Фільм «Гіркі жнива» викликав у США дебати про Голодомор

Художній фільм «Гіркі жнива» критикам загалом не сподобався. «Політика, кохання, віра та голод змішані у єдину деформовану котлетку у фільмі «Гіркі жнива», пише видання The New York Times.

Це гідна тема, але виконана незграбно, додає автор: «На відміну від Наталки, у фільмі немає хребта, він скаче від сцени до сцени, без жодного відчуття масштабу чи видовища».

«Найкраща частина «Гірких жнив», коли Менделюк (сам українського походження), фокусується на більшій картині, а саме – ширшому ефекті геноциду, тим не менш найкраще, на що він здатний, щоб продемонструвати результат самого голоду, це вузькі щоки, зроблені за допомогою макіяжу, та розплатане волосся», пише L.A. Weekly.

Окрім сценарію та режисури, в багатьох рецензіях критично згадується робота Теймера Гассана, який зіграв комісара Сергія Кольцова. Останній зробив це карикатурно, без жодних напівтонів, закидають турецькому акторові критики.

Гассан розповів в інтерв’ю «Голосу Америки», що намагався зрозуміти, що ж робить його героя, якого той вважає сталінським генералом, таким злим. Зокрема він припустив невдалий пошук кохання та певну особисту втрату у минулому.

У той же час, у переважній більшості рецензій критика режисерських рішень, сценарію чи акторської гри акуратно відмежовується від обговорення власне самого Голодомору.

«Його (режисера Джорджа Менделюка – ред.) емоційний зв’язок з матеріалом зрозумілий, але мільйони, що померли в цій реальній трагедії, заслуговують на сильнішу пам’ять, ніж це кіно», – пише The New York Times.

«Все поверхово. Немає нюансу чи реального людського зв’язку. В цій історії так багато жахів, що жоден з них не чіпляє. Це ганебна сторінка історії, яка заслуговує на набагато кращий фільм», – пише газета The Detroit News.

Одне з небагатьох виключень – стаття Майкла О’Саллівана у виданні The Washington Post.

У найпершому ж реченні виглядає, що він ставить під сумнів сам факт Голодомору. «Голодомор – голод на почату 30-х років, під час якого мільйони людей в Україні, як кажуть, померли, коли їхні продукти харчування були конфісковані…».

Далі він пише, що про причини Голодомору – чи це був системний геноцид чи «жахлива ситуація, яка, тим не менш, не відповідає визначенню навмисного масового вбивства» – мають сперечатися дипломати ООН та історики.

Це викликало бурхливу реакцію української громади у США. У коментараях під статтею читачі, чимало яких з українськими прізвищами, критикують автора за його упередження, небажання ознайомитися з історичними фактами та порівнюють з Волтером Дюранті, московським кореспондентом газети The New York Times 20-30-з років, який заперечував Голодомор та розхвалював Сталіна.

Українсько-американська координаційна рада, діаспорська організація, видала офіційну заяву у відповідь на статтю О’Саллівана.

У документі, за підписом Лариси Пащин, говориться, що хоча фільм може цілком не подобатися О’Саллівану, «йому не дозволено безвідповідально та помилково заявляти, що Голодомор не був політикою систематичного геноциду». У листі цитуються роботи істориків Ярослава Білінського з Делаварського університету, професора Стівена Роузфільда, автора книги «Червоний Голокост», дослідника голокостів Адама Джоунса, а також розсекречені архіви СБУ, які свідчать про те, що масові смерті українських селян були результатом не поганого врожаю, а свідомих дій з боку радянської влади.

Заперечення Голодомору, йдеться у листі, має тривалу традицію не лише в Радянському Союзі, а і на Заході. «Згідно з Робертом Конквестом, це був перший випадок, коли радянська влада використала пропагандистську техніку «Велика брехня», щоб змінити світову думку…». «Дезінформація, навмисна та ні, про те що сталося в Україні, – ганебна і ця рецензія посилює це ганьбу. Українці, яких заморили голодом, не були вбиті, «як кажуть». Їх свідомо вбили за допомогою голоду за наказом Сталіна».

