Менше ніж через рік в Росії мають відбутися президентські вибори. І навряд чи у кого є сумніви, хто на них переможе. Де-факто Володимир Путін вже побив рекорд Леоніда Брежнєва, який перебував при владі 16 років. І схоже, що традиції незмінності влади, що прийшли з радянської епохи живі досі. Але дві події, які відбулися у червні, змушують експертів замислюватися над тим, чи дійсно нинішня влада не має альтернатив, і в який спосіб вони можуть з’явитися.
Формально президент Росії Володимир Путін перебуває при владі 13 років. Впродовж 2008-2012 років він був головою уряду. Однак мало хто заперечує, що це лише статистична формальність. Де-факто Путін керує країною вже 17 років і побив рекорд Леоніда Брежнєва. А тоді, як відомо, шлях у керівника СРСР з Кремля був лише один – вперед ногами. Російському політичному аналітику Валерію Солов’ю нинішній час нагадує глибокий застій.
Наявність демократичної процедури і номінальна конкурентність нічого не змінюють. Це та ж сама традиція, яка була закладена в радянські часиВалерій Соловей
«Наявність демократичної процедури і номінальна конкурентність нічого не змінюють. Це та ж сама традиція, яка була закладена в радянські часи. Був один короткий за часом епізод – середина 1990-х років, коли з'явилася в Російській Федерації сила, яка могла кинути і кинула виклик Єльцину, це був Геннадій Зюганов, але тоді за допомогою адміністративних і електоральних маніпуляцій Єльцину вдалося зберегти владу на виборах 1996 року. В усіх інших епізодах влада не ризикувала, не ставила себе в таку ситуацію, при якій виникала загроза втрати влади», – каже політолог.
Тримати владу в руках
Як говорить директор «Левада-центру», соціолог Лев Гудков з радянських часів мало, що змінилося – механізмів зміни влади у нас немає, інститутів, які забезпечили б нормальну, конкурентну передачу влади, також немає.
Єльцин передав владу Путіну, минаючи якісь вибори, а просто призначив, оголосив його наступникомЛев Гудков
«Єльцин передав владу Путіну, минаючи якісь вибори, а просто призначив, оголосив його наступником, і вибори просто підтвердили характер цієї передачі влади. І далі Путін вже увійшов в цю обойму, в механізм легітимації влади через те, що називається схваленням тих, хто вже тримає інструменти влади в своїх руках», – зазначив Гудков.
«Штучна безальтернативність»
Популярність Володимира Путіна на початку була безпрецедентною, але великою мірою вона пояснювалася відсутністю конкуренції, яку політолог Валерій Соловей називає ситуацією штучної безальтернативності.
І на виборах 2012 року, я думаю, він переміг би будь-якого свого опонента, але до цього моменту вже була створена ситуація штучної безальтернативностіВалерій Соловей
«Треба віддати належне Путіну в тому, що і в 2000 році, і в 2004-му він, звичайно, був би, мабуть, в будь-якому випадку обраний, навіть якщо у нього були б серйозні конкуренти, з явною перевагою, оскільки користувався безпрецедентною популярністю. По суті, і на виборах 2012 року, я думаю, він переміг би будь-якого свого опонента, але до цього моменту вже була створена ситуація штучної безальтернативності», – вважає Соловей.
«Зачищений політичний простір»
Російські політологи говорять, що нині, коли система виказує всі ознаки втоми і вичерпаності, «зачищений політичний простір» означає, що нікому запропонувати виходу з ситуації, знищені навіть майданчики для дискусій.
Вам не дозволяють створити нову партію, це надзвичайно складно, у вас немає допуску до мас-медіа. І в підсумку залишилося ретельно оброблене поле так званої опозиції, яка в дійсності взагалі не опозиція, це просто частина партії владиВалерій Соловей
«Вам не дозволяють створити нову партію, це надзвичайно складно, у вас немає допуску до мас-медіа. Ну, зараз є інтернет, соціальні мережі, слава Богу, а раніше, коли телебачення було головним каналом комунікації з суспільством, просто не отримували. Ще на зльоті, на стадії, я б сказав, насіння ці потенційні лідери викорчовувалися. І в підсумку залишилося ретельно і, навіть я б сказав, любовно оброблене поле так званої опозиції, яку називають системною, але яка в дійсності взагалі не опозиція, це просто частина партії влади, і це така італійська комедія масок, є три-чотири персонажі, які розігрують ролі опозиціонерів», – каже аналітик.
