До Всесвітнього дня свободи преси, відзначається 3 травня, шеф-редактор української служби «Голосу Америки» Мирослава Гонгадзе поділилася міркуваннями про стан ЗМІ в Україні в інтерв’ю Адаму Тісманіну з Центру міжнародної допомоги медіа (CIMA) – провідної організації США з підтримки незалежних ЗМІ у світі.
– Який теперішній стан медіа в Україні? Звідки люди беруть новини?
– Різні покоління отримують новини по-різному. Телебачення залишається основним джерелом інформації, особливо для старшого покоління і тих, хто проживає в невеликих містах та селах. Але молоде покоління ширше користується інформацією з соціальних мереж. В «Голосі Америки» ми зосереджуємося на цифрових ЗМІ, адже бачимо, що інформація в основному передається таким чином, і це є частиною тренду в Україні та світі. Хоча користування інтернетом зростає, рівень охоплення інтернетом в Україні все ще дуже відстає від Південної Азії чи, навіть, Африки.
– Я колись чув опис українських медіа як «вільні, але не незалежні». Це означає, що хоча преса є вільною за законодавством, на її незалежність часто зазіхають, або її відверто зневажають власники-олігархи, які просувають власні питання. Ви з цим згодні?
Олігархи, політики чи члени парламенту, які володіють ЗМІ, використовують їх як інструмент для просування політичних та економічних інтересів
– Так, абсолютно. На жаль, українські медіа не можуть працювати як незалежний бізнес, і більшість ЗМІ перебувають у власності олігархів – особливо ті різновиди ЗМІ, які потребують значних інвестицій. Насправді, зараз ми бачимо зростання новинних служб – з’явились такі цілодобові новинні ТБ-канали, як «112», ZIK, Espresso. Все ж, немає належної прозорості у власності – ними володіють різні олігархи. Це велика проблема. В період між виборами українські ЗМІ та українські журналісти почувають себе вільніше. Але протягом виборів стає очевидним, що вони працюють на свого власника. Олігархи – це люди, які мають політичний вплив чи прагнуть його отримати, політики чи члени парламенту, які володіють ЗМІ, використовують їх як інструмент для просування політичних та економічних інтересів. Це – велика проблема для України.
– Наскільки мені відомо, президент Порошенко все ще володіє телевізійним каналом («5-й канал»), і хоча він і зробив певні кроки як президент, щоб дистанціюватись від олігархів, однак видається, що він не прагне віддавати власність на цей канал, так як це може ізолювати його від впливових людей в Україні, яких він може потребувати як союзників?
– Я б з цим погодилась. Хочу зазначити, що ми співпрацюємо з «5-м каналом». В той же час я переконана, що президент Порошенко як лідер країни має стати прикладом в цій ситуації і зробити якнайкраще для країни та вільних ЗМІ. Я маю на увазі, що «5-й канал» достатньо добре працює, у мене з ними проблем немає, вони добрі партнери і достатньо незалежні в своїй роботі. Кажуть, що наразі президент не має впливу на телекомпанію. Так це чи ні? Я не суддя, але вважаю, що президент має показати такий приклад.
– Видається, що «Голос Америки» має значний вплив в Україні. Як відбувається трансляція і зв’язок з аудиторією?
Українці часто шукають погляд ззовні на події в Україні
– Довіра до нас є дуже високою в Україні. Дев’ять з десяти українців довіряють нам як джерелу інформації. Чому? Частково це традиція. Українці часто шукають погляд ззовні на події в Україні. По-друге, ми спрямовані на донесення фактів. Ми намагаємось показати українським ЗМІ важливість якісної інформації. Ми не займаємося гарячими новинами. Ми намагаємось аналізувати, інформувати про погляди з-за океану, про те як закордонні політики та експерти бачать події в країні. Ми намагаємось поглянути на міжнародні новини крізь призму нашої аудиторії і знаходимо, що їх найбільше цікавить, що може вплинути на життя звичайних українців і вони це цінують. Ми не залежимо від однієї платформи і працюємо на кожній з платформ.
Сімдесят телевізійних станцій транслюють наші ТБ-програми і ми намагаємось достукатись до різних глядачів. Чому ми співпрацюємо з «Першим каналом»? Тому що вони мають найбільше охоплення в Україні – їх сигнал досягає найменшого села в країні. Нас транслює «5-й канал», як новинний канал. Ми почали наше партнерство під час Помаранчевої революції і підтримуємо його, тому що це один з основних новинних каналів в Україні. У нас також є передача російською мовою, яку ми розпочали після агресії Росії в Україні, і яка спрямована на східні регіони. Наша російськомовна передача є коротким викладом новин – але вона досягає Маріуполя, Одеси і невеликих міст біля зони військових дій. Ми розуміємо, що для цього населення все ще легше дивитись новини російською.
– Яким буде майбутнє медіа в Україні через десять років? Двадцять років? Наскільки зміниться середовище для медіа?
– Я не очікую значних змін, але передбачаю, що провідна роль перейде до цифрових медіа. Для того, щоб медіа в Україні стали більш незалежними, необхідно провести реформи з права власності ЗМІ та покращити бізнес клімат в Україні. Сподіваюсь, медіа можуть стати успішними бізнесами. Я хочу, щоб українці зрозуміли, що медіа в США є дуже різними, мають різні погляди та політичні зв’язки, але, щонайменше, ми чітко знаємо хто є хто і, хто кого представляє. Сподіваюсь, це буде і в Україні. Я переконана, країна не може повернутись у минуле, таке повернення означало б руйнацію. Єдиний шлях – це вперед, і я переконана, що Україна стане більш-менш демократичною країною.
