Росіяни у цинкових трунах в Сирії: розслідувачі CIT повідомляють про 7 загиблих найманців «компанії Вагнера»

Їхні тіла привозять із Сирії в трунах, які рідним заборонено відкривати, про їхню смерть дружинам і матерям повідомляють з великою затримкою, російська держава озброює і доставляє їх на війну, але після загибелі фактично знімає з себе будь-яку відповідальність за те, що трапилося. Міжнародна дослідницька група Conflict Intelligence Team (CIT) розшукала родичів бійців «Приватної військової компанії Вагнера», які загинули в Сирії під час підготовки і другого штурму Пальміри в березні цього року.

У новому розслідуванні CIT йдеться про шість загиблих «вагнерівців». Названі їхні імена: Олексій Найнодін, Роман Руденко, Костянтин Задорожний, Дмитро Маркелов, Михайло Нефьодов, Олександр Тичинін. Уже після публікації розслідування вранці в середу його авторам вдалося підтвердити, що учасником «ПВК Вагнера» був ще один загиблий у Сирії росіянин, Олександр Зангієв. Російські втрати під Пальмірою не вичерпуються цим списком – зараз експерти CIT готують огляд втрат серед кадрових російських військових в Сирії від початку 2017 року.

Про «ПВК Вагнера» російські ЗМІ писали не раз. Це напівлегальне бойове формування, яке існує під крилом і на гроші Міністерства оборони Росії. Навіть один із тренувальних полігонів «вагнерівців», як раніше з'ясували експерти CIT, розташований поряд з базою 10-ї окремої бригади спецназу ГРУ Росії в селі Молькіно Краснодарського краю. Бійці «ПВК Вагнера» брали участь не тільки в сирійській кампанії, але і в анексії Криму та війні на сході України.

Попередником «ПВК Вагнера» вважається організація «Слов'янський корпус». Ця «ПВК» була зареєстрована в Гонконзі у 2013 році. Її учасники також воювали в Сирії на боці сил Башара Асада, але в кінці 2013-го кілька командирів «корпусу» були арештовані ФСБ і засуджені до різних термінів ув'язнення за статтею «найманство». Сам «Слов'янський корпус» російські спецслужби вирішили зберегти, підпорядкувавши його собі і Міністерству оборони. Представники військового відомства ніколи не підтверджували свій зв'язок з «ПВК Вагнера».

«Вагнер» – це 47-річний підполковник запасу Дмитро Уткін. За даними російського видання «Фонтанка.ру», він до 2013 року був командиром дислокованого в Печорах Псковської області 700-го окремого загону спецназу 2-ї окремої бригади ГРУ Міноборони Росії. Після звільнення в запас працював в Moran Security Group, приватній компанії, що спеціалізується на охороні морських суден від нападу піратів. Як повідомляє видання, свій позивний він отримав завдяки любові до музики Вагнера і «прихильності до естетики й ідеології Третього рейху». У грудні 2016 року Уткін був сфотографований на прийомі в Кремлі, пізніше прес-секретар президента Росії підтвердив, що Вагнер був на прийомі, куди, якщо вірити сайту Кремля, були запрошені «понад 300 військових і цивільних осіб, які виявили особливу мужність і героїзм, у тому числі Герої Радянського Союзу, Герої Росії, повні кавалери ордена Слави та кавалери ордена Святого Георгія».

Про втрати «ПВК Вагнера» повідомлялося і раніше, проте настільки масову загибель бійців у такий короткий проміжок часу експерти з CIT фіксують вперше. Родичі загиблих припускають, що частина смертей може бути пов'язана з якоюсь разовою подією, наприклад, атакою смертника, каже один з авторів розслідування Conflict Intelligence Team Руслан Левієв:

– Щодо імен, які ми опублікували, ми почали збирати інформацію ще приблизно місяць тому. Ми натикалися на ім'я якогось загиблого, наприклад, Олексія Найнодіна, де було написано, що «така ось людина загинула в Сирії». Ми починали поступово з'ясовувати, хто він, де він служив, ким поїхав до Сирії, чи був він військовим чи добровольцем, найманцем, за яких обставин загинув. І так поступово ми починали виходити на зв'язок з родичами і близькими загиблих. У коментарях у Олексія Найнодіна до скорботних постів ми, наприклад, швидко знайшли вдову Романа Руденка, яка писала: «Мій чоловік теж загинув з Олексієм. Хто знає точну дату смерті, скажіть мені, будь ласка, дайте мені контакти». І поступово, по ланцюжку, ми з'ясували низку імен, які сьогодні опублікували, і практично зі всіма з них у нас є контакти, серед яких – близькі або друзі, які прямо нам підтвердили, що ця людина була найманцем «Приватної військової компанії Вагнера» і в цій якості поїхала до Сирії.

