Як пропаганда Росії у країнах Балтії перетворюється на провокаційні новини (дослідження)

Марія Кугель

Латвійський центр дослідницької журналістики Re:Baltica опублікував серію розслідувань того, як працює прокремлівська пропаганда нового покоління в країнах Балтії. Згідно з її аналізом, сайт rubaltic.ru і два інтернет-портали, пов’язані з російським офіційним інформаційним агентством «Росія сьогодні» – Sputnik і Baltnews – є головними виробниками російськомовного контенту про події в країнах Балтії. Іншими словами, значна частина інформації про цей регіон російською мовою поширюється з прокремлівських джерел.

Для прикладу: в березні цього року сайт Rubaltic опублікував замітку під заголовком «Новий президент США Дональд Трамп вирішив більше не фінансувати країни Балтії», яку впродовж трьох днів передрукували щонайменше 37 російськомовних сайтів. Детальніше про те, як працюють механізми російської пропаганди в Балтійському регіоні, Радіо Свобода розповіла автор розслідувань центру Re:Baltica, латвійська журналістка Інга Спріньге.

– Ми вже кілька років працюємо над темою російської пропаганди, з’ясовуємо, як поширювані нею ідеї сюди проникають і живуть. Я побачила, що новини про сімейні цінності, про нібито «узаконену норвезьку педофілію» та інші поширюються через дуже дивні веб-сайти, і захотіла дізнатися, що стоїть за ними, що за люди їх створили, що вони думають, де працюють. Побачити, так би мовити, людське обличчя пропаганди. Чи платять їм, чи вони вірять у поширювані ними «конспірологічні теорії»? Чому вони пишуть усе це? Ми попросили колег в Латвії, Естонії, Литві, Швеції, Угорщині, Польщі та Чехії надсилати нам веб-адреси сайтів антизахідної або прокремлівської спрямованості. Склали великий список приблизно з трьохсот адрес. У нас був співробітник, який розбирається в інформаційних технологіях, і ми попросили його проаналізувати digital traсes – цифрові сліди цих сайтів: хто створив сайт, де він, все, що можна про сайт дізнатися з комп’ютера. Коли ми побачили результати, я зацікавилася трьома веб-сайтами в Латвії.

По-перше, це Vesti.lv, тому що я знала, що це наш, латвійський сайт і газета, але на ньому писали навіть більше агресивних статей, ніж на порталах, про які ми точно знали, що вони прокремлівські.

Другий сайт, на якому я зупинилася, був Baltnews, тому що це мережа, представлена у всіх трьох балтійських країнах. І третій – Rubaltic.ru, у Калінінграді, у них невеликий обіг, але зрозуміло, що там є «російські гроші».

– З чого Ви почали? Із Vesti.lv?

– Так. Перше, що я зробила, це склала список, у який внесла всіх авторів публікацій, які тільки змогла знайти, і погуглила, що про них є в інтернеті: куди вони ще пишуть, з якими темами працюють. І, звичайно, подивилася доходи сайтів. Я намагалася зрозуміти, хто власник. Почала розмовляти з авторами, з головним редактором.

– Що Ви дізналися про структуру цього видавничого дому?

– П'ять чи шість років тому це було велике видавництво, яке купили три російських мільйонери, потім вони його розділили. Зараз Едуарду Янакову, єдиному з трьох, що залишився в бізнесі, належить газета «Сегодня» – колишня «Вести сегодня», портал Vesti.lv і додаток «Телеграф», яке вважається бізнес-журналом. З бізнес-реєстру важко зрозуміти, що кому належить. По-моєму, вони змінюють компанії, щоб не платити податки. За останні два-три роки фірма, якій належить газета, не раз змінювала власника. Кожного разу, коли у компанії накопичується великий податковий борг, до декількох сотень тисяч євро, вони продають компанію і газету. І я можу їх зрозуміти, тому що з газетою в наш час неможливо заробити серйозні гроші. Я думаю, що дохід у компанії невеликий. Я виходжу з того, що самі журналісти кажуть: у них дуже маленькі зарплати. Якщо ми, латиші-журналісти, вважаємо, що маленька зарплата – це 500 євро, то тут мені один журналіст каже: ну, якщо ти можеш заробляти 300 євро на місяць, це вже хороші гроші. Як на це можна жити? Потім я поговорила з великими видавцями латвійських ЗМІ і запитала, чи дійсно вони латвійським російським журналістам платять менше, і вони підтвердили мені це.

– Тобто в холдингах або видавничих будинках, де є латвійські і російські видання, російські журналісти отримують менше, ніж латиші? Із чим це пов'язано?

– Я думаю, що історично російські журналісти були готові працювати за такі гроші.

– Повернімося до контенту, який створюють Vesti.lv. Що Вас збентежило?

– Переважно отруйні заголовки. Як вони самі потім пояснили: «Це щоб нас краще читали». Однак ти можеш поставити привабливий заголовок, але він повинен відповідати змісту статті. Сама газета пише все про все: як варити пельмені, дуже багато історичних статей, причому я сумніваюся, щоб наші латвійські історики погодилися з усіма фактами, які там викладені. Я розмовляла, наприклад, з Оленою Слюсаревою, яка їздила в Крим і чиє відрядження оплатило російське посольство (Олена Слюсарева їздила в Крим восени 2014 року, і через місяць її звільнили – ред.). Дуже добре, що вона це вказала, тут немає проблем. Вона сама говорила, що цензури не було. Вона взяла інтерв'ю у головного редактора однієї газети, який дякує Путіну за те, що він їх «звільнив», і в «казаків», які розповіли, що в них «забрали батьківщину». Бачите, каже Олена, мені без цензури дозволили це опублікувати. Але поряд з «казацькою» розповіддю опубліковано думку редакції:, мовляв, подивіться, вони хочуть у Європу, а ми вже живемо в Європі – і як же погано ми живемо!

