Не хочу, щоб на Донеччині, де війна, були ще й політичні збурення – Жебрівський

Було б правильним створити єдину військово-цивільну адміністрацію на дві області, вважає керівник Донецької ВЦА Павло Жебрівський. Чому? Відповідь – в інтерв’ю Радіо Свобода. Він також розповів про те, коли Авдіївка буде з газом, а Зайцеве й Бахмутка з електрикою, як просувається програма «Український донецький куркуль», патерналізм і причини високого рівня довіри донеччан до Ахметова.

Інна Кузнецова: Рівно два роки, як Ви, пане Жебрівський, призначені на посаду голови Донецької обласної військово-цивільної адміністрації. Яка Ваша найбільша помилка, і що було найбільш успішним на цій посаді?

– З приводу успіхів, то це системна робота по відновленню довіри людей Донеччини до української влади і до України як такої. Що стосується помилок, то їх, мабуть, багато. В першу чергу це помилки в людях, коли призначав на ті чи інші посади людей, які не змогли ефективно дати відповідь на ті запити, які йдуть від людей.

– Хто міг би допомогти ліквідувати помилки? І хто міг би допомогти, аби успіхів було більше?

– Помилки – потрібне бажання на сьогоднішній день, щоб люди хотіли туди їхати працювати.

– А чому немає такого бажання?

– Важко сказати. Якщо мені десь рік знадобився для того, щоб суттєво підняти зарплати для працівників-держслужбовців. І сьогодні в Донецькій області є пристойна зарплата, десь в 2 рази вища, ніж в інших областях. Але, уявіть собі, оголошуємо конкурс на начальника управління інформаційної політики, то на цю посаду подали тільки ті, хто був виконувачем обов’язків, і не зовсім тягнули, і хто був у прикордонниках також у прес-службі.

Щоб була черга з тих людей, які хочуть працювати – її немає. По-перше, немає житла. Його треба винаймати. Наприклад, житло у Краматорську достатньо дорого коштує – від 5 до 8 тисяч гривень коштує тільки винайняти квартиру в Краматорську. Друге питання – віддаленість. А от коли дивишся нашу телевізію українську у Києві, у Львові, в Франківську, то що бачиш? Бачиш: війна, обстріли, поранені, вбиті і так дальше. Не бачиш нічого хорошого. Таке враження, що там тільки біда.

– Під час останнього опитування, яке проходило на території Донецької області, підконтрольній Україні, говорили про те, що для мешканців цих регіонів найстрашніша проблема – це все-таки війна. Навіть голод і безробіття – це все далі.

– По-різному. Я хочу сказати, що, якщо подивитися на лінію розмежування, безумовно, там найкритичніше питання – це війна. І сьогодні сказати, що вони обвинувачують тільки терористів, які обстрілюють, хоча й обстрілюють, то це неправда. Вони обвинувачують всіх. Єдине, як вони кажуть: нам все одно, хто винен, нам потрібен мир, ми хочемо жити, ми хочемо повернутися у домівки свої.

– Хочуть миру будь-якою ціною. Іноді втратою державності.

– Абсолютно! І деякі політичні сили на цьому спекулюють, що мир за будь-яку ціну. Я маю на увазі в першу чергу «Опоблок», який достатньо багато: мир, мир, мир. Спочатку вони були регіоналами. І допустили те, що сьогодні твориться на Донеччині, а сьогодні вони розказують, що мир за будь-яку ціну.

– Звідки вони говорять, що мир за будь-яку ціну з екранів телевізорів, проводять зустрічі?

– В основному з екранів. І більше все-таки посил звідси йде. Сказати, що там активно бурлить політична робота, то я не можу. Чи приїжджають? Приїжджають. Із різних фракцій приїжджають народні депутати, зустрічаються у колі своїх прихильників. А зараз розпочинають формування якихось штабів. Мабуть, буде динамізуватися процес. Я так розумію, що з осені чи це фальстарт, чи це старт виборчої якоїсь кампанії. Сказати, що великі впливи і великі... Я їх всіх прошу: от в Києві що-завгодно, буцайтеся як хочете, політично змагайтеся, але я не хочу, щоб на Донеччині, де війна, були ще й політичні збурення.