Деякі з близьких передали нам фотографії могил, наприклад, у нас є фотографія могили Михайла Нефьодова, передали інші відомості, про те, наприклад, що родичі отримали компенсацію за загиблого сина. Якщо останнім часом загиблий не перебував на військовій службі, якщо немає його актуальних фотографій, де він був би в розташуванні якоїсь військової частини, якщо є повідомлення близьких, друзів і родичів загиблого, ми можемо підтвердити, що він був найманцем «ПВК Вагнера».

– Про який часовий період і яку загальну кількість загиблих йдеться?

– Ми встановили й опублікували точні імена шести осіб. Після публікації нам підтвердили інформацію ще й щодо Олександра Зангієва, сьомого. Спочатку ми його не включали до публікації, бо не були впевнені, що він був військовим, а після публікації нам підтвердили, що він був найманцем «Приватної військової компанії Вагнера». Є ще низка людей, у тому числі невстановлених, інформацію про яких ми продовжуємо шукати, тому що щодо більшості із загиблих є інформація, що людина загинула не одна, а це була або атака смертника, під час якої загинули до 10 осіб і більше, і більшість з них ще не встановлені, або вибух фугасу, і там теж загинули не одна-дві людини, а більше. Низку імен нам ще треба встановити. Але це досить складно, бо якщо в цьому розслідуванні нам дуже допомагало те, що всі загиблі практично були пов'язані між собою, ми через одного родича знаходили ім'я іншого загиблого, здзвонювалися уже з його родичем, то щодо інших ще треба знайти їхні імена. А у найманців «Вагнера» інформаційна безпека краща, ніж у російських солдатів. Вони ще перед вступом на службу в приватну військову організацію видаляють усі свої профілі в соцмережах, про них ніде не пишуть.

– У якому районі Сирії загинули ці люди?

– Усі вони загинули в боях за Пальміру, під час другого взяття Пальміри. Це підтверджується, в тому числі, тим, що висновок про смерть у багатьох із них був виданий госпіталем, який розташований у місті Хомс. Це найближчий до Пальміри великий населений пункт. Хомс перебуває під контролем сил Асада, і один з госпіталів міста Хомс видав висновки про смерть цих людей.

– Чи відомо, коли вони вирушили до Сирії з Росії?

– Відомо, що це були відрядження. Вони приїжджали до Сирії, брали участь у боях, через якийсь час поверталися назад у Росію, або на відпочинок, або це просто була ротація, через якийсь час знову їхали в Сирію. Нам відомо, що найманці «ПВК Вагнера» беруть участь у боях у Сирії від самого початку російської операції. Можливо, і раніше, тому що є свідчення про отримання ними медалей, які ми називаємо «вагнерівськими медалями», з датуванням ще до початку російської операції в Сирії.

– Чи змогли ви з допомогою цього розслідування наблизитися до розуміння розмірів «ПВК Вагнера» і її можливих втрат за весь час сирійської війни? Називалися різні цифри, від 10 до 100 осіб, дуже по-різному оцінюються і розміри цього угруповання в Сирії.

– Ні, ми, на жаль, у цьому плані не змогли сильно просунутися. Тому що тут є чинники, що ускладнюють розуміння таких цифр. Коли ми зустрічаємося із загибеллю російських військовослужбовців, встановлюємо загальні масштаби втрат, там усе трохи простіше, тому що є горизонтальні зв'язки між родичами загиблих солдатів. Батьки солдатів з однієї військової частини, як правило, спілкуються одне з одним і знають про загальні втрати. Горизонтальних зв'язків між родичами загиблих найманців немає.

Навіть у цьому розслідуванні ми знайомили батьків загиблого Михайла Нефьодова з батьками загиблого Романа Руденка, хоча їхні сини, по ідеї, разом служили і могли мати якийсь зв'язок або контакт між собою. Тому такого джерела, яке дало б нам розуміння загальних масштабів втрат, у нас немає. Кожен із родичів каже, що разом з його сином, наприклад, загинули 4, 5, 10 осіб.

​– Про «ПВК Вагнера» неодноразово говорили як про напівлегальну воєнізовану структуру, яка не цілком відповідає своїй назві. Чи вдалося вам під час роботи над цим матеріалом з'ясувати якісь нові деталі про зв'язок групи «Вагнера» і російських військових?

– Це не нові деталі, ми це бачили вже від самого початку російської операції в Сирії. Ми бачимо, що всі найманці «Приватної військової компанії Вагнера» доставляються в Сирію транспортом Міністерства оборони Росії, вони отримують екіпіровку, озброєння, очевидно, із запасів Міністерства оборони Росії. Я сумніваюся, що у Дмитра Уткіна є десь там таємний склад для озброєння понад тисячі осіб за весь час цієї кампанії. Очевидним є щільний взаємозв'язок між квазіприватною військовою компанією «Вагнера» і російською державою.

– Чи був у загиблих «вагнерівців» і чи є зараз у членів цієї «Приватної військової компанії» вибір, як відправлятися на ту чи іншу війну: кадровими російськими військовими чи в складі «ПВК»? Якщо такий вибір є, то чому герої вашого розслідування вважали за краще інший варіант?

