Днями минуло 150 років від дня народження Карла Густава Маннергейма – видатного фінського державного діяча, першого головнокомандувача фінської армії. Він двічі – на посадах регента і президента – очолював Фінляндію. Для українців постать Маннергейма цікава тим, що свою службу в армії він починав в одному полку із відомим українським історичним діячем – гетьманом Павлом Скоропадським.
То чому Маннергейм спромігся відстояти незалежність своєї країни, а у Скоропадського – не вийшло? Про це Радіо Свобода розмовляло з істориком, дослідником епістолярної спадщини Скоропадського Георгієм Папакіним.
– Скоропадський та Маннергейм починали службу в одному з найпривілейованіших підрозділів російської імператорської лейб-гвардії – кавалергардському полку. Кавалергарди та кінногвардійці були найбільш наближені до імператора. Коли у 1896 році в Москві відбувалася коронація останнього російського імператора Миколи ІІ і його дружини Олександри, то саме кавалергарди й кінногвардійці несли почесну варту на урочистостях. До речі, один із очевидців тих подій згадував:
«Прекрасні були кавалергарди та кінногвардійці у своїх білих мундирах, кірасах, що сяяли на сонці, і золотих та срібних приборах з рельєфними орлами на касках. Незворушні, мов статуї, стояли красені-кавалергарди, і серед них виділялися поручник барон Маннергейм – майбутній фельдмаршал Фінляндії, і корнет Скоропадський – майбутній гетьман України».
– Чим була для Скоропадського та Маннергейма служба в кавалергардському полку?
– Тут варто почати з того, що Маннергейм та Скоропадський походять із родин нобілітованих дворян – аристократів, які посідали найвищі військові посади в Російській імперії. До речі, Маннергейм свого часу намагався вступити в Пажеський корпус, який перед тим закінчив Скоропадський, але йому не вдалося, хоча як народженого у Фінляндії йому надавалися певні привілеї. Але так не сталося, тому йому довелося закінчувати Миколаївське кавалерійське училище.
– Пажеський корпус – це привілейований навчальний заклад для дітей аристократії.
– Так. Одночасно зі Скоропадським там навчався, приміром, італієць маркіз Получчі, нащадки шаха персидського, нащадки хана нахічеванського, а німців там взагалі було стільки, що важко перерахувати. Це було абсолютно інтернаціоналізоване середовище.
– Але більшість все-таки на імператора орієнтувались, не на Росію, а саме на імператора.
Дуже довгий час у Маннергейма на столі стояв портрет Миколи ІІ, що не заважало йому очолити незалежну Фінляндію
– Так, служили імператору. Навіть один із біографів Маннергейма колись написав, що той відчув в особі імператора батька, адже його рідний батько не турбувався про нього так, як Микола ІІ. Дуже довгий час у Маннергейма на столі стояв портрет Миколи ІІ, що не заважало йому очолити незалежну Фінляндію.
– Але ж фінам це не дуже подобалось, потім – під час президентської кампанії – це був як аргумент проти нього.
Маннергейм ще дуже любив випити, і всі офіцери в другій годині мали перерву на те, щоб перехилити чарку горілки
– Фінам багато чого потім не сподобалось в Маннергеймі. Ще він дуже любив випити, і всі офіцери в другій годині мали перерву на те, щоб перехилити чарку горілки.
– Аби лише через це у Маннергейма були проблеми. То все-таки ця служба в кавалергардському полку сильно вплинула на наших героїв?
– Скоропадський взагалі з дитинства формувався у такому середовищі. З Маннергеймом було трошки інакше, адже він прийшов до кавалергардів більш зрілою людиною. До речі, вони служили в одній роті.
– Власне, Маннергейм – перший командир Скоропадського.
– Так. Перша їхня зустріч відбулася в 1893 році, коли Скоропадський був розподілений з Пажеського корпусу в полк. А поручник Маннергейм потрапив туди ж після дворічної служби в армійському драгунському полку – він був більш досвідчений, якщо порівнювати зі ще «зеленим» Скоропадським. Це не завадило їм товаришувати, а під час коронації Миколи ІІ вони йшли в першій і другій парі й потім стояли в Грановитій палаті.
