«Я бачу нинішню війну як імовірне завершення майже тисячолітньої війни» – капелан Мединський

Київ – Міністерство юстиції України цими днями зареєструвало громадську організацію «Шлях єднання», яка займається фронтовим капеланством. Її завдання, як зазначено на сайті, – єднати довкола ідеї Божої правди та українського державотворення представників різних релігійних конфесій та різних національних спільнот. Один із засновників цієї організації – фронтовий капелан отець Микола Мединський з позивним «Залізняк» – розповідає Радіо Свобода про важливість духовної місії капеланів як серед оборонців країни, так і у цивільній спільноті на підконтрольній Україні частині Донбасу.

– Наразі наш головний напрямок – це єднання довкола формування сучасної української державності, яка на сьогодні буквально виборює своє право на існування, за яку клали й кладуть життя і здоров’я тисячі українців різних національностей і віросповідань. Але вони вірні Божій правді й народові України. Так, війна – це горнило смерті, але водночас вона на цей момент до певної міри є горнилом очищення.

– Що конкретно Ви розумієте під «горнилом очищення»?

– Ми у 1991 році проголосували за відновлення Незалежності України, але потім упродовж понад двадцяти років, уже в незалежній державі, ми не позбулись менталітету радянської (чи то, як кажуть, «совітської») людини. Ми довго не могли позбутися духу рабства, духу манкурства, що їх нам нав’язували у метрополії. Революція гідності, потім російська агресія – вони пришвидшили процес очищення, і там, де зараз стоять українські військові, – там процес очищення можна буквально бачити. Маю на увазі: на передовій іде очищення організму української нації, формується її ядро, ядро справжнього українського суспільства.

– Але люди живуть не лише війною. Що робити, як очиститись тим, хто перебуває у мирній частині країни?

– Наші захисники повертаються додому з новим досвідом, з новим баченням суспільства і світу в цілому. Є такий важливий момент: буде неправильно говорити, що головне для України – це війна збройна, це здолання зовнішнього супротивника. Адже маємо ще іншу війну – інформаційну, яку Росія та її прихильники і в Україні, і в усьому світі наразі проти нас ведуть. Скажу так: упродовж віків, протягом усієї нашої історії наш ворог – а я тут дещо абстрактно кажу про ворога, бо тут і московці, й ординці чи представники різних імперій – нас намагались здолати. А як не могли супротивники нас здолати збройним шляхом, вирізавши під корінь народ України, то намагались руйнувати нас зсередини. Сіяли чвари, розбрат, непорозуміння, сварили нас поміж собою, нав’язували нам комплекс меншовартості, а то й неповноцінності. На превеликий жаль, ми того ще не позбулись, і цей тягар досі висить на суспільстві.

– Розкажіть трохи про себе: звідки Ви, з ким спілкуєтесь на передовій?

– Я представляю Українську греко-католицьку церкву, Коломийсько-Чернівецька єпархія, член департаменту капеланської служби УГКЦ. А організацію ми створили, тому що, на мою думку, потрібне юридичне «обличчя» для людей, котрі довкола нас збираються і які є вірними різних конфесій. Ми хочемо об’єднати наші зусилля для роботи в українському суспільстві, вкрай важливою частиною якого є оборонці України.

Спершу я, як капелан, служив у Добровольчому українському корпусі («Правий сектор»), а коли відбулось «розлучення», я чітко свою позицію заявив: служу тим, хто на передовій. Адже любов до Бога проходить через любов до свого народу, своєї вітчизни і нації, це головне, і без цього не можна. Наразі збираюсь їхати на передову, проїхати вздовж лінії розмежування, поспілкуватися з бійцями з різних військових бригад, а також і з місцевими жителями, серед яких бачу тих, кого кремлівська агресія відвернула від Росії, і я хочу їм допомогти, щоб вони пристали до українського берега.

– У чому полягає основна робота капелана?

– На моє тверде переконання, робота сучасного капелана має бути подібною до того, як капелани працювали у січового стрілецтва, в УПА. Тобто, капелан повинен бути носієм перш за все Божої правди, а також правди українського народу. Він повинен формувати світогляд християнина, а також світогляд українського духу у державотворчому руслі. Водночас хочу нагадати: український народ – то люди з різних національних чи релігійних спільнот, ті, хто встав на захист своєї країни. До мене на передовій бійці різних конфесій звертаються, траплялось, що і з юдеями спілкувався, і мусульмани свої проблеми підіймали.

– А як Ви ставитись до паломництва українських капеланів та військових до французького Лурду?

– Будь-яка дія, котра буде сприяти нагадуванню нашому народові, котрий в тилу, що війна на сході України триває, то добра дія. Я, як і мої побратими-капелани, такі поїздки підтримую, як і прощі усередині України. Бо ж дивіться, що відбувається: кремлівська пропаганда намагається не лише російський, а й український народ приспати, намагається переконати нас і весь світ про нібито «громадянський» характер конфлікту. Або ж пропагандисти з Москви кажуть: «Українці, то ваші політики розв’язали війну проти братського російського народу». І є люди і в Україні, і в світі, котрі радо ту ідею підхоплюють. Аж тут перед їхніми очима постають оборонці України, які знають, що вони воюють за Україну проти російської агресії. І коли ці хлопці їздять повсюди, спілкуються з людьми, коли вони від звичної жорсткої буденності відриваються і можуть говорити, сила кремлівської пропаганди зменшується, бо ж вони нагадують світовому суспільству про те, що у нас відбувається. А відбувається у нас черговий етап тривалої війни, коли народ хоче вибороти свою державність і збудувати свою державу. Я бачу нинішню війну як імовірне завершення майже тисячолітньої війни за свободу, за державність України, врешті-решт, за торжество Божої правди. І ми молимось за нашу перемогу.