На Заході були 20% українців, цей відсоток збільшуватиметься за рахунок молоді – соціолог

Лише 40 відсотків українців вважають запровадження безвізового режиму важливим, решта – ні. Про це свідчать дані соціологічного дослідження, проведеного фондом «Демократичні ініціативи» та соціологічною службою Центру імені Разумкова у першій половині червня. Як виявилося, 66% опитаних взагалі не мають закордонного паспорта, а біометричний, завдяки якому можливі безвізові подорожі до ЄС, оформили лише 9%. Щоправда, чимало респондентів мають намір це зробити. Соціолог Ірина Бекешкіна наголосила в ефірі Радіо Свобода, що головна причина такого ставлення до «безвізу» є низький рівень достатку більшості громадян. Тим паче, що так само високим є відсоток (40%) населення, який вважає «безвіз» досягненням. Політолог Михайло Басараб, у свою чергу, зауважив: байдуже ставлення людини до «безвізу» чи відсутність біометричного паспорта зовсім не означає її небажання євроінтеграції.

– То що, «безвіз», який так довго чекали і так довго обіцяли, виявився непотрібним?

​Ірина Бекешкіна: Це як подивитися, бо 40%, які вважають, що це важливо. Це дуже багато, це, до речі, більше, ніж тих, хто мають закордонний паспорт і ніж кількість тих, хто збирається виїхати найближчим часом закордон з тією чи іншою метою. Це менше від половини, але це цілком багато.

Мені здається, більш тривожним результатом є те, що лише 30% відчувають себе європейцями, а інші – не відчувають. Причому це рівно стільки, скільки було в 2013 році. Але тоді в опитування входив ще й Крим та повні території Донецької й Луганської областей.

А коли ми питаємо: а що треба, щоб ви себе відчували європейцем? То в усіх регіонах та вікових групах результат однаковий – треба мати певний рівень матеріального добробуту. Так вважає майже 60%. Тобто це те, про ми увесь час говоримо – економіка, економіка і ще раз економіка.

Ще мені видається дуже важливим, що на другій позиції, на запитання, що значить бути європейцем, відповідь – верховенство закону, коли закон захищає.

Але євроскептицизм у нас аж ніяк не почався, тому що у нас є традиційне запитання, в якому напрямі Україні треба рухатися? І прихильників відповіді «вступ до ЄС» зростає. У травні 2013 року – 42% вважали, що нам треба рухатися до ЄС, у травні 2014-го – це було 50%, а зараз у червні 2017-го – вже 57%.

Натомість вектор вступу до митного союзу з Росією рухнув, навіть в травні, коли вже була анексія Криму, заворушення на Донбасі, тоді 21% українців вважали, що треба вступати у Митний союз із Росією, зараз цей показник становить 8%. Тобто люди бачать, що альтернативи Європейському союзу немає.

– Ці очікування, оцінки – це результат того, що це був тільки початок червня, коли «безвіз» щойно запрацював. Чи це вже спад того єврооптимізму, який відбувся в українському суспільстві, який штовхав ці зміни, які відбувалися?

​Михайло Басараб: Я не погоджуюся не те, що з вашими висновками, а й з постановкою запитання. З тим, що ми можемо брати питання безвізового режиму як певний індикатор для оцінки євроспрямованості українського суспільства. Бо в тому ж дослідженні ми бачимо, що близько 66% бачать Україну в ЄС. Саме це визначає західну спрямованість українців.

Якщо подивитися на ці цифри, то може скластися думка, що для українців безвізовий режим справді не є важливим і це є ознакою несприйняття якогось глибинного суспільного несприйняття західної культури і цивілізації. Але це не так. Як бачимо, схожими є цифри тієї кількості українців, які вважають «безвіз» неважливим і показник тих українців, які не мають закордонного паспорту. Це говорить про те, що люди, які ніколи не мандрували на Захід, для них це не є важливим.

