«В Україні більше життєлюбства» – вдова Дениса Вороненкова про небажання повертатися до Росії

Дмитро Волчек

Історія оперної співачки й колишнього депутата Держдуми Росії Марії Максакової, яка живе тепер в Україні, поховавши чоловіка, Дениса Вороненкова, колишнього російського депутата, вбитого кілером у центрі Києва, залишається одним із головних сюжетів ток-шоу російських телеканалів. Вона не хоче повертатися в країну, де, як вона впевнена, було організоване вбивство її чоловіка. В інтерв'ю Радіо Свобода співачка розповіла про те, чому вона вважає за краще жити в Україні й чому сподівається, що імена замовників убивства її чоловіка будуть названі.

– Не можу вам сказати, що в Росії зовсім немає людей, які мені симпатичні. Просто Росія, на жаль... У конкретній моїй ситуації, коли я ходила, просила, благала, навіть у ногах валялась, щоб вони врятували мені Дениса, який був абсолютно не винен в інкримінованій йому шахрайській схемі... Він не має ніякого стосунку до цього! Це помста, переслідування, яке триває від 2007 року, там постраждали всі, хто був у його відділі, всі до єдиного. І було абсолютно очевидно, що він не уникне цієї долі, якщо хтось не втрутиться. Кого я тільки не просила, кого не благала втрутитися.

Я приїхала в Україну, ситуація виявилася абсолютно іншою. Йому дали все, дали роботу, дали громадянство. Мені те саме. Все у мене краще, ніж там. Чому я повинна думати про повернення в ту країну, яка відправила чоловіка на той світ? Чому я повинна думати про це повернення, коли є інша країна, в якій я не народилася, не виросла, але яка мені стала рідною, тому що я знайшла тут людей, яким не байдуже.

– А чому шляхи двох країн так розійшлися: чому українці повстали і скинули Януковича, а в Росії своїх Януковичів дуже люблять і не збираються скидати?

– Щоб відповісти на це запитання, доведеться історію копати. Тому що історично стосунки двох народів були зовсім не простими. Богдан Хмельницький, Мазепа і всі інші. Там просто різниця колосальна. Сварок, до речі, було дуже багато різноманітних. Не можна сказати, що була любов братська, як зараз кажуть. Дуже багато було внутрішніх конфліктів, починаючи від Петра і Мазепи. І до Росії перетягували все краще, що було в Україні. Таке відчуття у мене завжди було, навіть коли я вчилася: як тільки виникало щось особливе, його намагалися будь-якими способами перетягнути.

В Україні – це об'єктивна реальність: більше сонця, більше життєлюбства, життєрадісності.

– Маріє, Ви сказали, що в Росії організували вбивство Вашого чоловіка. У Вас немає жодних сумнівів у тому, хто це зробив? Чи буде слідство доведене до кінця?

– Я майже впевнена. Генпрокурор Луценко сказав про те, що вбивство майже розкрите. Рідко бувають розкриті вбивства на замовлення так, щоб аж до замовника. Тут великі шанси саме на це. Тому я просто тримаю кулаки.

– Замовник сидить у Кремлі?

– Ні.

– І не погоджував з Кремлем?

– Не впевнена. Думаю, що не погоджував.

– Ось убивство журналіста у Києві Павла Шеремета. Минув майже рік, а немає відповіді.

– Там зовсім інше, зараз не можу коментувати, просто розумію, що абсолютно відрізняються дві історії.

– Ви сказали, що колись це скінчиться – те, через що Ви поїхали з Росії ...

– Я поїхала від Левіафана, я завжди це кажу. Так сталося, що мій чоловік був їм кісткою в горлі – я маю на увазі різні групи всередині Федеральної служби безпеки... Там теж не все так однорідно, але там є основні групи, які ведуть економічні війни в час, коли повинні були б ловити шпигунів. З ними познайомившись, без прикрас і без зайвого кокетства, я зрозуміла, що справа в системі, навіть не в тих, хто її очолює. Я дуже хотіла б, щоб коли-небудь з'явився чоловік, який би бажав не царювати в цій системі, яка нищить власний народ, а битися з цією системою і зробити її такою, якою вона покликана бути згідно з Конституцією Росії.

Оригінал матеріалу – на сайті Російської редакції Радіо Свобода