– Отже, до 1917 року вони обидва зробили і військову і придворну кар’єру, адже обидва мали також і придворні титули флігель-ад’ютантів – належали до імператорського почту.
– Вони йшли дуже щільно один за одним.
– В 1917 році кожен із них був генералом, командиром корпусу. Коли сталась Лютнева революція, імператора, якому вони присягали, не стало. Вони залишались в російській армії, але потім і вона почала розвалюватись. Кожен із них зрозумів, що їм там нічого робити.
На межі 1917-1918 років Маннергейм повернувся у Фінляндію і став головнокомандувачем фінської армії. Він порозумівся з тогочасним фінським політикумом. Чому ж Скоропадському не вдалося порозумітися з тогочасним українським політикумом?
У 1917 році вони обидва шукали сили, які могли б подолати більшовиків
– Тут є багато причин – випадкових і невипадкових. У 1917 році вони обидва шукали сили, які могли б подолати більшовиків. Маннергейм шукав те, що потім стало Білою гвардією. Він шукав серед своїх товаришів по службі, але, проїхавши з Одеси до Петрограда, вирішив, що в Росії немає сил, які можуть боротися з більшовиками. Тому він і поїхав у Фінляндію, де очолив добровольчі формування, які дуже вдало воювали з більшовиками.
– І потім вони стали регулярною армією.
Якщо порівнювати Фінляндію та Україну, то перша мала менш виграшну ситуацію, адже мала під боком збільшовичений Балтійський флот
– Так. Якщо порівнювати Фінляндію та Україну, то перша мала менш виграшну ситуацію, адже мала під боком збільшовичений Балтійський флот – як казав Троцький, «краса і гордість революції».
– Власне, він в теперішньому Гельсінкі й базувався.
Поруч був також Петроград із його могутньою Червоною гвардією. Україна була дещо віддалена від того і Чорноморський флот був не настільки збільшовичений
– Так. Поруч був також Петроград із його могутньою Червоною гвардією. Україна була дещо віддалена від того і Чорноморський флот був не настільки збільшовичений. Більшовики на Чорноморському флоті були не такими сильними.
– В радянській історіографії була теза про те, що Ленін «подарував Фінляндії незалежність». Хоча Ленін не був царем чи королем і не міг щось таке «дарувати». Та, насправді, там же була досить серйозна війна з більшовиками.
Перша невдача натиску на Фінляндію призвела до того, що Ленін був змушений визнати її уряд, адже іншого виходу в нього не було
– Дуже серйозна. І сам «подарунок» відбувся після того, як та ж Червона гвардія і матроси зазнали поразки. Звичайно, боротьба точилася й після того, як відбулося визнання більшовицьким урядом уряду Фінляндії. Але перша невдача натиску на Фінляндію призвела до того, що Ленін був змушений визнати її уряд, адже іншого виходу в нього просто не було.
– То все ж, чому Маннергейм тоді порозумівся з фінськими політиками, а досвідченого військового Скоропадського не запросили очолити армію? Українські війська тоді очолювали люди зі значно меншим військовим досвідом. Тодішній міністр оборони Симон Петлюра був взагалі цивільною людиною.
– У Фінляндії більшу вагу очевидно мали праві сили. Ліві ж сили, які пов’язали себе з більшовиками, були скомпрометовані вже цією співпрацею. Фінляндія їм просто це не вибачила і закрила очі на все, аби Маннергейм очолив військові сили.
– А Скоропадський хоча б намагався порозумітися з українськими політиками?
У Петлюри зі Скоропадським були не такі вже й погані стосунки, вони могли порозумітися. Але Петлюра сам був змушений залишити свою посаду
– Була ситуація, яку можна було б переломити у зворотному напрямку. У Петлюри, до речі, зі Скоропадським були не такі вже й погані стосунки, вони могли порозумітися. Але Петлюра сам був змушений залишити свою посаду – він же теж не порозумівся із тодішнім урядом. Відтак він очолив добровольчий Гайдамацький кіш Слобідської України і сам пішов воювати.
