«Будуємо Україну разом» – проект, що будує довіру

Оксана Левантович

«Будуємо Україну разом» (БУР) – всеукраїнська платформа, що займається відновленням зруйнованих від обстрілів будинків, жителів Донбасу, а також допомагає відбудовувати чи реорганізовувати занедбані заклади культури, дитячі майданчики у різних регіонах України. Один з ініціаторів проекту Юрко Дідула розповів Радіо Свобода, як виникла ідея «будувати Україну разом».

– Наш директор Віталій Кокор вже мав чималий волонтерський досвід: він брав участь у різних таборах, а також вивчав досвід США, де подібні волонтерські акції успішно реалізовують. До прикладу, в один із бідних гірських регіонів з’їжджаються американці з різних штатів і відбудовують будинки для потребуючих. Тому ідея, що лежить в основі БУР не є нова, і навіть у Львові ми організовували подібні акції, а наші волонтери разом із голландськими помагали відновлювати інтернат.

– Розкажіть про проекти відновлення будинків на Сході? З чого все почалося?

– З початком Майдану, ЛОФ (Львівська освітня фундація) організовувала акцію «Схід і Захід разом», в рамках якої до нас у Львів приїжджала молодь із Краматорська, Донецька. Тут ми показували їм успішні соціальні інституції, знайомили з бізнесом, громадськістю. Тому окупацію Слов’янська і Краматорська ми сприйняли крізь призму особистих знайомств і старалися всіляко допомогти цим людям, а деякі з них навіть жили у нашому офісі у Львові. Коли міста звільнили, команда одразу почала думати, як може проявити солідарність і використати свій потенціал, ресурс для того, щоб допомогти постраждалим. Відтак, Віталій запропонував поїхати в Краматорськ і вже на місці зрозуміти, як можна долучитися. Це була наша перша поїздка аж так далеко.

– Як на початках місцеве населення сприймало вашу допомогу?

– Коли діяльність БУР була ще на зародковому рівні, люди не до кінця знали, як реагувати на нас. Коли ми приходили до будинків і казали, що можемо допомогти, то мешканці довгий час не могли повірити, що чужі люди приїхали до них спеціально, щоб допомогти відновити житло. Та ще й безкоштовно.

І така недовіра була аж доти, доки ми не відремонтували одну квартиру. Далі все пішло за простим принципом – одна бабця переповіла іншій, та ще іншій… І так, коли ми на другий день приїхали в цей двір, то нас вже чекали люди. Вони почали спілкуватися з нами, розповідати про свої проблеми, про життя під окупацією і навіть запрошували до своїх домівок на чай.

Стіна потроху руйнувалася і ми відчували себе одним народом, для яких ця війна – спільна. Все це дуже міняло спосіб мислення людей і вони прощалися з нами зі сльозами. А особливо приємно було руйнувати стереотипи про те, що усі львів’яни – це якісь злі бандерівці, які негативно налаштовані до Донбасу.

До сьогодні ми спілкуємося з деякими з жителів. На приклад із пані Світланою – першою, кому ми допомогли. Зараз ми називаємо її своєю мамою на Сході і коли приїжджаємо в Краматорськ, то ночуємо в неї, обідаємо… Раніше вона, як і більшість, з упередженням ставилася до нас, а цього року навіть приїжджала до нас на Західну Україну святкувати Різдво.

– Чи поширюєте табори на інші області України? І чи це лише відновлення будинків?

– Початково, ідея БУР – відновлення житла у прифронтових містах, або в містах, що були звільнені від окупації. У 2014-2015 роках, за винятком одного табору, ми працювали на Сході. А вже в 2016 році почали думати про те, як залучити до волонтерства місцевих і також, як поширити нашу діяльність на інші регіони. Тоді ж об’їздили вісім міст на Сході, одне в центі України (Сміла) і на Заході (Червоноград). Цього року розгорнули табори у п’ятьох містах на Сході, двох на Півдні, двох в Центрі і трьох на Заході. Як правило, на Сході ми працюємо з наслідками проблеми, а в інших регіонах – над профілактикою. Тому зараз намагаємось пояснити донорам, чому потрібно розширювати проект на інші регіони.

Тепер у нас три головних напрямки роботи. Перший – адресна будівельна допомога сім’ям, які потребують – в кожному місті ми маємо приблизно три сім’ї, яким постійно помагаємо. Другий – відновлення міських просторів. Наприклад, у містах ми шукаємо закинутий дитячий майданчик, чи будь-яку іншу площадку, і наш урбаніст, разом з місцевими, визначає, як саме відновлювати об’єкт. І третій напрямок – вуличне мистецтво. У кожному місті ми стараємося залишити артслід, наприклад, робимо графіті з цитатами відомих людей. Але загалом формат залежить від того, що вже є в місті, і також ідей місцевих жителів. Так, у Конотопі ми навіть розмалювали трамвай.

– Як визначаєте, які міста потребують допомоги?

