В Україні «відбувся державний заколот», «насаджується українська культура», а «прихильники Майдану ходять із портретами фашистів». Можна було б припустити, що це – витяги з чергового ефіру Дмитра Кисельова. Але не зовсім: це – фрагменти запитань російського журналіста Сергія Гуркіна до нобелівського лауреата, білоруської письменниці Світлани Алексієвич. Сама авторка після публікації інтерв’ю заявила: дозволу на публікацію не давала, до того ж, журналіст дезінформував її щодо того, де інтерв’ю опублікують.
«Половина території, що зараз входить до складу України, ніколи не була ніякою Україною. Це була Російська імперія», – каже Гуркін Алексієвич. Російського журналіста у розмові з білоруською письменницею особливо цікавить її оцінка ситуації в Україні. Він і сам, зрештою, оцінює.
Алексієвич: – Україна хоче будувати свою державу. Чому Росія хоче наводити там лад?
Гуркін: – Ви були на Донбасі після того, як там почалася війна?
Алексієвич: – Ні. Я там не була. Після того, як почалася війна, справедливості вже шукати нічого […]
Гуркін: – Навіть якщо погодитися з Вашою позицією (хоч я з нею зовсім не згоден), що люди в Києві «вийшли самі», – після цього люди в Донецьку також вийшли самі, без зброї, їх не послухали, їх пробували розганяти, і потім вони вийшли зі зброєю. І перші, й другі вийшли відстоювати свої уявлення про те, що є правильним. Чому дії перших можливі, а других – ні?
Автор інтерв’ю на початку каже письменниці: мовляв, ми маємо різні позиції, тому «це і є діалог». Російський журналіст Андрій Архангельський, який досліджує пропаганду і проаналізував інтерв’ю, пише у своїй колонці на сайт Colta: в цьому і є підступ – автор позиціонує це інтерв’ю як діалог, але насправді воно таким не є.
«Нас вчили, що в будь-якому разі треба вступати у діалог, це такий собі обов’язок гуманітарія: «треба розмовляти у будь-якому разі». Але думка у розмові народжується від двох; а в умовах, коли один намагається народити думку, а інший – вбити її, який тут може бути діалог. Це, в цілому, крах діалога», – розмірковує Архангельський.
Відшмагали словами
Інтерв’ю з’явилося на сайті агентства Regnum, лояльного до російської влади. Після публікації Світлана Алексієвич наголосила: вона давала згоду на інтерв’ю для російського видання «Діловий Петербург», не сайту Regnum. До того ж, зазначила письменниця, коли вона побачила, що кореспондент «поводився не як журналіст, а як пропагандист», вона заборонила публікувати це інтерв’ю.
Сам Сергій Гуркін після публікації написав на своїй сторінці у «Фейсбуці»: Алексієвич, дійсно, заборонила оприлюднювати розмову, і він, дійсно, цю заборону проігнорував. Таке своє рішення Гуркін пояснив тим, що він – «демократ» і «журналіст», і вважав своїм обов’язком опублікувати інтерв’ю, в якому Алексієвич показала своє «справжнє обличчя».
Гуркін апелює до «свободи слова і відповідальності за слово»: мовляв, письменниця знала, який формат їй пропонують, і це її проблеми, що формат їй, зрештою, не сподобався. Але, як пише Андрій Архангельський, йдеться не про журналістський, а про пропагандистський дискурс.
«Те, що інтерв’юер кокетливо називає діалогом, не є таким; насправді це – різновид символічного насильства – такого, що прагне не істини, а остаточної перемоги, щоби видертися на вас і відшмагати словами», – вважає Архангельський.
Російський депутат угледів «порушення законів моралі»
З «Ділового Петербурга», де Гуркін, справді, працював, його звільнили через кілька днів після публікації інтерв’ю на сайті Regnum. Тим часом, депутат російської Державної думи Віталій Мілонов заявив про підготовку звернення у Нобелівський комітет з вимогою позбавити Світлану Алексієвич премії: бо вона «порушила закони моралі» і «скомпрометувала звання лауреата Нобелівської премії».
Під час розмови Сергій Гуркін нагадав їй про вбивство в Україні публіциста Олеся Бузини – у контексті свої тези про те, що в Україні свободи слова «стало значно менше».
Гуркін: – Ви знаєте, хто такий Олесь Бузина?
Алексієвич: – Котрого вбили?
Гуркін: – І таких прикладів сотні.
Алексієвич: – Але те, що він говорив, також викликало озлоблення.
Гуркін: – Тобто таких треба вбивати?
Алексієвич: – Я цього не кажу. Але я розумію мотиви людей, які це зробили.
Світлана Алексієвич вважає, що співрозмовник довільно інтерпретував її слова.
Російська редакція Радіо Свобода отримала аудіозапис розмови Гуркіна з Алексієвич і мала змогу порівняти аудіо з оприлюдненим текстом. Гуркін, дійсно, дещо підкоригував зміст розмови, і подекуди ці виправлення суттєво впливають на зміст. Однак, наприклад, фрагмент щодо Бузини, як виглядає, передано дослівно.
«Як я можу виправдовувати вбивць? – сказала письменниця в коментарі Радіо Свобода. – Я можу лише припустити, якими мотивами вони керувалися».
Сергій Гуркін, публікуючи інтерв’ю на своїй сторінці у «Фейсбуці», написав: «Тепер ми з’ясували: тих, хто вбив письменника за його погляди, можна зрозуміти».
«Алексієвич права, коли каже, що в її словах «все перевернули, переінакшили», – вважає журналіст Олена Риковцева, яка аналізувала аудіозапис інтерв’ю. – Вона має на увазі ті жахливі інтерпретації її слів, які постфактум зробив автор інтерв’ю». На думку Риковцевої, якщо Сергій Гуркін таки вирішив публікувати інтерв’ю попри заборону, то, принаймні, не мав би його коригувати.
Світлана Алексієвич отримала Нобелівську премію з літератури у 2015 році.
