Українську книгу про війну на Донбасі видали у Великій Британії

Книга українського автора Максима Бутченка «Художник війни», що вперше вийшла в 2015-му, а наступного року була перевидана в Чехії, з’явилася друком у Великобританії в липні під назвою War Artist. Роман присвячений війні на сході України, в основі художнього твору – історії реальних людей. Книга вийшла у видавництві Kalyna Language Press і продається через інтернет-магазин Amazon.com.

Максим Бутченко розповів «Голосу Америки» про ідею його книги, плани щодо англомовної версії та українське питання в міжнародному контексті.

– Максиме, що спонукало Вас написати книгу?

– Я родом із Луганська. У 2014 році приїхав до Києва займатися журналістською діяльністю. До цього 12 років працював гірником на шахті.

Коли почалися події 2014-го, для багатьох людей було незрозуміло, що таке Донбас. Особливо протягом перших місяців люди в Україні та світі не могли зрозуміти, що відбувається. Стало очевидно, що Донбас – це така собі «терра інкогніта»: усі розуміють, що вона існує, але не знають, як це все відбувається.

У перші місяці почалися захоплення будівель, і в наступні місяці почали приходити «казаки». Я писав у статті, як вони встановлювали «владу», що відбувалося з місцевим населенням, як люди реагували. Я пропускав події через призму власного світобачення та менталітету.

Після виходу статті мій приятель сказав мені: напиши про це книгу. Я почув історію свого родича, який хотів стати художником, був творчою особистістю, і в нього не виходило через те, що регіон був промисловий, не було можливості для самореалізації, і коли почалася війна, він почав реалізовувати себе у війні. Такий сильний був перепад між творчим і деструктивним началом.

На початку не було великого вторгнення військ чи поставки зброї – усе відбувалося на рівні «казаків», добровольців, спецпідрозділів. З перших місяців події відбувалися в двох площинах: площині простої людини і площині міждержавній, на рівні невизнаної війни. Якраз про це і книга – вона пояснює менталітет цих людей і зовнішній вплив на них.

– Яку основну ідею чи послання Ви хотіли донести до читача своїм романом?

– Перше – це те, що мені хотілося пояснити, як стала можливою війна в центрі Європи і що цьому передувало.

Взагалі вважається, що для того, щоб мати гарну рефлексію про війну, війна повинна закінчитися і має минути з десяток років, щоб люди дещо охололи і забули про події минулого. Я хотів, щоб у книзі було якомога менше автора і звучало багатоголосся. Тому там є голоси людей з іншого боку.

Наприклад, головний герой Антон, який хотів стати художником, але пішов воювати проти України в гібридних військах. І багато інших факторів, які зафіксують цю історію, пояснять її на ментальному рівні – як можна було обманути людей, які живуть в епоху інформації? Як можна було ввести війська, а потім робити вигляд, що цього не відбувалося?

Важливо було зрозуміти кілька моментів: культурно-метальний фактор – як це відбулося, військовий фактор, оскільки без військового втручання Росії все це закінчилося б максимум мітингами чи невдоволенням, але ніколи не було б великої війни, і фактор інформаційної війни – один із вирішальних.

Мені хотілося, щоб це не була якась історія з новин, а щоб людина прочитала, і відчувала себе причетною до цього. Художня література здатна не тільки змінювати свідомість, але й захоплювати емоційно.

Для багатьох людей, насамперед у Західній Європі, я підозрюю, це буде дещо екзотична історія – події розвиваються в промисловому регіоні, я багато описую того, що відбувається на шахтах, які люди там працюють. Але воно все дуже показове, оскільки не секрет, що подібне могло дуже легко статися в Балтійському регіоні, і про це неодноразово висловлювалася російська влада.

Тобто це проблема не тільки українська, не тільки локальна, це проблема загальнокультурна, загальноєвропейська, дуже сучасна і злободенна.

– Як журналіст і письменник як Ви вважаєте: що має більшу силу впливати на свідомість людей, формувати погляди – журналістика фактів чи художнє слово?

– Журналістика фактів, безумовно, впливає на розум, у той час як художня література впливає на душу. Тому поєднання цих двох факторів, звичайно, важливе. Література змушує вірити, а журналістика змушує думати.

– Героями твору стали реальні люди – яку реакцію викликала в них Ваша книга?

– Коли я розповів своєму родичу, який став прототипом героя роману Антона, що буде книга, він нормально сприйняв. Він же ж дуже хотів стати художником і прославитися, тож я йому сказав: якщо не художньою творчістю, то таким способом.

Я написав про людину, яка волею долі, історії, життя, зовнішніх факторів, потрапила в гущу цих подій. Мені хотілося написати, що таких насправді – більшість. І до цих пір я спілкуюся з такими людьми. Більшість із них – спостерігачі, і лише дуже маленька частка діє, і то не за власною волею і нічого не вирішує. Тому коли запитують, чому люди на Донбасі не проводять мітинги – це тому, що це неможливо в тих умовах.

Я мав намір показати таку людину, не виправдовуючи її. Менше за все мені хотілося бути адвокатом цих людей. Я впевнений, що у певний момент вони зобов’язані визнати свою вину, як зробила Німеччина після Другої світової війни, і настільки сильно розкаятися в тому, що вони погодилися з цим усім, щоб не допустити подібного на наступні десятиліття. Але щоб це відбулося, потрібно пояснити, в тому числі і їм, і росіянам, і українцям, і закордону – які основні фактори, які двигуни того, що відбулося.

– Що спонукало Вас видати книгу англійською мовою? Яка цільова аудиторія в англомовної версії?

– Мені хотілося б, щоб питання України не було тільки дипломатичним чи інформаційним, а щоб було також культурним. У цій книзі я уникав пропаганди, намагався абстрагуватися і передавати дійсність як вона є. Автора там мало, навіть кожна глава починається з новинного повідомлення з різних сайтів. Тобто є дві іпостасі: інформаційна, яка була публічно всім відома, і непублічна, яку ніхто не знав, історія маленької людини у великій війні. Я думаю, книга бути цікавою тим людям, які вивчають культуру та історію.

Також мені хотілося, щоб це була масова література, щоб вона давала інформацію про нашу країну, яка б не затухала на рівні новин, а укорінювалася, і щоб люди, які прочитають роман, набагато глибше сприйняли Україну і зрозуміли, що відбувається в країні.

Насамкінець, я стараюся розмовляти з дипломатами, щоб по дипломатичній лінії це також просувалося як рівень інформаційного просвітництва тих людей, які безпосередньо впливають на ухвалення рішень у певних країнах, у цьому випадку Великобританії, де видана книга.

– Що б Ви хотіли, щоб світ знав про події на сході України?

– Насамперед, ситуація настільки складна, що неможливо відповісти одним реченням на те, що відбувається. Це складність промислового регіону, складність пострадянського суспільства і складність взаємовідносин із нашим східним сусідом, із тим режимом і світоглядом, який пропагується. Ми не воюємо проти нації, ми воюємо проти людей, які говорять, що імперіалізм – це знову в моді, ми можемо вирішувати за народи, визначати, чи забрати волю. Мені б хотілося, щоб світ знав, що Україна – це складна, але європейська країна.

Друге – те, що відбувається, було вміло використане путінським режимом, нинішньою владою Росії.

Третє – українці завжди боролися за те, щоб називатися українцями. Мені хотілося показати, що Україна на геополітичній карті існує як нація і що українці дуже відрізняються від росіян, тому що в нас свій менталітет людей, які борються не тільки за свободу, а й за самовизначення.