Після перемоги на виборах у Франції руху Емманюеля Макрона «Республіко, вперед!», якому є лічені місяці від народження, оглядачі задаються питанням, про те, що відбувається з політичними партіями в Європі. Чи вони вже не спроможні виростити національних лідерів? І чи ж не у більшій небезпеці є країни на Сході Європи, де партії в традиційному сенсі ще і не були створені. Хто прийде на зміну президенту Росії Володимиру Путіну, якщо в країні немає опозиційних партій? І чи наступник президента України Петра Порошенка прийде з партії чи чергового руху, що носить ім’я його лідера? Про це говоримо з українським політологом Дмитром Потєхіним.
Макрон використовував стратегії, які зазвичай використовують непартійні рухи спротиву для повалення диктаторів і для протидії авторитарним режимам
– Я думаю, це – тенденція, спільна для старої Європи і для нашої частини Європи, української. Це – зневіра людей в політиках і більша довіра до людей, і зокрема до політиків, які будують свої стратегії на основі ідей і принципів громадянських рухів спротиву більше, ніж на моделях традиційної партійної політики. Бо Макрон використовував стратегії, які зазвичай використовують непартійні рухи спротиву для повалення диктаторів і для протидії авторитарним режимам. І я думаю, що ефективність стратегії Макрона якраз, зокрема, в тому, що вони скористалися методами створення руху, і завдяки цьому руху перемогла його партія.
– Деякі оглядачі говорять про те, що в цьому є дуже велика небезпека для Європи, тому що ці рухи непередбачувані, ми не знаємо їхньої історії, тобто її фактично не було. Ми не знаємо, наскільки їм можна довіряти, і що вони можуть зробити в майбутньому. Тобто цілком може бути, що наступні вибори Макрон вже буде виборювати не з традиційними французькими партіями, а з такими партіями, як «Національний фронт», який набере ще більшої сили і підтримки, тому що він якраз буде себе позиціонувати як позасистемна партія.
– Я думаю, що цей ризик є, але він невеликий. Тому що націоналістичні, антидемократичні, неліберальні, часто прокремлівські партії себе дискредитували. І чим далі, тим буде простіше демонструвати те, що вони не лише антибрюссельські, але насправді антиєвропейські і прокремлівські, і проавторитарні, тому, навіть попри те, що Макрон буде, звичайно, на наступних виборах сприйматися як звичайний політик, а не політик, який будує свою стратегію на основі громадянських рухів, все одно я думаю, що будуть стратегії протидії антиєвропейським, промосковським праворадикалам у Франції.
– У Росії позасистемний політик Олексій Навальний є фактично єдиною опозицією до нинішнього президента Володимира Путіна. І шляхи зміни влади, які обговорюють зараз у Росії, – деякі з них виглядають як палацовий переворот. Тому що говорять про те, що владна еліта швидше поміняє Путіна на Навального, ніж зможе погодитися на повну зміну, перезапуск всією політичної системи. Тому що політичних партій як таких немає.
Росія фактично захоплена путінською терористичною організацією, і саме ця організація терористична веде війну проти України. Тому немає в Росії політичних партій
– Ну, так. Справа в тім, що Росія фактично захоплена путінською терористичною організацією, і саме ця організація терористична веде війну проти України. Тому є специфіка, безумовно, і Ви праві, немає в Росії політичних партій.
Є ризик, що Путін буде прибраний силами, які перетворяться на такі самі, путінського типу
І в Росії взагалі за великим рахунком в сучасному цивілізованому сенсі слова політики немає, тому є ризик, що Путін буде прибраний силами, які якщо не одразу, то з часом перетворяться на такі самі, путінського типу. Особа Навального говорить про це. Попри те, що, звичайно, він бореться проти цієї системи, але він як тип політика – це також авторитарне лідерство. І тому невипадково, що саме Навальний став лідером російської опозиції.
– Чи убезпечена від таких сценаріїв Україна? Оскільки ми знаємо, що і в Україні партії – це були такі вождистські проекти: «Блок Петра Порошенко», партія Юлії Тимошенко і так далі. Вони будувалися під одну особу. А справжня політична конкуренція вимагає конкуренції в самій партії. Потім конкуренцію між партіями. В Україні була спроба створити партію нового зразка, нового типу, справді політичну партію, «Самопоміч», але ми бачимо зараз кризу навіть цієї спроби. Як Ви бачите подальший розвиток українських партій. І чи можуть вони виростити національного лідера?
Україна вміє контролювати лідерів. В Україні завжди швидкість опритомнення від лідерів висока
– Я думаю, що тут важливі і самі партії, і внутрішня конкуренція. Мені здається, Україна в цьому сенсі вміє контролювати лідерів, і це абсолютно нормально. В Україні завжди швидкість опритомнення від лідерів висока. Ми бачили багато разів вже, коли обраний лідер втрачав підтримку після того, як демонстрував нездатність забезпечити не просто якісь одноосібні рішення, а ефективне врядування.
Багато є проблем досі з врядуванням, але є всі умови для того, щоб не відбулося авторитарного відкату
І в цьому сенсі Україна виглядає дуже оптимістично. Безумовно, багато є проблем досі з врядуванням, але є всі умови для того, щоб не відбулося авторитарного відкату. У випадку, якщо будуть спроби встановити авторитарне правління, українське громадянське суспільство буде чинити спротив.
Воно вміє це робити і ненасильницькими методами, і, як показала остання революція, на жаль, насильницькими методами. Але так чи інакше Україна вміє чинити спротив. І прибирати авторитарних лідерів.
– Якою Ви бачите роль партій в політичному процесі в Україні в майбутньому?
– Високою. Консенсусна модель демократії, тобто парламентської республіки не може існувати без потужних демократичних відповідальних партій. Безумовно, це майбутнє України.