До речі, серед протоколів Центральної Ради є документ, де Скоропадського визнають головнокомандувачем всіма збройними силами, які борються з більшовиками. Дуже цікаво, що протокол було видруковано на машинці, а прізвище Скоропадського було вписане від руки. Очевидно, що тоді ще велась якась боротьба, визначались прізвища. Але зрештою, коли Петлюра пішов, його місце посів Порш – там почалось повне непорозуміння.
– Порш був лівішим за Петлюру українським марксистом.
– Так, а у військовій справі він взагалі нічого не розумів, він був більше господарником – кооператором.
– То можна сказати, що фінські політики були більш зрілими, ніж українські? Який можна з цього зробити висновок?
Українські політики весь час боялися примари бонапартизму – Наполеона, який прийде, наведе на Центральну Раду гармати й почне розстрілювати
– Так, бо українські політики весь час боялися примари бонапартизму – Наполеона, який прийде, наведе на Центральну Раду гармати й почне розстрілювати, щоб самим забрати владу в руки. Але ж вони забули, що Наполеон був колишній якобінець. А Лафаєт, який був аристократом, цим не займався.
– Як Скоропадський та Маннергейм переходили з імперського світогляду до національного? Коли Маннергейм відчув себе фіном, а Скоропадський – українцем?
Скоропадський вже в квітні 1917 року пише, що хоче стати українцем. Мається на увазі саме політичне самоусвідомлення
– Щодо Скоропадського відповісти простіше, бо маємо його листи до дружини, де він чітко описує зміни свого світогляду. Вже в квітні 1917 року він пише, що хоче стати українцем. Мається на увазі саме політичне самоусвідомлення.
Маннергейм був шведом. До 1918 року він навіть фінську мову не знав, а тому й фіном він став політично
Із Маннергеймом все складніше, бо за походженням він був шведом. До 1918 року він навіть фінську мову не знав, а тому й фіном він став політично.
Слухач: «Насправді, Фінляндію не можна порівнювати з Україною, бо Україна мала більшу територію. Влада в Києві мала лівіше спрямування, а Скоропадський стояв трохи на більш правих позиціях».
Слухач: «Ви багато говорите про те, що Маннергейму вдалося, а Скоропадському не вдалося. Чи погодитесь Ви із думкою, що Скоропадському не вдалося через те, що українська нація не була консолідована й українці не мали власної держави, їм бракувало патріотизму й національної свідомості? Адже виховувати патріотизм – це функція держави. У нас й досі нації немає. Як щодо цього було у Фінляндії? Чи була їхня нація сформованою?»
Фінляндія також тривалий час не мала своєї державності. Але мала більше автономних прав у складі Російської імперії – саме це й сприяло формуванню політичної свідомості
– Порівнювати, як на мене, потрібно, адже та ж Фінляндія також тривалий час не мала своєї державності. Але вона мала більше автономних прав у складі Російської імперії – саме це й сприяло формуванню політичної свідомості. В Україні шляхи до цього були більш звивистими. Мабуть, тут дійсно наш слухач правий в тому, що формування української політичної нації – дуже складний процес, який весь час триває і ніяк не може завершитись.
– Шляхи Маннергейма й Скоропадського розійшлися тоді, коли вони завершили службу в російській армії. Але відомо, що вони потім тривалий час спілкувалися. Про що вони спілкувалися та якими були їхні міжлюдські відносини?
– Давайте пригадаємо 1918 рік: приїжджає перший посол Фінляндії в Українську Державу. Скоропадський його, звичайно, приймає й починає згадувати про свого однополчанина Маннергейма.
Потім була дуже велика перерва, бо Маннергейм очолював державу, потім його попросили виїхати з держави – там теж були свої складні моменти. Він не поділяв германофільську позицію в 1918 році.
Потім, у 1930-х роках Скоропадський пише Маннергейму листа, де згадує минуле й каже, що він був гетьманом України, а зараз в еміграції. Ну, і так вони з’ясовують всі свої питання. До речі, в 1932 році навіть йшлося про якісь зустрічі, коли Маннергейм приїжджав до Берліна, де тоді перебував Скоропадський. Та все ж фінські політичні кола не дуже хотіли, щоби це відбулося.
– Як довго тривало їхнє спілкування?
– До 1940-х років.