– Але ж Ви розумієте, що будуть.

– Будуть. Будемо розмовляти, будемо працювати. Дещо не будемо допускати. Все-таки це військово-цивільна адміністрація, а не тільки обласна державна адміністрація. Так, немає військового стану, немає багато чого, але все-таки деякі обмеження є.

– Багато говорять сьогодні, що у законопроекті «Про відновлення державного суверенітету України над тимчасово окупованими територіями Донецької та Луганської областей» мова йде про те, що військово-цивільні адміністрації підпорядковуватимуться штабу, який керуватиме всим.

– Я думаю, що це буде помилкове рішення. Навпаки, на моє переконання, треба серйозно посилити військово-цивільні адміністрації. Крім війни, є достатньо багато територій, наприклад, той же Краматорськ, той же Маріуполь, той же Слов’янськ, де є звичайне життя, де військових, звичайно, більше, ніж в інших містах, але люди в основному живуть мирним життям.

На моє переконання, правильно було б зробити єдину військово-цивільну адміністрацію на дві області. Керівник цієї військово-цивільної адміністрації повинен бути не менше від рівня заступника секретаря РНБО і в тому числі член уряду, щоб невідкладно ті питання, які є на тих територіях, опрацьовувати. Першим заступником повинна бути військова людина, яка, безумовно, повинна здійснювати військову операцію. Зрозуміло, що цей штаб, оперативне командування, як кажуть, має складатися, по-перше, з політичної фігури, керівника військово-цивільної адміністрації, першого заступника – це військового, голів ОДА, заступників керівника військово-цивільної адміністрації. І дальше ця вся структура піде.

– Чи ретранслювали Ви цю думку секретарю РНБО, можливо, президенту?

– Я зараз завершую своє бачення і, безумовно, рапорт чи доповідну буду писати на ім’я президента, сферою відповідальності якого є це все питання. Я думаю, що законопроект обов’язково буде враховувати ті настанови, які виставив президент.

– Ми весь час чуємо про Авдіївку, що там немає то світла, то води, то опалення. На якій стадії процес проведення нових ліній електропередач до Авдіївки, фільтрувальної станції?

– Нову лінію електропередач із Божою допомогою провели. З допомогою у тому числі президента, який дав розпорядження вкласти в тариф інвестиційну складову. І фактично лінія проведена. І Ви вже останніх місяців чотири-п’ять не чуєте про проблеми з електропостачанням. Зараз ми розпочали підведення газу. Під час обстрілу була зруйнована – газом була запитана Авдіївка з Макіївки. На сьогоднішній день ми підготовчі роботи розпочали. Дуже сподіваюся, що до Дня Незалежності ми завершимо підведення газу. Найбільша проблема для Авдіївки – вода. Тому що є Донецька фільтрувальна станція, яка постійно в зоні ураження, і звідти воду отримує якраз місто. А завод «Коксохім» отримує по Південно-донбаському водогону. Там теж багато проблем.

Що стосується людей, то до зими підготуємо бювети, щоб люди, принаймні, на свої поточні потреби мали питну воду. Тобто «Артемгеологія» працює над цими питаннями. На це фінансовий ресурс є. Так що я думаю, що ми це зробимо.

– Коли відбувається пошкодження газогону, водогону, то хто веде переговори з тією стороною?

– Спільний координаційний центр по припиненню вогню. Є генерал Радченко з нашої сторони і з тієї (там вже ротація постійна) – генерали російської сторони. Ми подаємо заявку до Спільного координаційного центру, а вже Спільний координаційний центр, в якому знаходяться як український генерал, так і російський, намагаються до чогось домовитися про той же ж режим тиші. Весь час російська сторона намагається нас змусити вести переговори з ОРДО чи з так званою «ДНР». Однозначно з ними ні на які домовленості ніхто не йде.

– І Ви не маєте з ними контактів?

