(Рубрика «Точка зору»)
Я не знаю, чи є в президента України Петра Порошенка радники щодо Криму. Але якщо вони є ‒ їх час змінити.
Перша особа не зобов'язана знати всі деталі. Зрештою, для цього є помічники ‒ люди, які перед кожним публічним заходом готують матеріали й довідки. І якщо президент України раз у раз робить помилки, коментуючи кримську тему, то це навряд чи можна назвати їхнім успіхом.
Коли взимку 2014-го Петро Порошенко обіцяв розібратися з тими, хто обміняв український паспорт на російський ‒ це ще можна було списати на метушню. Весь рік тривала гаряча фаза війни, й можна було припустити, що першій особі нікому було пояснити, що роздача російських паспортів у Криму не супроводжувалася вилученням українських. І що у понад двох мільйонів кримчан на руках виявилося одразу два паспорти. І що Міністерство юстиції України вже встигло до того моменту публічно оголосити, що з розумінням ставиться до ситуації, в якій кримчани змушені брати російські документи, і не вважає це злочином.
Можливо, Петрові Олексійовичу ніхто не встиг пояснити, що, з точки зору українського законодавства, злочином може вважатися лише порушення військової присяги чи присяги держслужбовця. Що всі інші жителі окупованих територій, із точки зору Києва, можуть сприйматися тільки як заручники анексії. Що ніяка інша риторика в публічному полі просто неможлива.
Неможлива, тому що з приводу Криму в публічному просторі є дві стратегії поведінки.
Першу стратегію осідлав Кремль. Вона зводиться до того, що кримчани ‒ це архітектори анексії. Що все, що сталося в лютому-березні 2014-го ‒ це справа їхніх власних рук. Що російські війська лише «захищали вільне волевиявлення» жителів півострова. Що факт отримання кримчанами російських документів треба трактувати як прийняття ними нової реальності.
Друга стратегія зводиться до того, що анексію півострова здійснювали російські солдати. Що без введення військ ніяких потрясінь на півострові не сталося б. Що ніякого референдуму не було, тому що після введення чужих військ юридична цінність будь-яких окупаційних процедур дорівнює нулю. Що російський паспорт, виданий жителям півострова, Києвом сприймається як «аусвайс», який потрібен для побутового виживання. Що кримчани залишаються точно такими ж повноправними громадянами України, як жителі Сум або Рівного.
Обиватель може собі дозволити бути злорадним і недалекоглядним, але цього права немає у відповідального політика. І якщо керівник країни в публічному просторі транслює тези з першої концепції, то він ллє воду на млин Кремля.
Коли Петро Порошенко говорить, що кримчанам і жителям Донбасу потрібно видати закордонні паспорти старого зразка ‒ це значить, що в його оточенні немає радників щодо Криму. Інакше б вони розповіли першій особі, що жителі півострова вже давно отримують біометричні «закордони». І що «безвіз» поширюється, зокрема, і на них.
Ці радники могли би розповісти президенту, що реальні кримські колабораціоністи не їздять на материк ‒ тому що їм загрожує арешт і лава підсудних. І що логіка «всі проукраїнські виїхали на материк» не працює: ні, не виїхали. Багато з них просто «пішли під радари».
А ще вони могли б розповісти президенту, що евакуюватися з Криму на материк сьогодні досить непросто. Тому що Київ наклав обмеження на перевезення речей. І проукраїнськи налаштований кримчанин просто не може вивезти свій особистий скарб на територію Херсонської області, поки ця постанова не скасована.
Петре Олексійовичу, якщо у вас є радники щодо Криму ‒ виженіть їх. Вони вас обманюють.
Павло Казарін – оглядач Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Оригінал публікації – на сайті Крим.Реалії
