Після здобуття незалежності перед українцями постало завдання збудувати не лише демократичну національну державу, що базується на ринковій економіці, але й сам український народ, спільноту людей, для яких ця держава буде рідною. Багато дослідників говорять, що до Майдану це завдання залишалося не артикульованим, не кажучи вже про те, що нездійсненим. І лише після Майдану процес творення нації в Україні пришвидшився. Але тут українцям потрібно було протистояти звинуваченням у націоналізмі. Чим є цей новітній український націоналізм? Чи загрожує він іншим народам зовні та національним меншинам всередині? Як збудувати націю й уникнути звинувачень у націоналізмі? На ці запитання у Празі на філософському факультеті Карлового університету відповіла дослідниця з Київського університету Валерія Корабльова.
Для багатьох європейців виникнення України не просто як уламку радянської імперії, а як суверенної держави зі своєю мовою, культурою, зі своїм поглядом на минуле й потребою сформувати свій власний погляд на майбутнє виглядає певним анахронізмом. Адже період створення національних держав у Європі, навіть на сході континенту, практично завершився майже 100 років тому. Дивлячись на сучасну Україну, європейці рідко впізнають себе чи своє минуле. Також і Україна не може користуватися вже готовими моделями національних держав, бо надто багато змінилося від часу їхнього заснування, зауважує Валерія Корабльова.
Якщо ми подивимося на європейський націоналізм, то він буде залежати від того, коли нація отримала свою державу
«Якщо ми подивимося на європейський націоналізм, то він буде залежати від того, коли нація отримала свою державу. Оскільки Україна намагається побудувати свою національну державу нині, то вона може запозичувати якісь приклади, але вони все одно будуть іншими, бо світовий контекст уже інший», – переконана дослідниця.
Якщо європейські держави у той чи інший спосіб існують лише у формі національної держави, то чому ж українські спроби збудувати таку ж національну державу сприймаються як загрозливе явище, адже жодна кремлівська пропаганда не спрацювала б, якби не роздмухувала вже наявні страхи?
Через ревізію та критичне сприйняття результатів Другої світової війни є такий загальний культурний консенсус, що націоналізм – це погано
«Дуже часто це через травматичний досвід ХХ століття. Тому що так сталося, що саме німецький націоналізм є найбільш відомим, сумно відомим через Другу світову війну та нацизм як кульмінацію цього національного ресентименту. І через ревізію та критичне сприйняття результатів Другої світової війни є такий загальний культурний консенсус, що націоналізм – це погано, тому що він агресивний щодо представників інших націй, допомагає одній нації вивищуватися за рахунок інших, і це призводить до злочинів проти людяності», – роз’яснює дослідниця.
Щодо України, то прихильників такого погляду на націю, на думку Валерії Корабльової, є небагато, вони значно слабші, ніж європейські крайні праві, які сповідують віру в існування ієрархії націй, але і за ними треба пильно стежити, щоб вони не зруйнували спроби будувати інклюзивну націю.
При цьому, як вважає київська дослідниця, виконуючи це завдання, Україна має унікальний шанс продемонструвати Європі не лише нову модель національної держави, але й прообраз нового Європейського союзу, який зараз переживає внутрішню кризу і шукає способу «перезапустити» себе.
Нам потрібно подивитися, що з європейського досвіду є слушним, щоб реактивізувати й перезапустити модель Європи
«Нам потрібно подивитися, що з європейського досвіду є слушним, щоб реактивізувати і перезапустити модель Європи. Іншими словами, якщо Україна декларує себе як варіант «нової Європи», то треба показати, як це буде виглядати. І це, радше, через відмінність від наявних моделей, аніж наслідуючи наявні моделі», – пропонує Валерія Корабльова.