Під час Голодомору мільйони жителів України померли, переважна більшість яких, – етнічні українці. З 2006-го року Україна та 24 уряди світу визнали Голодомор геноцидом радянської влади проти українського народу, йдеться у листі. Автор вимагає від видання The Washington Post дотримуватися кращих стандартів та не поширювати дезінформацію про одну з найменш відомих трагедій 20-го століття.

На прохання «Голосу Америки», Майкл О’Салліван пояснив, що він у жодному разі факт Голодомору не заперечує і не ставить його під сумнів. Сам він особисто вірить, що це було навмисним масовим вбивством.

«Утім, я вказую, що існує менш, ніж монолітний консенсус в міжнародній громаді щодо того, чи відповідає Голодомор – монструозний та навмисний акт зла та чіткий результат сталінської політики – юридичному визначенню геноциду, тема, щодо якої українські лідери самі сперечалися», – написав журналіст. Тут він наводить статтю в The Washington Post про суперечку Ющенка та Януковича на цю тему, утім зазначаючи, що Янукович – російська маріонетка.

Наскільки автор зрозумів з його відповіді, слова «як кажуть» відносяться не до самого Голодомору, а до кількості загиблих. «Це правда (на жаль, але тим не менш правда), що хоча більшість народів країн-членів ООН проголосували за те, щоб визнати Голодомор геноцидом, жменька націй досі визнає це «кримінальним актом», але не обов’язково геноцидом».

Також О’Салліван додав, що він не вважає, що лише політики та дипломати мають право дискутувати про відповідальність за масові злочини – митці теж можуть та повинні додавати до цієї дискусії. Але питання, чи відповідає Голодомор юридичному визначенню геноциду, має бути, на думку журналіста The Washington Post, залишено юристам та послам. «Історія, настільки невміла та незграбна як «Гіркі жнива», на жаль, нічого не додає, аби просунути чиюсь позицію».

Для інших видань вихід на широкий екран фільму «Гіркі жнива» став приводом розповісти читачам про маловідому сторінку історії. Джордж Віґел, старший науковий співробітник Центру етики та державної політики, у своїй статті в прореспубліканському виданні National Review, якостям власне фільму приділяє мало уваги. Він припускає, що, хоча «великим кінематографом» це кіно назвати важко, воно може зіграти таку ж роль у приверненні уваги масової аудиторії до Голодомору, яку телесеріал 1978-го року та фільм «Список Шиндлера» зіграв у випадку Голокосту.

У самій статті він наводить факти та докази саме навмисного характеру Голодомору. «Хоча неадекватний врожай зіграв свою роль на початку масового вбивства, державна політика була чіткою – Україна мала бути систематично збезлюднена шляхом голоду для посилення радянського контролю над населенням, яке на короткий час відчуло національну свободу та незалежність… І хоча був присутній елемент марксистської ідеології в цій летальній, систематичній жорстокості – «куркулі» чи «багаті селяни» були мішенню сталінської політики – також виглядало, що етно-расизм та атеїстичні почуття теж зіграли свою роль у рішення заморити мільйони голодом. Ці українці були, врешті-решт, лише «молодші брати» великих росіян, нижча форма життя, яка, на додаток до етнічних недоліків, вперто чіплялася за свою віру, свої ікони, свої святині, своїх священників у першій в світі атеїстичній державі», – пише Джордж Віґел.

І хоча сьогоднішня війна на сході України не сягнула масштабу Голодомору, пише він, за неї, як свого часу Сталін за Голодомор, несе відповідальність одна людина – Володимир Путін. Він проводить паралелі між Голодомором та російською агресією в Україні, зокрема вказуючи, що обидві трагедії походять від небажання російських лідерів визнавати «реальність» України та українського народу.

Автор цієї, як і кількох інших статей, закликає враховувати уроки Голодомору, аби краще зрозуміти сьогоднішній українсько-російський конфлікт та знайти йому адекватну відповідь на Заході.