Рим – Для багатьох українців в Італії святкування Великодня на чужині стало звичною подією, коли радість світлого свята перевершує смуток і тугу за батьківщиною. А ще років 15 тому настрої осілих на Апеннінах українців були трохи іншими.
Лунають великодні дзвони у храмах Вічного міста. Невеличка площа перед греко-католицькою церквою святих Сергія і Вакха у Римі вщент заповнена українцями.
Споглядаючи їхні вишиванки та рушники на кошиках, видно представники яких регіонів України, переважно західних, присутні на святковій службі. Гарно вбрана літня жінка з планшетом у руках розглядає щойно зроблені світлини і відправляє їх рідним. З появою соціальних мереж та інших способів швидкого зв’язку відстань з родиною здається коротшою.
Запитую, вкотре вона відзначає Великдень у Римі.
«Це мій 20-й Великдень в Італії. Пригадую, коли був мій перший Великдень тут, нас, українців, було кілька душ. Коли заспівали «Христос Воскрес!», я плакала…. А нині погляньте, скільки тут людей…як нас багато. Ми не вдома, мами, сестри, бабусі далеко від хати, але водночас відчуваємо це піднесення Великоднє», – ділиться враженнями з Радіо Свобода Марія з Чернівців.
Кому вже комфортно, а кому ще незвично
Років 10 тому на святкових службах переважали жіночі постаті із сумними очима. Нинішньої великодньої неділі з-поміж галасливої юрби виділялися гурти молодих українців, багато з малолітніми дітьми, які народилися вже в Італії.
29-річна Уляна розповідає Радіо Свобода про свій Великдень у Римі: «Я уп’яте святкую Великдень в Італії. Вже не сумую дуже за Україною, хоча там ще є батько, тітка. Однак нині комфортніше я почуваюся в Італії. Тут моя мати, брат, чоловік – тут моя сім’я. Зазвичай приходимо до нашої церкви, святимо паски, потім виїжджаємо за місто на шашлики».
Народ заметушився, розташовують кошики рівненько: прийшов час освячення пасок. Трохи осторонь помічаю літнього чоловіка із журливим поглядом у бік церкви. Каже, що не щедрий на слова, але сором’язливо наважується на розмову.
«Я вперше на Великдень опинився в Італії. Відчуття не такі, як вдома, я тут загублений. Але в оточенні своїх людей ніби все нормально. Я і мовою італійською ще не володію добре, тому такий загублений в чужім краю. А біля церкви я знаходжу душевний спокій», – розповідає Радіо Свобода чоловік на ім’я Степан.
Пасхальні традиції живуть
Греко-католицька церква в Італії для багатьох іммігрантів є надійним притулком і джерелом громадського життя українців. На Апеннінах тепер існують 140 осередків УГКЦ, які обслуговують 60 священиків, повідомив Радіо Свобода душпастирський координатор українців Італії отець Володимир Волошин. Саме цього року багато громад разом з Великоднем відзначають 15 років свого заснування.
«Я собі зауважив, можливо, у перші роки цієї хвилі еміграції в Італії, наші люди жили з таким помітним болем, що поряд не було рідні. Але тепер є спільноти при наших церквах, сім’ї з дітьми, які долучаються до громади на пасхальну трапезу і один одного так підтримують, тому й туга за батьківщиною відчувається менше», – розмірковує отець Волошин.
За його спостереженнями, з роками люди навчилися давати собі раду в чужім краю, про що свідчить, зокрема, різноманіття та щедрий вміст великодніх кошиків.
Українці в Італії пасхальних традицій не забуваютьВолодимир Волошин
«Українці в Італії пасхальних традицій не забувають. У багатьох наших громадах вже у Квітну (Вербну ред.) неділю відбулися свята писанок. Йдеться про громади, при яких діє українська школа або молодіжна спільнота, або сім’ї збираються зі своїми дітьми і розписують писанки та потім дарують їх на свята», – розповідає Радіо Свобода отець Володимир Волошин.
За приблизними підрахунками священиків, на Апеннінах нараховують 70 тисяч греко-католиків, які регулярно відвідують церкву. (За офіційними даними, в Італії живуть понад 250 тисяч українців, неофіційні джерела подають цифру в понад півмільйона). Довкола УГКЦ гуртуються і українці інших конфесій, переважно православні, адже осередки Української православної церкви, на відміну від російської, на території Італії не поширені.
