(Рубрика «Точка зору»)
«Чи знаєте ви українську ніч? О, ви не знаєте української ночі! Придивіться до неї: з середини неба дивиться місяць. Безмежне склепіння небесне розійшлось, розширилось іще безмежніше. Горить і дихає воно. Земля вся у срібному світлі; а дивне повітря віє і теплом, і прохолодою, і дихає млостю, і розливає океан пахощів. Божественна ніч! Чарівлива ніч!»
Ніхто краще й духовніше не описав «українськість» української ночі, ніж Микола Гоголь. У цьому твердо був переконаний Євген Маланюк – один із найвідоміших українських поетів міжвоєнної Праги. У своїй праці «Нариси з нашої культури» (1954 року) саме він пише про «українськість» «єдиного-неподільного» Миколи Гоголя, в якого «навіть поміщики з «Мертвих душ» є українськими поміщиками, з українським характером». І що також важливо – для Маланюка Гоголь назавжди залишається «в річищі українського не так літературного (бо він був перерваний), як культурного процесу».
Якось непомітно минули 165-і роковини від дня смерті Миколи Гоголя – українського письменника, який писав російською мовою. Цей ювілей дає привід знову повернутись до «українськості» Миколи Гоголя, яка з часів перед Євгеном Маланюком і після нього, та й зараз викликає бурхливі дискусії.
Відомо, що Гоголеве життя минуло в мандрах, життя в дорозі привело його й до Чехії. У пошуках затишку для тіла й душі, на ці землі він повертався багато разів. Мабуть, серед українських письменників чеськими землями він мандрував найбільше. Вперше Микола Гоголь дістався до Чехії влітку 1839 року, зупинився в готелику «Стара пошта» на Малій Страні, а 16 липня вирушив «на води», до курортного містечка Марієнбад – нині Маріанске Лазнє (Mariánské Lázně). Відтоді курортні містечка – Марієнбад, Карлсбад (нині Карлові Вари), а також північно-моравський водний курорт Ґрефенберґ (нині Єсенік) особливо припали Миколі Гоголеві до душі.
Не дивно, що вже наступного, 1840 року в червні Микола Гоголь знову приїхав до Ґрефенбурґа, а звідтіля наприкінці місяця помандрував до Карлсбаду. Там у місцевому санаторії в книзі пацієнтів залишив французькою мовою запис «Nicolas de Gogol – Ukrainien».
У 1842 році Гоголь знову в Празі, а через три роки, в липні 1845 року приїжджає до Карлсбаду, звідтіля – до Праги. Тоді Микола Гоголь відвідав Національний музей, де познайомився з одним із найвідоміших пражан, бібліотекарем Музею, письменником і національним будителем Вацлавом Ганкою (Václav Hanka, 1791–1861). З властивим йому гумором залишив Ганці побажання: «В’ячеславу В’ячеславовичу жити ще сорок шість років до сотні». Нині авторський рукопис як один із важливих прижиттєвих документів Гоголя зберігається в архіві Національного музею в Празі.
Чеські письменники цікавились, знали і високо цінували творчість Миколи Гоголя. Відомий чеський поет, журналіст і політик Карел Гавлічек Боровський (1821–1856) ставив творчість Гоголя найвище. У листі до письменника й історика Карла Владіслава Запа (К.В. Зап – перший перекладач творів Гоголя на чеську) 24 жовтня 1843 року він, зокрема, зазначив: «Донині знаю тільки Гоголя: всі інші (і з Пушкіним) є, так би мовити, «imitatorum pecus» (улесливі імітатори – ред.). До речі, в листі прізвище Гоголя К.Г. Боровський написав як «Hohol» : «Pokud znam jen Hohola...»
До кола українських письменників, які творили російською мовою, зараховує Миколу Гоголя відомий чеський поет і перекладач Ян Владіслав : «Україна не є лиш культурним придатком Росії, а самостійною культурною областю, що вносить великі культурні цінності включно з творчістю тих українців, які писали російською, взяти хоча б Гоголя».
«Бросьте кацапию, да поезжайте в гетманщину»
З особливим пієтетом до творчості Миколи Гоголя ставився також відомий український філософ Дмитро Чижевський, який присвятив йому багато своїх праць. Зокрема, в дослідженні «Гоголь як художник і мислитель» Чижевський звертає увагу на велику кількість українських слів у його творах – близько 200, на «ритміку української пісні і думи, а також і української прозової мови», говорить про «Сковороду, Гоголя або Юркевича, як про типових представників національного українського характеру».
Микола Гоголь – всесвітній мандрівник, був емігрантом усюди, і в Петербурзі, і в Празі, в Парижі, і в Римі, з особливою радістю приїжджав до Києва, за яким сумував.
В одному з листів до близького приятеля Михайла Максимовича з тугою закликає: «Бросьте в самом деле кацапию, да поезжайте в гетманщину. Я сам думаю то же сделать и на следующий год махнуть отсюда. Дурни мы, право, как рассудишь хорошенько! Для чего и кому мы жертвуем всем? Едем! Сколько мы там насобираем всякой всячины! всё выкопаем!». Але не сталось, Микола Гоголь попрямував до Петербурга, «Хотя душа сильно тоскует за Украиной, но нужно покориться…».
Нікому не прийде в голову називати чеха Франца Кафку німецьким письменником тільки тому, що він писав німецькою. Так само Володимир Набоков, який писав англійською («Моя голова разговаривает по-английски, мое сердце – по-русски, и мое ухо – по-французски») був і залишається російським письменником. І дрогобичанин Бруно Шульц належить до українського літературного процесу, хоча знамениті «Цинамонові крамнички» й написані польською.
Також Миколу Гоголя із Сорочинців не треба забирати з української літератури тільки тому, що він писав російською. Адже і довгі чеські «українські ночі» провів у Карлсбаді «Nicolas de Gogol – Ukrainien».
Оксана Пеленська – дослідниця, співробітниця Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
