Чому меморіал воїнів АТО хочуть зробити сусідом «Батьківщини-матері»?

Про створення меморіалу героїв війни «з агресивною Росією» оголосив президент Петро Порошенко. Його планують звести на правому березі Дніпра у Києві – поблизу Національного музею історії України у Другій світовій війні. Таким чином президент підтримав ініціативу ветеранів АТО і вже анонсував конкурс на відповідний проект. Самі атовці наполягають: це повинен бути сучасний комплекс із викарбуваними імена не лише загиблих, а всіх, хто захищає незалежність України на сході. Водночас частина бійців і волонтерів вважають, що меморіал потрібен, але будувати його треба вже після перемоги. А поки ці гроші варто віддати сім’ям загиблих або на фронт.

Меморіал воїнів АТО побудують біля Національного музею історії України у Другій світовій війні. «Політичне рішення вже ухвалене», – повідомив президент Петро Порошенко, підтримавши таким чином ініціативу ветеранських організацій.

За словами президента, атовці звернулися до нього з конкретними пропозиціями: це має бути історичне місце, велика територія, де можна було б «осмислювати минуле і сьогодення». Відтак, підсумував президент, найкращим місцем буде територія правого берега Дніпра. Меморіал має стати єдиним меморіалом українських героїв, наголосив він.

«Кращої історичної локації для розташування меморіалу українських героїв, ніж ці високі пагорби правого берегу Дніпра, годі й шукати. Відтак, уся ця територія, де розміщуватиметься, зокрема, Національного музею історії України у Другій світовій війні, а також майбутній меморіальний комплекс учасникам антитерористичної операції має стати єдиним меморіалом українських героїв», – зазначив Порошенко.

Президент також анонсував всеукраїнський конкурс відповідного проекту. Відповідно до його результатів, за погодженням ветеранів, і визначать, якою має бути будівля меморіалу і його наповнення експонатами й артефактами.

Треба вписати імена всіх, хто боронить незалежність України

Екс-командир добровольчого батальйону «Київська Русь», ветеран Андрій Янченко – один з ініціаторів створення меморіалу. Каже: разом з іншими побратимами написав листа президенту. Його підписали близько 30 ветеранських організацій з усієї України.

«Чому сьогодні починати робити? А коли? А чому не сьогодні? Сьогодні так, війна ще йде, але на сьогоднішній день ми втрачаємо інформацію за 2014 рік. Так, у нас багато пам’ятників маленьких установлених. Але одного великого комплексу, в якому будуть враховані всі, такого ще немає. І це буде таке, чого ще немає в світі», – каже Янченко.

​Ветеран пояснює: ідея меморіалу полягає в тому, щоб не лише викарбувати імена загиблих, а вписати імена усіх воїнів, які захищають незалежність України на Сході. «Ми стикнулися з проблемою, що хлопці, які воювали і повернулися живими, про них майже ніхто не знає», – каже ветеран.

Відтак, збір імен і розробка проекту – це титанічна і довга праця, яку треба починати вже сьогодні. За оптимістичними прогнозами, каже військовий, на створення комплексу знадобиться щонайменше два роки. Тому можна сподіватися, що коли війна закінчиться, меморіал буде зведений.

​Важливо, щоб це був сучасний комплекс з інтерактивними технологіями, наголошує військовий. Крім головного елементу – стіни зі вписаними іменами захисників України, мають також бути локації зі вбудованими екранами, де б відображалися історії кожної гарячої точки, зокрема Донецького аеропорту, Дебальцева, Іловайська.

«Ніякої російської техніки, ніякої підбитої нашої техніки там бути не повинно. Це має бути свого роду стіна, на якій буде вибито імена всіх учасників. Це буде не просто парк або пам’ятник. Це меморіал, де українці мають відчути, якою ціною нам дістався мир, хоча б на цій території», – зазначив Янченко.

Меморіал точно не буде копією сусідніх музеїв і жодним чином їх не зачепить, наголосив ветеран.

Меморіали ставити зарано

Поки щодня лунають повідомлення про загиблих, меморіали відкривати зарано, зауважує історик і блогер Андрій Плахонін. І ставить питання: наскільки доречно будувати меморіал полеглим героям за тисячі кілометрів від місця їх гибелі. Після завершення війни меморіали поставити треба в усіх місцях, де пролита українська кров. А не поблизу місця, яке свого часу відкривав Брежнєв для «справляння культу офіційними особами держави», куди звичайна людина в останню чергу прийде з квітами, каже історик.

