Берлін – Володимир Жемчугов, Герой України, колишній в’язень бойовиків, втративши дві руки і зір, не загубив віри у справедливість. Поборовши з допомогою німецьких лікарів фізичні недуги, він повертається до боротьби. Володимир прагне бути корисним для України і вже долучився до роботи за звільнення інших заручників, яких захопили підтримувані Росією бойовики на Донбасі. Він намагається використовувати для цього навіть час перебування на лікуванні, інформуючи, де тільки є можливість, про ситуацію на сході України, становище тих, хто потрапив у «підвали» угруповань «ДНР» та «ЛНР», які в Україні визнані терористичними.
– Коли я починаю розповідати, приміром, у Страсбурзі, то вважаю, що людям важливо дізнатися правду про ситуацію за лінією розмежування. Адже тут, у Європі, у ЗМІ всюди кажуть, що інформації звідти надходить або обмаль, або її немає. Що зрозуміло, оскільки незалежні ЗМІ туди не можуть потрапити, а незалежних політиків туди не впускають. Тож я приїхав і кажу: «Давайте спілкуватися!».
Події на сході мало висвітлюються, хоч я дуже наполегливо намагаюся організовувати зустрічі
Однак події на сході мало висвітлюються, хоч я дуже наполегливо намагаюся організовувати зустрічі. Але скажу відверто, що відчуваю на цьому шляху навіть певні перепони. Скажімо, дати широке інтерв'ю для західних ЗМІ про ситуацію за лінією фронту поки що не вдалося.
Про розуміння «наших подвійних стандартів»
– Чому так, на Вашу думку?
Я прожив на території конфлікту ледь не з першого його дня, потрапив у полон, добре знаю ситуацію. Триває не «громадянська війна», а російська окупація
– Можливо, тому, що тут, на Заході, люди не розуміють наших подвійних стандартів. Передусім питання щодо того, що саме відбувається в Україні: війна чи ви на ній заробляєте? Безперечно, що ми самі маємо визначитися, у нас війна чи що? І що з цим робити? Я прожив на території конфлікту ледь не з першого його дня, потрапив у полон, добре знаю ситуацію. Коли почалася війна, власним коштом поїхав на Донбас організовувати спротив. Я займався активною фазою звільнення. Поки був у полоні, моя дружина Олена познайомилася з багатьма громадськими організаціями солдатських матерів і включилася у проект зі звільнення. Я зрозумів, що триває не «громадянська війна», а російська окупація.
– Яка ситуація нині за лінією розмежування?
Нині у сепаратистів у заручниках – 109 осіб. Але є ще понад одна тисяча місцевих жителів, хто лояльно налаштований до України
– У мене залишилися чисельні контакти на територіях Луганської та Донецької областей, і я продовжую їх підтримувати. Нині у сепаратистів у заручниках – 109 осіб. Але є й інша проблема: маю інформацію, що ще понад одна тисяча громадян – місцевих жителів, які за лінією розмежування вважаються «в’язнями». Це ті, хто лояльно налаштований до України або просто говорили, зокрема і в громадському транспорті, що Донбас окупований…
Тамтешні в'язниці переповнені місцевими жителями, які відверто висловлювали власну думку проти нової «влади» проросійських сепаратистів. Тож люди там часто зникають, як у 1937 році: вдень усе спокійно, красиво, ніхто не воює, а все відбувається ночами, приміром, переміщення техніки. А якщо хто виявив цікавість, то негайно запитання: «Чому не спиш? Ага, вийшов техніку подивитися? Ув'язнений, у камеру!»
Про гуманітарну катастрофу
Усі бойові дії, пересування відбуваються тільки вночі, щоб місцеві не були свідками
Усі бойові дії, пересування відбуваються тільки вночі, щоб місцеві не були свідками. Якщо хто проти, то для таких уночі «подають» «чорний воронок» і його потім уже ніхто не може знайти. У «міліції» відповідь одна: «У нас немає». Та й міліції, як такої, там не існує.
Я сидів у луганській в’язниці: в камері на 15 осіб, де встановлено 15 нар, перебуває по 30 бранців
Я сидів у луганській в’язниці: в камері на 15 осіб, де встановлено 15 нар, перебуває по 30 бранців. А в камери на 40 нар запихують по 40-60 осіб, люди сплять по черзі. На території Луганської і Донецької областей – велика кількість в'язниць і таборів, всі вони переповнені.
– Щодо заручників і полонених. Як можна прискорити процес їх визволення?