– Ні, не маю. І я не можу мати з терористами контактів. Це неправильно.

– У ряді населених пунктів, які знаходяться в епіцентрі бойових дій, зовсім мало людей (наприклад, Піски чи Опитне), їм треба якось жити, або їх треба якось евакуювати. Що робиться для цього?

– Насправді вони не готові евакуйовуватися. Це залишилися тільки виключно ті люди, які є. На жаль, підвести електропостачання туди не можемо в силу однієї причини – немає режиму тиші. Що таке Опитне? З Опитного ти бачиш фактично неозброєним оком донецький аеропорт. Знову ж таки на це фінансовий ресурс виділявся, але режиму тиші немає – зрозуміло, що люди не йдуть поновлювати енергопостачання. Це не тому, що ми не хочемо, чи ми не знаємо, не тому, що немає фінансового ресурсу. Все є. Немає режиму тиші. Отримувати загиблих ніхто не хоче – така й ситуація.

Зайцеве, а це передмістя Горлівки, Бахмутка і Піски, інші Піски, у сторону Горлівки – ми працюємо. Довго чекали. Щоб Ви розуміли, 600 метрів лінії електропередач було пошкоджено у Горлівці, в Микитівському районі. Потрібно було півдня для поновлення електропостачання. Місяців три вели перемовини. Так нам й не дали добро. Визначили лінію підведення з насосної станції у Майорську. Дійшли, у зоні враження снайперів. Снайпери стріляють – нічого не змогли. Зараз нарешті визначилися. Люди рік без електроенергії! Хоча, наприклад, у Бахмутці десь 250 людей проживає , у Жованці – 150. Я в суботу був там.

– Ми неодноразово знімали дітей, які вчаться при свічках впродовж року у тій же ж Бахмутці. Але «ресурси» так званої «ДНР» повідомляють про те, що вони роблять окремо від української території, щоб водопостачання чи електропостачання було.

– Ми також це робимо. На сьогоднішній день фактично все менше і менше є можливостей. Якщо ми запитаємо зараз електропостачанням – просто підвести не можемо, тому що є у зоні ураження снайперів. По передку сьогодні снайпер стріляє спокійно на 1,5 кілометри. І за великим рахунком режиму тиші не дають. Знайшли вихід. Не буду оголошувати який. До 31 липня, за графіком (сьогодні зранку доповідали) йдемо, маємо завершити підведення електропостачання до цих трьох населених пунктів.

Щодо Опитного – не можу обіцяти, тому що поки що вихід не можемо знайти. Там ще гарячіше, ще важче отримати електропостачання. Зрозуміло, що людям треба виїжджати, але вони не готові виїжджати.

– Як люди Вас сприймають, коли Ви приїжджаєте у ці населені пункти?

– Нормально сприймають. Звичайно, є питання. Перше питання – це обстріли, загроза життю. Друге питання – це якраз постачання. Що стосується продуктів харчування і так дальше, то постачаємо. Що стосується електроенергії, то, безумовно, говорять про те, що болить. Але сказати, що якась агресія і так дальше – я достатньо часто відвідую ці населені пункти, в принципі ми розмовляємо, ми говоримо.

– З чим пов'язаний такий високий рейтинг довіри Ріната Ахметова. У нього – 49% підтримки, а у Вас – 15%.

– По-перше, він місцевий. По-друге, він найбільший працедавець в Донецькій області. І коли пологовий – заводський, дитячий садок – заводський, школа – заводська, на роботу – на завод, пенсія – заводська, на цвинтар заводська машина везе, то зрозуміло, що такі заводи є «променем світла у царстві пітьми». Немає заводу – немає життя. Тобто це те, до чого звикли у цій частині.

– А які настрої, до речі, на таких заводах панують?

– Як начальство скаже, так і буде. Крім того, питання єдине є – ЗМІ, які чітко висвітлюють «позитивну» місію, «позитивну» роль того чи іншого політика. У мене немає своїх ЗМІ.

– Що держава Україна робить для того, щоб відбувалася українізація Донецької області, за яку Ви стоїте?

