Мінський процес Україні нав’язали Росія і західні партнери – Чорновіл

Три роки тому, 25 травня 2014 року Петро Порошенко був обраний главою держави. Ще кандидат у президенти Порошенко наполягав на продовженнi антитерористичної операцiї на сходi країни, але виступав за змiну її формату. За його словами, антитерористична операцiя мала бути «ефективнiшою i проведена в короткi термiни», «тривати години». Утім, АТО досі триває… У чому тоді помилився президент? На це запитання в ефірі Радіо Свобода відповідали народні депутати попередніх скликань – політичний експерт Тарас Чорновіл та український політик Єгор Фірсов.

​Тарас Чорновіл: Власне кажучи, все те, що він говорив, практично й виконано. Єдина фраза – це коли він говорив про години. Години може бути антитерористична операція в одному місці із захоплення одного приміщення. Насправді, антитерористична операція після так званого перемир’я, коли вдалося перекинути армію із заходу України, мотивовані бойові частини і зробити армію бойовою до середини червня – після того антитерористична операція тривала приблизно півтора місяця. І мала була бути завершена остаточно до Дня незалежності (24 серпня – ред.). Ми бачили, як район за районом відбувалося звільнення.

Але після того почалася зовсім інша стадія – почалася російсько-українська війна. Після прямого вторгнення Росії вже були включені багато інших механізмів – дипломатичних, стримування ворога. А Петро Порошенко говорив саме про антитерористичну операцію, тобто про боротьбу проти терористичних формувань, проти тих же самих «порєбріків», які там допомагали їм з Росії, але не про безпосередньо російсько-українську війну. Тому я не бачу якихось великих прорахунків, окрім суто емоційної фрази про години, тому що, насправді, говорити про години – це, дійсно, було на той момент абсолютно некоректно.

– Ще кандидат у президенти Петро Порошенко також запевняв, що має намір налагодити ефективний діалог на сході країни. Пане Фірсов, Ви політик зі сходу. Чи вдалося йому налагодити цей діалог?

​Єгор Фірсов: В мене інша думка. По-перше, ці слова, які говорив Петро Порошенко у своїй передвиборчій кампанії – у мене зараз складається чітке враження, що він тоді навмисно це казав, щоб таким чином набрати більше електоральних балів на виборах в 2014 році.

Друге. Якщо було б таке, дійсно, супербажання діючого президента воювати з терористами і знищувати їх, то як, якщо ви пам’ятаєте, в 2014 році проник Стрєлков, він же Гіркін, зі Слов’янська у Донецьк? Як пройшла тоді колона зі Слов’янська більше ста кілометрів, яка їхала більше півгодини, велика колона, яку взагалі там жодним пострілом не потурбували, і навмисно Київ не надавав наказ знищувати її? Це також питання, на яке, на жаль, українська влада не дає відповіді.

І останнє – якщо є дійсне бажання воювати з ворогом і терористом, чому в нас досі ніхто не засуджений з мерів-сепаратистів, які піднімали російські трикороли, які писали листи Путіну, які організовували референдум, які, насправді, взагалі розв’язали цю війну? Чому діючий президент зараз на сході домовляється не з реальним проукраїнським голосом Донбасу, не робить ставку на українських патріотів, які щиро люблять Україну, а домовляється з тими людьми, які є агентами Кремля, які є ставлениками Ахметова? Чому? Бо так легше, бо я бачу «договорняк» між Ахметовим та Порошенком.

– З метою врегулювання конфлікту на сході з’явився Мінський процес, було зроблено ставку на дипломатію. Чи дійсно немає альтернативи такому шляху?

Тарас Чорновіл: Альтернатива могла бути такому шляху, і ми не втягувалися в переговори із Заходом, який, до речі, ще в червні місяці (2014 року – ред.) нас почав дотискати, відразу після інавгурації: «тільки мирний процес, ніяких наступальних операцій», тому що Росія дуже активно тиснула і на західних лідерів у цьому плані, щоб вони натиснули на Порошенка так само. Тоді була єдина альтернатива – наступальна операція, і наступальна операція проводилася. Коли ми дістали страшні жертви Іловайська, шок в суспільстві, дуже серйозні тенденції проти мобілізації, у тій ситуації іншого варіанту, окрім як втягуватися у переговори за схемою, яку нам нав’язували і Росія, і західні партнери, на той момент було майже неможливо.

Нещодавно була така фраза сказана, що «нормандський формат» завжди був три проти одного. Десь до початку 2016 року це були Німеччина, Франція і Росія проти України, з 2016 року маємо знов три проти одного: Німеччина, Франція і Україна проти Росії. Тобто, ситуація кардинально змінилася, але ми стартували в «нормандському форматі», коли ми мали наступальну операцію Росії, яка і не збиралася зупинятися, яка готова була йти далі, жодних санкцій до неї, окрім дрібненьких незначних санкцій по Криму, і фактично жодної підтримки, допомоги від будь-яких наших партнерів. НАТО мовчало, Обама розводив руками. Що в тій ситуації було робити? Ми були змушені втягнутися в мінський процес. У тій ситуації ми зробили майже неможливе – зуміли переконати наших західних партнерів. І те, що санкції не скасовуються, продовжуються, і тиск на Москву, і головне – те, що Росія при всіх своїх колосальних амбіціях «Новоросії» осіла в тих кількох районах Донецької і Луганської областей і далі не може посунутися – мені здається, це серйозне досягнення.

– Зараз ситуація змінилася. Чи варто тепер переглянути «нормандський формат», Мінські угоди, чи ініціювати якийсь повноцінний міжнародний договір?

​Єгор Фірсов: Звичайно, альтернатива «Мінську» повинна бути, бо зараз «Мінськ» не дає взагалі майже ніяких результатів, він вже діє роки, а результатів немає. І я впевнений, що ми повинні шукати альтернативу, ми повинні втягувати в процес Сполучені Штати Америки, ми повинні задіювати такі країни, яким сильна Росія невигідна і які вважають Росію ворогом – а це Польща, країни Балтії, деякі країни Європи, наприклад, Великобританія. Тому альтернатива, насправді, залежить від нас. Як ми її будемо створювати, які заяви буде робити Україна на міжнародній арені.