Де взяти гроші на розвиток української науки?

Міністерство освіти і науки працює над законодавством про інновації, що сприятиме створенню безперервного ланцюга: від лабораторії дослідника до виробництва. А формування Національного фонду досліджень створить можливості для фінансування значущих проектів за пріоритетними напрямами. Про це в ефірі Радіо Свобода розповів заступник міністра освіти і науки України Максим Стріха, говорячи про шляхи поліпшення фінансування української науки.

– Безгрошів’я – вічна проблема української науки. Чи кожна країна, зокрема Україна, повинна мати свою науку, своїх дослідників та винахідників? Можливо, простіше зекономити державні кошти на фінансуванні науково-дослідницької діяльності і просто купувати готові технології за кордоном?

– Жодна країна, яка де-факто так робила (бо де-юре на таке ніхто не наважувався), не розписалася у тому, що наука не потрібна. І жодна з цих країн не досягла успіху, усі вони перебували у стані failed states – держави, що не відбулися. Навпаки, досягали успіху тільки ті країни, що докладали значних зусиль до наукових досліджень, інновацій і створення конкурентоспроможних технологій.

– Не всі науковці мають талант «продати» свій проект, знайти інвестування. Можливо, саме тут українським науковцям потрібна допомога міністерства чи якоїсь урядової агенції, щоб шукати гроші вченим допомагали фахові менеджери? Адже не всі наукові дослідження можуть бути комерційно вигідними?

– Безумовно, кожна держава бере на себе обов’язок підтримки фундаментальних досліджень, які зараз не можуть дати практичної користі, але критично важливі для того, щоб розвивалися людські пізнання. Інша річ, в яких обсягах та галузях їх треба підтримувати. Зрозуміло, що не можна осягнути всього, треба зосередитися на пріоритетах.

Є певна відмінність між прикладними дослідженнями та розробками – доведенням технологій до виробництва. У перших існує ідея, яка потребує фінансування для доведення до технології, яку можна застосовувати, щоб продавати конкретний продукт. Тут механізми підтримки можуть бути різними. Зараз в Україні є проблема поганого фінансування досліджень, але геть погано – з фінансуванням розробок. Через це міністерство зараз працює над законодавством про інновації, бо цей безперервний ланцюг від лабораторії дослідника до виробництва і називається інноваційною системою. Тут мусять бути прямі механізми підтримки (спосіб отримання грантів) непрямі (створення сприятливих режимів та податкових пільг, які використовують скрізь у світі).

У Німеччині, наприклад, дві третини фінансування складає базове фінансування, яке дозволяє утримувати наукові колективи. Решта – це гранти під ідеї, проекти та проривні дослідження, які надаються на основі конкурсу. В Україні усе фінансування університетської науки конкурсне. Гірший стан з фінансуванням академій.

Зараз втілюється у життя закон «Про наукову і науково-технічну діяльність». Однією з ключових ланок цієї імплементації має стати формування Національного фонду досліджень якраз для грантового фінансування. Це мусить створити принципово нові сприятливі можливості для отримання науковцями коштів під значущі проекти за пріоритетними напрямками. Ми провели засідання ідентифікаційного комітету, де троє провідних українських та шестеро провідних західних учених навколонобелівського рівня обрали 26 кандидатів до наукового комітету Національної ради України з питань розвитку науки та технологій, який очолюватиме прем’єр-міністр. Ніколи раніше увагу до науки у державі не було піднято до такого рівня. І тепер Національна наукова рада має зробити подальші кроки для створення Національного наукового фонду.

Крім того, величезну роль відіграє міжнародне наукове співробітництво. Українські вчені беруть участь у двосторонніх проектах з п’ятнадцятьма державами та у таких міжнародних організаціях, як CERN (Європейська організація з ядерних досліджень), EUREKA (Міжнародна європейська інноваційна науково-технічна програма) та найголовніше, напевно, «Горизонт 2020» – це європейська величезна програма з науки та інновацій, на цей момент є близько семи десятків позитивних рішень по міжнародних консорціумах. Частка українських команд становить 12 мільйонів євро. Це не дуже велика сума для європейців, однак відчутна для нас, і ми працюємо далі, аби вона нарощувалася.