– Я впевнений, що, швидше за все, у більшості з них такий вибір був. Багато з них раніше служили у військових частинах, причому, як правило, це були елітні частини. В принципі, вони могли влаштуватися за контрактом у російську армію. Чому вони не влаштувалися в неї? Можливо, тому що в «ПВК Вагнера» їм обіцяли великі суми, якісь цікавіші умови. Наприклад, компенсація, яку зараз отримали родичі загиблих, становить в середньому 5 мільйонів рублів за кожного. Це і більш висока зарплата, більш стабільна, мабуть, ніж у ВС Росії. Це пов'язано, звичайно, і з великими ризиками.

Ми знаємо з повідомлень близьких загиблих «вагнерівців», що Дмитро Уткін не шкодує своїх, він шле їх напролом, як правило, без будь-яких шляхів відходу, з цим пов'язані великі втрати цієї компанії в Сирії і на Донбасі.

– Чим ще ризикують «вагнерівці» і їхні сім'ї, коли погоджуються на вигідніші умови оплати своєї роботи в Сирії?

– Співробітники компанії прямо говорять родичам, що статус цих найманців за російським законодавством дуже слизький, політика держави може в будь-який момент змінитися, і їх визнають найманцями. Тому від родичів потрібно, щоб вони не контактували з пресою, не поширювали інформацію про те, що їхній родич був найманцем і загинув у Сирії. Тому, очевидно, вони не можуть розраховувати на військові пенсії, на інші якісь військові почесті. Хіба що ось на компенсацію від приватної компанії і довідку про те, що їхній родич загинув саме в Сирії, яка не дає ніяких особливих привілеїв, ніякого статусу учасника бойових дій, нічого. Це просто підтвердження того, що людина загинула в Сирії.

– Однак з вами під час розслідування вони контактували досить охоче. З чим це пов'язано?

– Якщо говорити про найближчих родичів, дружин, рідних братів, то вони, навпаки, контактували неохоче, як правило, відмовлялися спілкуватися з нами. Але з нами охочіше спілкувалися більш далекі родичі, двоюрідні брати, сестри, дядьки, тітки, колишні товариші по службі в російській армії, друзі загиблого. Вони контактували охочіше, бо режим дотримання секретності менше поширюється на друзів загиблого.

Є кілька чинників, які ми помітили у всіх, хто з нами контактував, і якими всі вони були обурені. По-перше, про загибель їхнього родича їм повідомляли дуже пізно, через 15 днів і більше після смерті. По-друге, повідомляли незрозумілі дати, тобто спочатку говорили, що загинув 31 січня, потім 29 січня, потім говорили 2 лютого, не могли визначитися. Довго говорили, як загинув, за яких обставин, де його речі. Деяким не повернули закордонний паспорт загиблого найманця.

– Де ще, крім Сирії, воювали герої вашого розслідування?

– Практично всі вони раніше брали участь у боях на Донбасі.

– Що таке згадана у вашому розслідуванні «вагнерівська медаль»? Який її статус, хто нею нагороджує бійців?

– У неї немає ніякого державного статусу, принаймні ніяких документів або повідомлень про те, що вона має якийсь державний статус, ми не знайшли. Це «громадська нагорода» приблизно така ж, як «медалі» так званих «ДНР» та «ЛНР». Ми бачимо, що цими медалями найманці «Вагнера» нагороджуються ще від минулого року. Є припущення в нас і в інших військових аналітиків, що ця нагорода вручається за Пальміру. Вперше фотографії таких медалей з'явилися саме після першого звільнення Пальміри, і зараз, після другого звільнення, вони з'являються знову. Ця медаль стилістично повторює російський орден Мужності, але вручається керівництвом «ПВК», а не Міністерством оборони Росії. У цих медалей є порядкові номери, ми бачили, наприклад, номер М-1642, але навряд чи це пов'язано із загальною чисельністю «вагнерівців», тим більше загиблих – звідки і пішли розмови, що їх нібито понад 1600. Очевидно, перші дві цифри означають рік – 2016 рік, а останні дві цифри, ймовірно, означають порядковий номер врученої медалі. Вона не обов'язково призначається тільки посмертно, але, мабуть, і живим найманцям теж.

****

Інформаційне агентство Reuters в середу повідомило, що, за його даними, від моменту підготовки другого штурму Пальміри в Сирії загинуло 18 росіян. З цих смертей тільки п'ять були визнані Міністерством оборони Росії. В Reuters перевірили інформацію CIT про загиблих в Сирії бійців «ПВК Вагнера» ​і підтвердили її правдивість. Ні в МЗС Росії, ні в Міноборони, ні в Кремлі висновки розслідування Conflict Intelligence Team і повідомлення агентства не коментували.

Матеріал повністю – на сайті Російської редакції Радіо Свобода