– Це редакційна політика чи вони насправді впевнені, що в Латвії так погано жити?

– У мене склалося відчуття, що журналісти Vesti.lv писатимуть про все, за що їм будуть платити. Частково, думаю, що вони в це вірять, бо їм тут погано жити. Але десь, по-моєму, вони розуміють, що це гра, і так і сприймають цю роботу. Якби зараз латвійська держава замовила їм статтю про те, що не все, що відбувається в Криму, добре, вони і її опублікують – із застереженням для свого читача, що ось, бачите, є й така думка. Я не думаю, що у цієї газети є редакційна політика, яка визначає цінності.

– Перейдемо до Baltnews. Там цікава структура.

– Це три різні компанії, що працюють, відповідно, в Латвії, Литві та Естонії. Вони не залежать одне від одного, пишуть нейтральні новини російською мовою про те, що відбувається в Балтії, а також у Польщі, Німеччині і так далі. Вони весь час позиціонують себе як незалежні ЗМІ. Але естонські спецслужби вже в 2014 році повідомляли, що у них є зв’язок з Russia Today. Зараз ми отримали конкретні документи з бізнес-реєстру Нідерландів, які свідчать про наявність ланцюжка компаній, яка доходить до RT. Тож ми бачимо, що ці нібито незалежні ЗМІ де-факто належать Кремлю. Але публічно, коли я розмовляла з головними редакторами, вони заперечували це, говорили, мовляв, ні, ми належимо голландській компанії, навіщо ви пов’язуєте нас з російською пропагандою?

– Вони позиціонують себе як російськомовне європейське видання?

– Так.

– Як виглядає «технологічний процес» у цих ЗМІ?

– У кожного з порталів Baltnews є головний редактор. Мені здається, що ці люди намагаються робити європейські на вигляд ЗМІ. Вони приваблюють молодих авторів, пишуть, наприклад, про музику, і в цьому немає ніякої політики. Намагаються створити інформаційну платформу. Але за моїм відчуттями, такі приховані прокремлівські ЗМІ як Baltnews створюються для того, щоб вони тут були, і коли знадобиться пропустити якийсь проросійський меседж, на Baltnews з’явиться одна стаття, на Sputnik з'явиться стаття, ще на якомусь маленькому невідомому веб-сайті. Ці маленькі сайти працюють як amplifiers, підсилювачі. У них самих дуже мало читачів, але таких сайтів дуже багато. Ми це показали на прикладі Rubaltic: один автор написав статтю, і за три дні її перепублікували 37 інших маленьких веб-сайтів. Вони просто засмічують інтернет, і коли ти захочеш дізнатися, правда це чи ні, ти підеш в Google, напишеш ключове слово, і з'являться 37 веб-сайтів, які скажуть тобі: так, це правда. Людям дуже важко в цьому розібратися.

– Яким чином здійснюється координована діяльність таких платформ, якщо у них різна структура власників?

– Я знаю, що в балтійському Sputnik, наприклад, є співробітниця, яка цим займається. Я запитала її про це в Facebook, і вона підтвердила. Я припускаю, що в Baltnews є така ж людина, але у мене немає доказів.

– Перейдемо до RuBaltic.

– Там теж є «аналітики« і «експерти», є дві людини з Латвії. Це віртуальна редакція (у редакцій Baltnews, як я розумію, є все ж якісь офіси). Головний редактор Олександр Носович живе в Москві, хтось у Санкт-Петербурзі, а хтось із Риги пише. І у кожного своя тематика. Носович, наприклад, пише про Євросоюз. У нього дуже часто в заголовках зустрічається фраза «Балтія вмирає». Він, можливо, і сам уже втомився від цієї теми. Є підстави думати, що вони отримують гроші з російських фондів. Один зі способів – організація таборів і навчальних курсів. Де ще вони беруть гроші, вони мені не відповіли, я поставила таке запитання. Вони, як завжди, образилися, сказавши, що ми – шпигуни Сороса (спочатку Re:Baltica фінансувалася інститутом «Відкрите суспільство» – ред.) і робимо те ж саме, тільки з іншого боку.

– Співробітники цих ЗМІ вважають, що займаються тим самим, чим і ви?

– Так, вони вважають, що роблять класичну нормальну журналістику, аналітику. Але є одна велика відмінність, на яку я їм вказувала: в журналістиці ти завжди питаєш думки всіх пов'язаних з тим чи іншим питанням осіб і перевіряєш факти. А коли ми читаємо їхні статті, там дуже багато припущень. Вони називають це коментарями, але там безліч неточних фактів. Важко сказати, що це фейкові новини, тому що вони дуже рідко бувають повністю вигаданими. Але часто вони так закручені, що там залишається тільки половина правди.

– Тобто беруться факти, і на їх основі створюється якась теорія змови?

– Так.

– Але ви не припускаєте, що є якась кількість людей у Балтії, які мислять у категоріях теорії змови, і для них журналістика – це спосіб розкрити цю змову?

– Так, я припускаю, що якась частина журналістів, мала частина, вірить у це. Але більшість цих людей, думаю, добре розуміє, що вони роблять.

Оригінал матеріалу – на сайті Російської реакції Радіо Свобода