(Рубрика «Точка зору»)
Усе те, що відбувається в Україні, наочно доводить, що вона і її громадяни стали своєрідним «експериментальним майданчиком» велетенського масштабу. На якому бюрократична номенклатура відпрацьовує усе те, що потрібно зробити, аби українці стали найкорумпованішою і найбіднішою нацією Європи.
При цьому тотальне пограбування українського народу і доведення його до критичного зубожіння, владоможцями постійно видається за об’єктивний історичний процес, на перебіг протікання якого вплинути неможливо.
На початку відновлення української незалежності у 1991 році здавалося, що залишення при владі фактично тієї ж самої керівної обойми, котра була в часи УРСР, це явище тимчасове, доти, поки не підростуть і не сформуються кадри нової України.
Але тепер, коли в керівництві державою опинилися вже діти і навіть онуки колишньої комуністичної номенклатури, зрозуміло, що «зміна поколінь» в Україні проходила дуже дивним чином.
Необхідно визнати, відбулося лише трансформування «комуністичної «матриці» в «матрицю посткомуністичну», а згодом і в «олігархічну матрицю».
Тому можна проводити Майдан-1, 2, 3…. чи й 10, однак таким чином позбутися «олігархічної матриці» жодних шансів не буде.
Оскільки усі ймовірні «зміни» відбуватимуться в рамках цієї ж «матриці», й невідворотно призведуть лише до «мутації» номенклатурної системи.
Система функціонування «матриці» продумана до найменших дрібниць
Номенклатура може кооптувати до своїх лав тих, чи інших «полум’яних трибунів», які так безкомпромісно боролися свого часу з режимами Кучми, або Януковича.
Однак, потрапляючи в «олігархічну матрицю», ці «борці» прагнуть отримати собі рівень життя не нижчий, ніж у більш «щасливих» своїх попередників, котрі вже встигли обзавестись палацами в Конча-Заспі, і все вкотре повторюється спочатку.
«Обрані» жодною мірою вже не ототожнюють себе з суспільним «плебсом». Тепер вони можуть робити усе, що їм заманеться.
Адже реальних механізмів для того, щоб зупинити неконтрольоване збагачення за рахунок повністю контрольованого номенклатурою народу, просто не існує в природі.
Система функціонування «матриці» настільки продумана до найменших дрібниць, що будь-які народні виступи з вимогою її заміни здатні лише привести до влади «нові» обличчя з того ж самого «кадрового номенклатурного резерву».
Усе, що нині відбувається на українських теренах – це «гра чужого розуму», коли «номенклатурна матриця», від імені держави, знищує майбутнє України.
Необхідно визнати, що ця ситуація зайшла вже так далеко, що без серйозної допомоги із зовні вирватися українцям із рабства цієї «системи» не вдасться.
Стратегічна перевага і сила «матриці» усі ці роки полягала в тому, що вона і тільки вона могла забезпечити контроль над країною та діяльністю кількамільйонного бюрократичного апарату.
І якщо б цей контроль був одномоментно перерваний, то Україна потрапила б у стан анархії, хаосу і повної некерованості.
Хоча зовсім не правда, що від 1991 року в Україні не було кадрів, щоб замінити номенклатурну систему.
Кадри були, але «матриця» спромоглася їх швидко виявити і різними незаконними способами «нейтралізувати».
Бо лише таким чином система змогла провести кричуще несправедливу «приватизацію» колишнього державного майна на користь кількох десятків «сімей», і спонукати велику частину найбільш активного українського населення до масової імміграції.
А ті, хто залишилися, змушені погоджуватися на низькооплачувану роботу, розуміючи, що вибору у них тепер немає.
Час імітування номенклатурою «кардинальних» змін закінчився
Цілком очевидно, що олігархи, контроль яких над Україною повністю утвердився ще у часи екс-президента Леоніда Кучми, від влади добровільно не відмовляться ніколи.
Проте час можливості імітування «кардинальних» політичних і економічних змін в рамках цієї олігархічної «матриці» закінчився.
Усі потуги прищепити до дерева української державності західну демократію, не ліквідувавши українську олігархічну «матрицю», постійно завершувалися невдачами.
Необхідно шукати нові підходи до реформування України. За яких має йтися не про «розкуркулення» олігархів, а переведення їх в розряд просто багатих бізнесменів, які ніяким чином не зможуть впливати на політичне життя в державі.
І лише в такому разі олігархія не буде здатною більше блокувати можливість функціонування незалежного бізнесу, створення в Україні потужного та впливового середнього класу і незалежних політичних партій, котрі не фінансуватимуться олігархічними кланами.
Але не дивлячись на те, що Україна є постійно погано керованою державою, при цьому вона ще й дуже добре грабована.
А це набагато ускладнює завдання, котре необхідно вирішувати. Адже вся системна «матриця» від початку заточена на пограбування держави.
І коли теоретично собі уявити, що в Україні з’явився б свій Вашингтон, то що йому тоді робити із тими, хто з таким завзяттям (і з великою користю для себе) обслуговував цю систему?
З усіма цими суддями, прокурорами, поліцейськими і бюрократичним апаратом, для яких ця система стала не лише рідною, а й єдино бажаною.
«Бюрократичний домкрат» для заміни «матриці»
Цілком очевидно, що реформувати Україну не замінивши її олігархічну «матрицю», завдання утопічне і нездійсненне.
Проте так само утопічним є відсторонити за один раз від влади бюрократичний апарат, який намертво до неї приріс.
Але вихід є. Під час заміни «матриці» має бути задіяний «бюрократичний домкрат», який не дозволить зупинити роботу виконавчої системи влади під час зміни системи.
Йдеться про функціонування уповноважених виконавчих структур, які працюватимуть певний час паралельно, при цьому не дублюючи свою діяльність.
За прикладами далеко ходити не треба. Так вже успішно зарекомендувало себе Національне антикорупційне бюро України (НАБУ), так само, як і Спеціалізована антикорупційна прокуратура (САП).
Так само потрібно було б створити Спеціалізовані антикорупційні суди, в яких не має працювати жодна особа, яка колись працювала в українських судах, до яких в народу довіра є мінімальною.
Не говорячи вже про створення розвідувальної установи на кшталт Національного розвідувального управляння та Національного бюро розслідування.
Майбутні працівники яких не були б жодним чином причетні до колишніх спецслужб та мали б пройти навчання та стажування в американських фахівців відповідного профілю.
Найперше завдання українського громадянського суспільства – це взяти діяльність управлінського державного апарату під свій контроль.
Необхідно назавжди позбавити Україну бюрократії азійської форми правління, яку під час колонізації Росією українських територій, вона перейняла у Москви.
Адже бюрократія «східної форми» не допускає поліпшення адміністративного управління, зміщуючи адміністрування до рівня «бюрократичного абсолютизму».
Замінити номенклатурну олігархічну «матрицю» на всіх сегментах діяльності буде можливо лише тоді, коли її фрагменти один за одним вдасться замістити на сучасні управлінські установи, куди корупція і протекціонізм не здатні будуть проникнути принципово.
Віктор Каспрук – незалежний політолог
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
