Тімоті Снайдер розповів, як протистояти тиранії

Олексій Знаткевич

Професор Єльського університету у США Тімоті Снайдер найбільш відомий своїми ґрунтовними книгами, присвяченими історії Центральної та Східної Європи – такими, як «Криваві землі: Європа між Гітлером і Сталіним». Його книга «Про тиранію: Двадцять уроків з двадцятого століття» зараз займає перші місця в низці американських рейтингів. У ній Снайдер зібрав уроки європейської історії, які, на його думку, допоможуть протистояти тиранії. Ніхто не застрахований від несвободи і від руйнування демократії, пише він. Детальніше Тімоті Снайдер розповів Радіо Свобода.

​

– Згадуючи українські приклади, я, звичайно ж, не намагаюся сказати, що американцям треба моделювати все за українським зразком. У випадку з фальшивими новинами з самого початку енергійні і розумні молоді українські журналісти були готові витрачати час, щоб відстежити фальшиві новини, викрити їх і іноді придумати веселі альтернативи. У випадку з автократією – було багато українців на Майдані, готових захищати верховенство закону, яке, на мою думку, зараз центральна проблема в Сполучених Штатах.

– Ви сказали, що історія тепер тече зі сходу на захід. Бачите глобальну тенденцію до авторитаризму?

– Так звана демократична консолідація в посткомуністичному світі виявилася нетривкою. Всі ці розмови про демократичний перехід і консолідацію були помилковими з самого початку, вони не базувалися на історії. Можна також подивитися на це на прикладах окремих важливих країн. Таких, як Індія, або, більшою мірою, Туреччина, незахідних демократій або близьких до демократій; вони різними шляхами схиляються до авторитаризму.

Врешті-решт, треба визнати, що у великих західних демократіях, таких, як Франція, Австрія або Великобританія, є кандидати або принаймні рухи, які мають антизахідний і авторитарний характер, хоча б за своїм походженням і зв’язками. Треба це визнати. Подивіться, США зараз мають президента, чиї висловлювання і тенденції мають класичний авторитарний характер.

– А якими були б Ваші головні позитивні приклади, коли люди змогли запобігти тиранії, перемогти її, принаймні частково?

– Мені здається, дуже важливо сказати, що необов’язково перемагати, щоб мати рацію. Один з головних уроків, який ми отримали від приходу і фашистських, і комуністичних режимів, в тому, що ключовими є перші кілька днів, тижнів і місяців. У цей час дуже важливо не бути пасивним, а виявити якусь форму протесту, навіть якщо ви не зовсім впевнені, що відбувається, навіть якщо ви не впевнені, що ваш опір має значення.

Сценарій, який турбує мене найбільше, – це якась надзвичайна ситуація: або війна за межами [США], або терористичний напад всередині країни, коли президент (згадаймо історичні приклади ХХ століття) оголосить, що нам потрібно ввести якийсь надзвичайний стан, і тимчасово припинити верховенство права.

– Ваша книга має епіграф від польського філософа Лешека Колаковського: «У політиці бути ошуканим – не виправдання». Але чи можна дійсно говорити про обман, коли популісти чи навіть потенційні диктатори приходять до влади через вибори?

– Я вважаю, що окремий громадянин має розуміти різницю між політиком, який пропонує план дій для вирішення проблем і задоволення потреб, та політиком, який просто апелює до їхніх емоцій, викликаних тими потребами і проблемами. Демократична система базується саме на цьому відчутті відповідальності. У демократичній системі люди повинні бачити, коли вони роблять помилки. Так, популізм має реальні соціальні корені, але якщо ви хочете прорватися через популізм, потрібна відповідальність, яка, врешті, вважається консервативною чеснотою.

– Чи вважаєте ви, що правда перебуває в невигідному становищі, адже вона зазвичай складніша за брехню?

– Так, абсолютно. Правда в дуже невигідному становищі. Як і свобода. Як і відповідальність. Як і любов. Маю на увазі, що більшість хороших справ напевно в невигідному становищі, але ми для того і живемо, щоб боротися за хороші і важкі справи [сміється].

– Ви кажете, що деякі люди ігнорують певні факти, тому що вони не вписуються в їхню картину світу. Наприклад, якщо я вірю, що світом керує секретна змова, яка хоче знищити Росію, то мені важко буде визнати, що в Україні є російські війська. І навіть якщо я це визнаю, це можна проінтерпретувати позитивно – що вони, мовляв, там рятують російськомовне населення. Чи бачите Ви історичні приклади, коли відбувалися масові зміни в таких парадигмах?

– Я думаю, що одна з причин, чому ми потрапили в такі непереливки, в тому, що ми втратили місцеві новини. Це ще одна сфера, де, до речі, Росія попереду Америки. Росія першою втратила місцеві новини. А втратити місцеві новини, мені здається, – це перший крок до фальшивих новин. Мені здається, це змушує людей дуже швидко перестрибувати зі свого особистого внутрішнього життя на великі абстрактні ідеї. Тому що вони не мають місцевих новин, місцевих фактів, щоб мати через них прив’язку до світу.

На жаль, інша відповідь в тому, що має відбутися якийсь шок. Адже люди дійсно змінюють свої історії, але зазвичай для цього потрібен такий великий шок, якого нікому не побажаєш. Класичний приклад – Німеччина. Так, багато німців змінили свої історії після 1945 року, але точно не побажаєш, щоб хтось проходив через такий процес. Хочеться сподіватися, що це може статися якимось іншим чином.

Двадцять порад з європейської історії від Тімоті Снайдера:

Не коріться заздалегідь.

Захищайте інституції.

Остерігайтеся однопартійної держави.

Беріть на себе відповідальність за вигляд світу.

Зберігайте професійну етику.

Остерігайтеся збройних формувань.

Будьте вдумливим, коли вам доводиться бути озброєним.

Виділяйтеся (із загальної маси).

Бережіть мову.

Вірте в істину.

Досліджуйте.

Дивіться в очі і розмовляйте з людьми.

Практикуйте «тілесну політику».

Організуйте приватне життя.

Робіть внесок на добрі справи.

Вчіться у людей з інших країн.

Звертайте увагу на небезпечні слова.

Зберігайте розсудливість, якщо трапиться непередбачуване.

Будьте патріотом.

Будьте мужніми, наскільки можна.

Матеріал повністю – на сайті Білоруської редакції Радіо Свобода