– Нещодавно я був з Ткаченком Олександром з «1+1»на виїзному засіданні, то я йому казав таке. Олександре, як тільки пишу на моїй сторінці у «Фейсбук» з приводу того, що руйнування такі-то, немає електроенергії, газу, води і так далі, то прес-служба просто не може відірватися від телефонів – всі дзвонять, щоб взяти коментар. Коли у школу у Билбасівці ми відкрили -12 інтерактивних дошок, два комп’ютерні класи, цифрові лабораторії у кабінетах біології і хімії, фізики, діти на ноутбуках проводять досліди, три рази стажування пройшли і навчання вчителі, українська мова викладання! Жоден національний телеканал не показав. Це, звичайно, проблема. Ми маємо показувати паростки хорошого.

Проте у Шахтарську, у так званій «ДНР», мер і хтось з ним відкрили автобусну зупинку. І це показали там всі, у тому числі, кажуть, навіть на «Росія-1» було показано «прорив».

– До речі, «молоді художники з усього Донбасу», як пишуть «ЗМІ» так званого «ДНР», на вихідні зберуться на пленері «Палітра Меотиди»... А Державний академічний музично-драматичний театр, Донецька республіканська бібліотека для дітей збирають захід для 26 дітей з підконтрольної Україні території Донеччини. Вони всі приїдуть туди. Що ви робите для того, аби цього не було? Чи це добре, що вони туди їздять, як на Ваш погляд?

– По-перше, незрозуміло, чи це насправді відбудеться, чи це фейкова новина. Тому що дуже багато на своїх ресурсах вони видають бажане за дійсне.

Але чи таке можливо? Можливо. Наприклад, у тому ж Майорську досі чотирьох дітей батьки водять у Горлівку на навчання. У мене немає можливості в принципі заборонити їм водити туди своїх дітей.

– Рік тому в одній із програм Радіо Свобода Ви сказали, що для того, щоб війна закінчилася, треба, щоб на Донеччині було 150 тисяч куркулів. Скільки їх стало зараз? Чи є вони, ці куркулі? І що Ви робили для того, щоб їх стало більше?

– Насправді ми розпочали програму, і виділено з бюджету 140 мільйонів гривень на грантову роботу. Ми затвердили програму, яка так і називається «Український донецький куркуль». До речі, це не тільки сільське господарство, це і пекарня, це і перукарня, це може бути і хімчистка, і багато інших речей.

Тобто людина, яка має ідею і хоче розпочати свій бізнес, приходить зі своєю ідеєю в обласну державну адміністрацію, де є сформована група. На сьогоднішній день було подано 43 ідеї. З них обрано 21-у. Зараз продовжується другий етап. І це постійно. Тобто закінчиться перший етап – починаємо другий, третій, четвертий, п’ятий. Але високої ініціативи немає. Це те, про що я кажу, що дуже багато патерналізму.

– А готові їхати закордон? Як на мешканців Донеччини вплинув безвізовий режим? Беруть паспорти?

– Готові, паспорти беруть.

– Як можна зробити так, щоб зараз люди виїжджали і дивилися?

– Не було б щастя, так нещастя допомогло. Дуже багато людей, які переселилися і з тієї території, і з контрольованої, виїхали до Києва, до Львова, до інших...

– А потім повертаються? Чи все-таки ні?

– Є проблема. Проблема у тому, що, я подивився соціологічне дослідження, 25% тих, хто вже виїхав, не збираються повертатися назад. І це проблема. От чому Росія має таку агресію проти України? Не тільки територія. Територія – їм вистачає території. І заводи їм непотрібні. Їм потрібен людський капітал. Ключове питання – це людський капітал. Те, що люди виїжджають, а ми розуміємо, що найбільш активні виїжджають люди, і якщо вони не збираються повернутися, то це дуже погано. Тому насправді потрібно створити там умови, щоб вони хотіли повернулися і робити бізнес там, і жити там, і народжувати дітей там.

– Дуже хотілося б, щоб так було, щоб люди поверталися, щоб на цій території настав мир.