Ті ж самі актори
Із часом актори цієї комедії дель арте старіють, але і їх не прибирають зі сцени. Вже вкотре головними конкурентами на виборах президента Путіна будуть лідер ЛДПР Володимира Жириновський, лідер КПРФ Геннадій Зюганов і навіть лідер партії «Яблуко» Григорій Явлінський. У нього – особлива роль, яка є тим трагікомічніша, що його партію не допустили навіть до парламенту.
Зараз адміністрація президента стурбована тим, що в тому сценарії виборів, який вимальовується, Навального не буде, немає навіть натяку на якусь інтригу. І тому попросили Григорія Явлінського взяти участь у виборахВалерій Соловей
«Зараз адміністрація президента стурбована тим, що в тому сценарії виборів, який вимальовується, а вони виходять з того, що Навального не буде, немає навіть натяку на якусь інтригу. І тому попросили Григорія Олексійовича Явлінського взяти участь у виборах і виступити різко і рішуче, з тим щоб створити враження якщо не політичної, то ідеологічної боротьби. У той же час залишається старий модельний ряд – Жириновський, Зюганов ... Хоча і той, і інший були готові не брати участі у виборах. Вони давали зрозуміти, що вони втомилися і готові поступитися місцем комусь новому, але їм сказали: ні-ні, ну що ви, нові – це ризик», – зазначає політолог.
Без демократії
У цій ситуації природньо, що опозицією стають позасистемні лідери. Після вбивства Бориса Нємцова політика, присутнього на політичній сцені Росії багато років, роль лідера російської опозиції належить блогеру Олексію Навальному. Російські політологи наполягають, що поява позасистемних лідерів – це проблема не лише для російської закостенілої політичної системи. Але, як каже Валерій Соловей, на відміну від Росії, там їм все ж таки дають можливість брати участь у виборах. І вони дійсно отримують шанс перемогти.
Ще рік тому навіть найсміливіші оптимісти сприймали ймовірність перемоги на президентських виборах у Франції Емманюеля Макрона як нульову. За ним не було ніякої партії, а зараз тільки що створена партія отримує абсолютну більшість у парламенті. Чи можливий в Росії хай не такий, але хоча б схожий сценарій?
Росія – не демократія, а Франція – демократична країна, там є вільна преса, вільні партії, незалежний суд, який визначає правила політичної боротьби і правила конкуренціїЛев Гудков
«Росія – не демократія, а Франція – демократична країна, там є вільна преса, вільні партії, незалежний суд, який визначає правила політичної боротьби і правила конкуренції. Ми, швидше, маємо справу з деякими новими формами тоталітаризму або імітації пізнього радянського тоталітаризму і придушенням можливості суспільного вибору. Просто опоненти Путіна, скажімо, Навальний не просто не допускається до телебачення як головного каналу і механізму інформування населення про свої погляди, але і піддається найпотужнішій дискредитації, проти нього працює найпотужніша і дуже ефективна пропагандистська машина», – відзначає директор «Левада-центру», соціолог Лев Гудков.
В очікуванні змін
Проте хочуть цього в Кремлі чи ні, готові вони до цього чи ні, а зміни назрівають, переконаний Валерій Соловей.
Навіть ті, хто не відчуває жодних симпатій до Навального, розуміє, що систему треба міняти. Є таке масове відчуттяВалерій Соловей
«Навіть ті, хто не відчуває жодних симпатій до Навального, розуміє, що систему треба міняти. Є таке масове відчуття, причому серед еліти це відчуття набагато сильніше, ніж серед суспільства, можу вам сказати, особливо серед фінансово-економічної еліти, так би мовити, капітанів російської індустрії, воно носить, я б сказав, характер консенсусу широкого», – каже Валерій Соловей.
Однак питання про те, як кандидат, що навіть здобув прихильність еліт, може прийти до влади, коли система збудована під вождя, залишається відкритим. Навіть якщо вибрати нового вождя, його все одно потрібно привести до влади хоча б уявно легітимним способом.