«Коли ми героїв АТО пропонуємо увічнювати в цьому меморіалі Другої світової війни, мені здається, ми дуже ризикуємо таким чином навіки завдяки їхній крові увічнити ту велику «металеву бабу», яку взагалі нам не вистачає політичної мужності знести, тому ми робимо другий культ великої вітчизняної, так само як ми це робили тоді ще, за радянських часів», – зазначає Плахонін.

У суспільстві не тільки немає консенсусу з приводу цієї війни, а й розуміння, що зараз відбувається. «Ми ще не склали цьому ціну, тому що ціну поки сповна не заплатили», – наголошує Плахонін.

Це має бути спільний простір пам’яті

Водночас журналістка Мирослава Барчук також застерігає від перетворення цього простору на якийсь формальний меморіал, який поглине «спідниця» і масштаб «Батьківщини-матері». І тому припускає, що об’єднати українців може створення на тому місці національного пантеону – спільного простору пам’яті.

«Головне, щоб цей меморіал став місцем вшанування усіх українців, які загинули за Україну за останнє століття в усіх арміях: і справжніх героїв Червоної армії, і воїнів УПА, і воїнів АТО, і можливо, також Армії УНР, героїв Крут і УГА», – написала Мирослава Барчук на сторінці у Facebook.

За її словами, це єдиний спосіб подолати «Безсмертний полк» Путіна і уникнути спекуляцій деяких українських політиків.

Гроші краще віддати родинам загиблих або на фронт

Спочатку треба виграти війну, а потім зводити меморіали, погоджується волонтер Юрій Касьянов. Українці зобов’язані пам’ятати тих, хто загинув від російської агресії, і робити все, щоб ці жертви були недаремні. Однак, зараз гроші краще віддати родинам загиблих та пораненим ветеранам АТО на лікування, каже волонтер.

«Меморіал – це справа майбутніх поколінь. Наше завдання зараз – виграти війну і подбати про сім’ї тих загиблих, хто був на війні, про тих інвалідів, які зараз уже є. Подбати про тих військовослужбовців, які воюють прямо зараз. А не вкидати гроші в незрозумілі меморіали», – зазначив Касьянов.

Треба діяти на випередження

Історія сьогодні є одним з головних інструментів в інформаційній війні, тому українцям треба діяти на випередження, вважає письменник, волонтер Дмитро Капранов. Інакше, застерігає він, результат буде протилежний очікуваному.

«Які тут можуть бути нормативи, коли вже можна увічнювати, а коли не можна? Тобто це вже відбулося, це вже історія, тим більше, що сьогодні історія – це ще один фронт. І тому сподіватися, увічнять потім чи ні, не дуже далекоглядно. Сьогодні по нас луплять з історії: оці всі «безсмертні полки» тощо, це зброя інформаційного і масового знищення. І якщо ми будемо сидіти і чекати, поки нарешті помруть усі «побєдобєси», то ми точно дочекаємося, але протилежного результату. Тому, звісно, щось робити треба, бо це війна», – каже Капранов.

Письменник зауважує, яким би не був проект, завжди знайдуться ті, кому він не сподобається. Головне, щоб не було архітекторського і скульптурного «ідіотства». «Звісно, не вдасться уникнути офіціозу. Держава – це офіціоз, держава так створена. Але і це потрібно, бо офіціоз теж повинен десь збиратися. Візьмімо музей Голодомору, розташований біля монументу Слави, він став офіційним місцем, куди ходять офіційні делегації, у тому числі російські, складати квіти. І що в цьому поганого?», – додає Капранов.

Українці забувають про війну

Ніна Брановицька, мати закатованого, а потім убитого бойовиком «Моторолою» кіборга Ігоря Брановицького, вважає, що меморіал потрібен, однак необхідніше захистити і допомогти українським воїнам. Каже: нагадувати українцями про те, що в Україні триває війна, треба постійно. Адже байдужість і втомленість українців інколи є небезпечнішими, ніж агресор.

«Хлопці героїчні, душу й тіло віддають, а єдності, підтримки немає, на жаль. Допомога сім’ям, військовим – це не тільки допомога «з рук в руки», а якщо, приміром, ми викриваємо неправду, це також допомога. Чомусь усі чекають, що ось хлопці вернуться з війни і все зроблять. Хлопці – на війні, а, значить, ми щось повинні робити тут», – наголошує Брановицька.

Зараз важливо збирати «експонати» і розповідати українцям про кожного з героїв, аби нічого не втратити, наголошує Ніна Брановицька.