Я був свідком, як після боїв сепаратисти збирали полеглих українських вояків, вигрібали документи, а потім скидали у «братську» могилу
– Гуманітарне питання я б поділив на три етапи. Перший – визволення 109 осіб українських військовополонених. Другий – тих, хто зник безвісти: понад 800 осіб. Також поховання наших. Я був свідком, як після боїв сепаратисти збирали полеглих українських вояків, вигрібали документи, а потім скидали у «братську» могилу. Тобто їх просто закопували. Є місця групових поховань українських вояків, зокрема, під Краснодоном, Антрацитом. Полеглих там просто присипали землею. Це питання теж слід розв‘язувати, щоб вони знайшли гідне місце останнього спочинку.
І третє питання – місцеві жителі, ув'язнені за підтримку української влади. Їх дуже багато – тисячі і більше, за моїми даними.
– Чому процес звільнення і обміну заручників гальмується?
– У Росії є два важелі впливу на Україну – економічний і гуманітарний. Щойно відбулася економічна блокада, залишився один важіль: наші військовополонені і заручники. Росія буде робити все, щоб цей процес не рушив з місця. Навіть якщо Україна зголоситься на умову обміну «всіх на всіх», знайде 900 осіб і поверне їх Росії, яка на це не піде, оскільки тим самим позбудеться можливості тиску на Україну. Росія буде шукати інші проблеми.
Їй байдужі її полонені. Ми це бачимо у спілкуванні з матерями ув’язнених, які перебувають в українських місцях позбавлення волі. Вони розповідають, що йдуть до Захарченка, а він їх не приймає. Вони йдуть до «міністра оборони», а він їх відправляє додому, а «будете виступати – посадимо в камеру». Родичі вимагають повернути своїх же з українських територій, але їх ніхто не слухає, натомість погрожують в’язницею у разі оприлюднення.
Про нелюдські катування
– Час від часу з'являються повідомлення про випадки катування заручників проросійськими бойовиками. Чи Вам щось відомо про це?
Тамтешні лікарі рятували моє життя два рази. Однак психологічний тиск довелося витримати і пережити
– Зі мною не проводили допитів, оскільки мій фізичний стан був дуже складним. Я помирав, і тамтешні лікарі рятували моє життя два рази. Однак психологічний тиск довелося витримати і пережити. Я не знаю, чи кололи мені певні препарати, але підозрюю, що так. Адже фізично мене неможливо було допитувати. Від Марії Варфоломеєвої, яка була також ув‘язнена у Луганську, я дізнався, що її камера була розташована навпроти приміщення, де відбувалися допити. Крізь щілину вона бачила, як приводили туди нормальну людину, а виводили напівживу.
Про участь Надії Савченко
– Як Ви вважаєте, чи спроможна зрушити цей процес з місця Надія Савченко?
– А які пропозиції у Надії Савченко? Після її повернення з Донецької області на сторінці Захарченка в інтернеті з'явилася заява: «Запропонований Надією Савченко триступінчатий план обміну військовополонених ми не приймаємо». Те, що вона робить, ще ніяк не допомогло процесу обміну. Досі вона нікого не звільнила. Інших питань розв'язання проблеми я від неї не чув. Вона пішла шляхом популізму, виголошуючи гасла. Після нинішнього лікування у Німеччині, я маю намір з нею зустрітися і обговорити це питання.
Росія не робить нічого просто так: Савченко допустили не тому, що цього захотіли Захарченко та Плотницький. Вони – лише маріонетки. Так було вигідно Кремлю
На мій погляд, важливо домогтися, щоб не окремі особи мали доступ до в'язнів, а представники міжнародних організацій, як, приміром, Червоний Хрест. З тим, щоб через них була змога передавати в'язням листи і посилки, провідувати їх, знімати відеосвідчення, контролювати стан їхнього здоров'я та психологічний, навіть побутові умови перебування. Росія не робить нічого просто так: Савченко допустили не тому, що цього захотіли Захарченко та Плотницький. Вони – лише маріонетки. Так було вигідно Кремлю.
***
Попри проблеми зі здоров'ям, нелегку боротьбу з фізичним недугом, необхідні виснажливі медичні процедури, Володимир Жемчугов залишається оптимістом, ні на мить не забуваючи про тих, хто залишився за лінією розмежування у руках бойовиків. А також неймовірну історію власного і життя, і визволення. Тож він нині намагається, як може і чим може сприяти поверненню додому, до рідних тих, кому, як і йому, випали такі складні випробування.
