Хорватія повернула свої території за три дні – Туджман про операцію «Буря»

Загреб-Варшава – Як Хорватії вдалося повернути майже третину своєї території, де понад чотири роки існувала сепаратистська «Республіка Сербська країна»? Що сталося з населенням цієї самопроголошеної «республіки» після введення на її територію хорватської армії і коли насправді закінчилася війна на хорватській землі? На ці та інші запитання Радіо Свобода відповів політик і вчений Мірослав Туджман, син першого президента незалежної Хорватії Франя Туджмана. У 1990-і роки, коли в Хорватії тривала війна, Мірослав Туджман був одним із засновників хорватської системи національної безпеки. Сьогодні він депутат хорватського парламенту та професор Загребського університету.

Хорватський політик Мірослав Туджман нагадує, що на початку 1990-х, коли Хорватія здобувала свою незалежність від Югославії, не всі західні політики були цим захоплені. Частина із них твердила, що процес виникнення нових держав на європейському континенті суперечить ідеї Євросоюзу. Скажімо, за цілісність Югославії виступав тодішній президент Франції Франсуа Міттеран.

«Парадоксально, – каже Мірослав Туджман, – та в західноєвропейських столицях незалежницькі прагнення хорватів почали краще розуміти щойно тоді, коли на війні вже загинуло чимало людей і наша країна значною мірою була зруйнована».

На початку 1992 року в сепаратистську «Республіку Сербська країна», проголошену сербами на території Хорватії, ООН ввела миротворчі війська. Наступні три роки хорвати використали для того, щоб зміцнити свою державу і створити сильну армію. Загребу не вдалося повернути самопроголошену «республіку» в склад Хорватії дипломатичним шляхом. Тому в 1995-му хорватська влада поінформувала держави Заходу, що вона розпочинає воєнну операцію проти сепаратистів.

Операція «Буря» тривала три дні

Головну операцію з повернення неконтрольованої території в Загребі назвали «Бурею». Провели її стрімко і рішуче – протягом трьох днів у серпні 1995-го.

«Перед «Бурею», – розповідає Туджман, – відбулася посилена мобілізація, тож у «Бурю» Хорватія увійшла з 200-тисячною армією, причому третина війська була сконцентрована на східних кордонах Хорватії, при межі з Югославією та з Боснією і Герцеговиною у напрямку Чорногорії, тому що ми не знали як реагуватиме Белград і чи не нападе на нас».

Коли хорватська армія ввійшла на територію самопроголошеної «республіки» тамтешнє сербське населення почало масово тікати до Сербії та на боснійські території, заселені сербами. Переважна більшість із них так і не повернулася до своїх поспіхом покинутих осель. Території, де в 1991-1995 роках існувала сепаратистська «держава» дотепер залишаються найбільш економічно відсталими регіонами Хорватії.

Туджман каже, що після війни хорватська влада підготувала 1500 звинувачень проти осіб, які вчинили воєнні злочини. Проте, наголошує політик, згодом під тиском міжнародної спільноти Загреб відмовився від цього плану – в ім’я громадянського примирення. Під зовнішнім тиском як військові злочини було кваліфіковано тільки 25 справ.

«У політичному і стратегічному сенсі це було раціонально. Та з іншого боку, це спричинило невдоволення суспільства, яке сподівалося, що всі ці злочини будуть покарані. Не можна забувати про те, що в Хорватії під час війни постраждало 16 тисяч осіб, причому половина з них – це цивільні люди. Частина з цих людей, зокрема з окупованого міста Вуковар, потрапила в концтабори і зникла безвісти. Ми знаємо тільки те, що вони вбиті, та не знаємо, де саме», – говорить політик.

Коли насправді завершилася війна?

У 2012-му Міжнародний кримінальний трибунал із воєнних злочинів у колишній Югославії засудив двох хорватських генералів Анте Готовину та Младена Маркача до тривалих термінів тюремного ув’язнення. Судді звинуватили їх у злочинах проти сербського мирного населення під час операції «Буря». Та вже через півтора року Апеляційна палата Гаазького трибуналу повністю виправдала Готовину і Маркача. Їх випустили на волю безпосередньо із судової зали. У Загребі звільнених генералів зустріли як національних героїв.

Мірослав Туджман вважає, що день, коли в Гаазі оголосили виправдувальний вирок для військових, які командували операцією «Буря», став остаточним завершенням війни.

Він пояснює: «Відповідь на питання, коли закінчилася війна в Хорватії неоднозначна. В мілітарному значенні вона закінчилася у серпні 1995 року під час операції «Буря», в дипломатичному – на початку 1998-го, водночас із мирною реінтеграцією хорватського Подунав’я, тобто рештками окупованої території, але в інформаційному сенсі війна закінчилася 5 років тому, після звільнення генералів Маркача і Готовини, командувачів операції «Буря». Власне тоді, коли з них зняли звинувачення, зникла й напруженість в інформаційному просторі навколо участі Хорватії у цій війні».

Мірослав Туджман не хоче оцінювати президентську діяльність свого батька. Каже, що важливіше те, як Франя Туджмана оцінило хорватське суспільство. А воно, мовляв, ставиться до діяльності Туджмана-старшого переважно позитивно. Про це свідчить хоча б той факт, що головний аеропорт країни названо іменем Франя Туджмана. Хорватський політик переконаний, що його батько добре розумів тенденції розвитку світу, бо був досвідченим істориком.

«Щоб зрозуміти президента Туджмана, треба пам’ятати про те, що він був істориком, який десятиліттями вивчав історію міжнаціональних відносин. Провідна думка його розуміння історії – світ постійно інтегрується, та національно індивідуалізується», – зазначив син першого президента Хорватії.

Не всі рани війни можна загоїти

Туджман каже, що з плином часу пристрасті, які в перші роки після війни палахкотіли між сербами та хорватами, потрохи вщухають. Утім, визнає політик, є рани війни, які не загоюються. Особливо, якщо йдеться про сім’ї, де когось вбили чи покалічили. Крім цього, є й інші результати війни, які дошкуляють цілій країні.

«Ми дотепер відчуваємо, що Хорватія втратила тоді динаміку свого економічного розвитку. Натомість розвиток стосунків із Сербією блокує та обставина, що офіційний Белград ніколи не визнав своєї частини відповідальності за війну на території Хорватії. Війна не велася на території Сербії, вона була в Хорватії. Можливо, колись між нами будуть добрі відносини, та рівень щирості, довіри і пошани зросте тільки тоді, коли Сербія визнає свою відповідальність за те, що вона реалізувала політику, яка не зробила нічого доброго ні їй, ні Хорватії», – зазначив політик.

В цілому, каже Мірослав Туджман, хорватські серби, які на початку 1990-х створили сепаратистську «республіку», зазнали великого програшу. Після того, як Хорватія проголосила незалежність, у них було набагато більше прав, ніж вони отримали після війни.