– Минулого року наш директор дав цінну пораду, щоб не ми обирали міста, а міста обирали нас. На практиці це виглядає наступним чином: БУР оголошує конкурс у соцмережах, ініціативна група, що є у місті, створює аплікаційну заявку і вказує проблеми, які слід вирішити.

Далі, щоб БУР обрав те чи інше місто, воно має відповідати деякими критеріям: наявність команди, яка готова бути місцевими координаторами і відповідала б за збір коштів із місцевого бізнесу, влади і здорова співпраця між усіма зацікавленими сторонами – бізнесом, медіа, владою та громадським сектором. Міста, котрі обрали, попередньо відвідали, щоб перевірити відповідність критеріям, познайомитися з місцевими, вивчити проблеми і визначитися з проектами. Тоді провели фандрейзинг і почали розгортати двотижневі табори.

– Чи легко залучати місцевих до роботи над відновленням будинків?

– Не завжди. І це проблема недостатньої комунікації. Тому зараз ми починаємо працювати не лише з фейсбуком, але й з телеканалами, радіо, плануємо соціальну рекламу на білбордах. Іноді з волонтерами приходимо безпосередньо в дворики до людей, розповідаємо про себе. Із десятьох, що почують, двоє зрозуміє, а один долучиться.

До прикладу, в Конотопі ми домовилися з керівництвом місцевого технікуму, щоб залучило студентів до нашого табору і зарахувало їм це як практику. Очевидно, що студенти не приходили з ідеєю врятувати світ, а просто тому, що це практика. Але потім, спілкуючись з нами, спостерігаючи за роботою, вони почали цікавитись проектом.

– За чиї кошти проводите будівельні роботи?

– Упродовж перших двох років 95% фінансування ми отримували від наших трьох основних партнерів: Національного фонду демократії з Вашингтона, Американської агенції з міжнародного розвитку та голландської організації «Церква в дії». Але досить нестабільно залежати від великих донорів і ми вирішили урізноманітнити джерела фінансування і цього року вже приблизно на 65% залежимо від цих партнерів.

Почали співпрацювати ще й з організацією української діаспори в Америці «Разом для України». Їхній теперішній президент, Марія Сорока, минулого року волонтерила в Мелітополі, щоб пересвідчитись у важливості проектів БУР. Повернувшись в США, вона разом з командою, організувала концерт «ДахиБрахи» в Остіні і всі виручені з квитків кошти віддали БУР. Найважливіше у цьому, що ми відчули підтримку.

Щодо фінансових планів, то за п’ять років хочемо виробити таку стратегію, згідно якої залежали б від грантів лише на 30%-40%. Тому зараз активно працюємо над налагодженням співпраці з бізнесом, особливо з будівельними фірмами.

– Як можна долучитися до таборів на Сході чи інших регіонах України?

– Є дуже багато ідейних, ціннісних принципів, якими має володіти волонтер БУР, але найголовніший критерій, за яким відбираємо людей, – це відповідальність. Поспілкувавшись з потенційним волонтерами, дізнавшись про їхні цінності, запрошуємо на табір. Далі проводимо тренінг із технічної безпеки та надання першої медичної допомоги вже на таборі. Зараз комунікація з майбутніми волонтерами дещо хаотична – через електронну пошту та соцмережі, тому розробляємо сайт, де буде також сторінка для волонтера. Там можна буде знайти всю необхідну інформацію про участь у таборі.

– З якими враженнями волонтери повертаються з таборів?

– Покидають табір волонтери з розумінням, що у них є 20-30 однодумців по всій Україні, які в будь-який момент приймуть на нічліг, підтримають у складній ситуації, або які можуть стати потенційними бізнес-партнерами, чи допомогти реалізувати якийсь соціально-освітній проект.

Як наслідок, волонтери повертаються додому вмотивовані, готові віддаватися справі, працювати… І це формує молодих українців, які матимуть можливість за певний час зайняти ключові ролі чи то в уряді, чи то в школах та університетах і маленькими кроками змінюватимуть країну.

– В яких містах плануєте проводити табори цьогоріч?

– Цього року ми працюємо в 15 містах, по два тижні в кожному, а це 7 місяців, 30 тижнів безперервної роботи. Почали з Лисичанська, далі Рубіжне, Покровськ… У цих містах не вистачає прогресивного середовища, яке б усіх об’єднало. І БУР дав можливість зустрітися цій активній меншості, яка хоче змін.

Наприклад, разом з нашими партнерами «МетаМісто: Схід», які приїжджають у міста, вивчають історію, сучасність, спілкуються з місцевими, і намагаються виробити архітектурний, урбаністичний проект, який відповідав би запиту, стилю міста, ми оживили столичний кінопалац у Лисичанську і, у співпраці з місцевою владою, активістами, трансформували його у скейтпарк. Долучилося багато місцевих, які побачили для себе нові явища і які «розрухали» їх.