– Законодавчі ініціативи і участь у названих та подібних програмах зможуть стати запобіжником для «відпливу мізків» за кордон?

– Коли це все запрацює, то не стане цілковитим запобіжником, бо наука скрізь побудована на міграції. Люди мандрують між лабораторіями та науковими центрами, але не втрачають зв’язку з батьківщиною. На жаль, у нас це поки що рух в одному напрямку, зумовлений злиденним фінансовим станом, в якому опинилася наша наука. Не в результаті того, що відбувається останні три роки, а того, що, на жаль, реалізовується вже чверть століття. Ми не зможемо, побудувати залізної стіни, і те, що українські вчені їдуть на Захід працювати – це об’єктивний процес, важливо, щоб вони поверталися, щоб не втрачали зв’язку зі своїми материнськими науковими установами і своєю працею створювали сприятливі умови для участі у міжнародному співробітництві та використанні надсучасного західного обладнання, з фінансуванням якого є проблеми.

– Загальновідомо, що людей із вченими званнями і науковими ступенями в Україні набагато більше, ніж справжніх людей науки. Всі знають «проффесора», який зараз вирішив жити у Ростові, і немає жодної впевненості у тому, що на сьогодні система атестації змінилася.

– Система вже змінилася, хоч зараз лунає багато розпачливих зойків, але не можна зробити усе і негайно. Ситуація різна у різних сферах. Наприклад, у фізиці фальшивих професорів було не так і небагато. Однак були сфери, де наукова спільнота, на жаль, втратила здатність до критичного оцінювання самих себе. Але крок за кроком такими рухами, як створення наукового комітету Національної ради, за оцінкою західних учених, ми прийдемо до позитивного результату. Вже зараз позбавляємо ступенів, хоча й не усіх, кого треба би, та встановлюємо чіткіші критерії.

Є ще загальнофілософське питання, бо коли суспільство не зовсім здорове, не може бути зовсім здоровою наука. Очищення науки є частиною загального процесу оздоровлення суспільства. Я налаштований на те, що відбуваються позитивні зміни і врешті-решт ми прийдемо до прийнятих у розвинутому світі стандартів.

– Чи змінюється роль університетів, чи стають вони не лише освітніми, а й науковими центрами?

– В університетах була проблема спадку радянської системи, за якою академія мала бути осередком науки, а університет – викладання. В Радянському Союзі наука в університетах не фінансувалася державою. Зараз ситуація змінюється, і університети є рівноправними гравцями поряд з академією. Це єдина система, і наше майбутнє полягає у зближенні університетів та академічних інститутів, у стимулюванні їх співпрацювати спільно одне з одним і з бізнесом та інноваційними економічними структурами.

– Ми говоримо загалом про розвиток науки в Україні. А які галузі науки мають потенціал до розвитку?

– Ви знаєте, майже усі – від декаметрової радіоастрономії до нових матеріалів по всьому спектру. Наприклад, кристали, на яких відкрили бозон Хіггса, були вирощені у Харкові. Також мене нещодавно вразила розробка Інституту біохімії – кровоспинний препарат, який діє ефективніше за відомий хітозан. У нас прекрасні роботи з фізики, традиційно високий рівень в комп’ютерній галузі, математиці, дуже добра хімія, що підтверджено результатами участі у міжнародних проектах.

Є трошки менший сектор наук про життя, що розвивається у світі. Тут є проблема із закупівлею сучасного лабораторного обладнання, яке не оновлювалося подекуди вже понад 10 років. У науках про життя сьогодні можна працювати з сучасними приладами і отримувати добрі результати під час роботи у широких міжнародних командах.

РАНКОВИЙ ЕФІР РАДІО СВОБОДА ПОВНІСТЮ:

​