Близько чверті населення Бельгії має коріння поза межами цієї держави, майже половина з них походять з країн поза Європою. Бельгія має дві великі мовні та етнічні громади, її населення сповідує різні релігії. Більшість населення не боїться сказати, що серед їхніх друзів є представники ЛГБТ-спільноти, з повагою ставляться до літніх людей і жінок. Незважаючи на всі тертя, які виникають у настільки різноманітному суспільстві, більшість бельгійців все ж посміхається одне одному й готова прийти на допомогу незнайомцеві. Про те, як це – жити у толерантному суспільстві, говоримо з жителькою Брюсселя, активісткою громадської мережі Global Ukraine Анною Яворською.
– Коли я думаю про різноманіття, про гасло «Євробачення» – «Шануй розмаїття» – я відразу подумала про гасла Євросоюзу «United in Diversity» – «Об’єднані в різноманітності». Воно якраз описує, як життя протікає і в Брюсселі, і в Бельгії загалом. Це видно і на вулицях, і в школах, і в лікарнях, і в університетах, і на роботі.
– Як це проявляється?
– Коли я закінчила Вільний університет Брюсселя – це головний місцевий університет, він є атеїстичний і був заснований для того, щоб протистояти впливу католицької церкви, і для того, щоб спонукати до різноманіття, та підтримувати і надавати різні свободи своїм студентам. Це є вже перший приклад, де заохочуються різні свободи. Або, наприклад, школа чи садочок, до якого ходив мій син, там лише в садочку було приставлено близько 50 національностей, так сказав директор. Його друзі були з Бутану, Китаю, України, Колумбії, Філіппін – просто в одному класі.
– Чому для бельгійців шанування розмаїття є нормою?
Це пов’язано з правами людини. Ці права вони поважають
– Можливо, це навіть і не для бельгійців, а взагалі для європейців, і це пов’язано з правами людини. Ці права вони поважають. Вони не люблять, щоб хтось комусь щось нав’язував, і не роблять цього самі. Тому і це різноманіття процвітає в Європі.
– Чи важко вписатися у таке суспільство? І чи складно реалізувати себе в ньому?
– Інтегруватися в соціальному, культурному плані, мені здається, зовсім неважко, навпаки – це заохочується різними заходами. У плані професійному, звичайно, трішки важче, бо потрібно мати відповідний диплом європейський, знати мови, дві – Бельгії обов’язково. Тобто в професійному плані трошки важче, в інших – в соціальному, культурному – навпаки, набагато легше.
– Які є виклики для такого розмаїття? Оскільки ми бачимо, що в Європі зараз пішла хвиля націоналізму, можна сказати, популярності правих рухів, які кажуть про те, що досить нам уже іноземців. Їх у Бельгії – понад мільйон осіб, не лише з європейських країн, але й з різних країн з іншими культурами, з іншими звичками. Наскільки бельгійське суспільство готове до того, щоб дати відсіч таким хвилям?
Найбільший виклик – це зберегти цю толерантність
– Я думаю, що найбільший виклик – це зберегти цю толерантність. І ситуація не така, як взагалі змальовує її медіа. Суспільство бельгійське набагато толерантніше. Так, я розумію, що зараз збільшується число нападів на іноземців, на іммігрантів. Але зараз ми бачили по останніх виборах у Франції, що французи дали відсіч таким настроям і, навпаки, захистили толерантність до інших і національностей, і релігійних свобод.
– Повертаючись до України і до цього гасла «Євробачення» – «Шануємо розмаїття» – наскільки важко цьому навчитися? І що допомагає навчитися швидше?
Я думаю, що безвізовий режим з Європою цьому допоможе, але, звичайно, українці мають бути відкриті до цього
– Я думаю, що неважко цьому навчитися – знаєте тут прислів’я: Where there is a will, there is a way – «Якщо є бажання, то є і шляхи цього досягнути». Але, звичайно, треба цьому помогти. Наприклад, мені допомогло, що я опинилася за кордоном і подорожувала вже в 30 країнах. Тому я думаю, що безвізовий режим з Європою цьому допоможе, але, звичайно, українці мають бути відкриті до цього.
Тому що ось, наприклад, нещодавно приїжджали друзі з України, і вони не дуже хотіли спробувати кухню, до якою вони, скажімо, не звикли. Та, навпаки, потрібно чим більше подорожувати, чим більше цікавитися іншими культурами, історією і розмовляти також. Особистий контакт – це є найважливіше. Нам потрібно також змінити свої цінності трішечки з матеріальних до європейських. Це означає, що потрібно більше витрачати коштів на спогади, на те, що можна запам’ятати й передати, переказати своїм дітям.