За даними досліджень, які я переглянув за різні роки, майже третина громадян ніколи не були за межами своєї області. Це теж важливий показник. Я маю пояснення, чому так відбувається. Українське суспільство, особливо старші громадяни, на превеликий жаль, мають ще певні пострадянські симптоми. СРСР був замкненою країною, радянські громадяни навіть не могли їздити за кордон, тобто мандрування світом не було елементом такої побутової культури, зокрема в українських родинах.

Кожен мав фокусуватися на своїй щоденній роботі у своєму місті. Максимум – це виїхати на море в межах Радянського Союзу. Тому ці показники того, що українці вважають неважливим «безвіз» або не планують їздити закордон – це цифри сформовані за рахунок громадян старшого віку, які прожили життя в СРСР і не бачили світу.

– Якщо зважати на те, що найбільш дисципліновані виборці – це пенсіонери, які не надто переймаються «безвізом», то виходить, що влада просто зробила хорошу річ, не сподіваючись на політичні дивіденди?

Михайло Басараб: Тут згадується вислів Генрі Форда, який казав, що якби я слухав людей, то не вигадував би автомобіль, я б удосконалив коня. Тобто завдання політичних еліт в будь-якій державі, враховуючи думку суспільства, ухвалювати відповідальні рішення, які на певному етапі, можливо, не усвідомлюються суспільством.

Безвізовий режим не потребує зайвих дискусій, оскільки безвізовий режим з ЄС, а ще, дай Боже, впровадження візового режиму з Росією – це визначення зовнішньополітичного вектору розвитку держави. Це додатковий крок в інтеграції України до Європи, повернення до європейської сім’ї. Це комунікація, отримання додаткових можливостей в освіті, в роботі, встановлення ділових і культурних контактів. Тут відкривається цілий асортимент додаткових можливостей. Тому ставити під сумнів це досягнення є абсолютно недоцільним, бо ми говоримо не лише про символізм цього рішення, а й прагматику.

– Як ця тема може ще вистрілити в українській політиці? Чи вона вже відіграна?

Михайло Басараб: Питання безвізового режиму з ЄС – це не те, що різко фрагментує суспільство, це не те питання, яке здатне породити якусь конфронтацію. Це радше оцінка важливості цього рішення для кожного окремого громадянина.

Ті громадяни, переважно літнього віку, які сказали, що впровадження безвізового режиму не є для них важливим – не означає, що вони є категоричними противниками і не сприймають цього рішення. І настільки негативно до нього ставляться, що здатні вийти на акції протесту, чи це може вплинути на їхнє голосування на наступних виборах, або ж, наприклад, на голосуванні щодо вступу України до Європейського союзу чи НАТО. Ні, це абсолютно не так. Людина просто вважає, що для неї це просто неважливо.

Але якщо рішення про безвізовий режим ухвалене, то вона не є противником такого рішення. Цілком важливо, що якби ми її запитали, чи є це рішення важливим для її дитини чи онука, то я вважаю, що значна частина сказала б так.

– Чи готові українці до мандрівок і розширення їхнього світогляду?

​Ірина Бекешкіна: Якщо говорити про тих, хто бував в країнах ЄС, США чи Канаді – те, що ми умовно називаємо Заходом, то там було близько 20% українського населення. Я б тут філософських причин не шукала, бо дуже часто це просто відсутність фінансів для цього. Якщо говорити про старше покоління, то так, з одного боку, вони не мають звички мандрувати, це правда, а з іншого боку, у них немає грошей.

Цей відсоток буде збільшуватися передовсім за рахунок молоді. І знаєте, коли у нас є безвізовий режим, як кажуть, з’являється попит – з’являється пропозиція. Будуть фірми, які займатимуться дешевим туризмом і вже зараз з’являються. І молодь, принаймні, буде їздити за кордон.

Ранковий ефір Радіо Свобода слухайте і дивіться на YouTube-каналі: