Гонгадзе Україна його кров’ю оплатила таку свободу слова, що у нас більше не вбиватимуть журналістів... Ніхто ні в чому не впевнений. Ми з колегами жартуємо, що не виключено, що, можливо, незабаром доведеться розслідувати вбивство одне одного.
