Київ – На вулицях Києва та у столичній підземці можна побачити сітілайти інформаційної кампанії «Люди – не консерви», яка присвячена місцям несвободи в Україні. Ініціатори кампанії – правозахисна організація «Центр інформації про права людини» – кажуть, що незабаром її можна буде побачити також і у регіонах. Між тим, як розповідають представники Національного превентивного механізму проти катувань, не всі люди, які утримуються у таких закладах, взагалі знають, які у них є права, і куди звернутися, аби їх відстоювати.
Попри уявлення, що місця несвободи – це тільки в’язниці, насправді йдеться про набагато ширший перелік установ, розповідає Надія Колесникова із «Центру інформації про права людини».
Доводиться бачити заклади, в яких людей недостатньо годують, коли вони не мають власних речей або коли люди, які не мають можливості рухатися, дні, тижні і навіть роки проводять на верхніх поверхах цих будівель
«Це – і військові частини, і дитячі будинки, і інтернати – як для людей похилого віку, так і людей із психічними розладами, тобто перелік таких закладів насправді є дуже широким. Умови, в яких живуть люди щодня, досить часто викликають занепокоєння, тому що доводиться бачити заклади, в яких людей недостатньо годують, коли вони не мають власних речей або коли люди, які не мають можливості рухатися, дні, тижні і навіть роки проводять на верхніх поверхах цих будівель», – каже активістка.
За її словами, інформаційна кампанія «Люди – не консерви» була створена для того, аби розказати про роботу Національного превентивного механізму проти катувань, який діє при секретаріаті Уповноваженого Верховної Ради з прав людини. У рамках цього механізму формуються моніторингові групи, які складаються як із співробітників секретаріату омбудсмана, так і з представників громадськості після спеціального тренінгу. Ці люди можуть відвідувати місця несвободи без попередження у будь-який час доби, щоб з’ясувати, як там дотримуються права людини.
«Ми просто хочемо, щоб люди були уважними до цих закладів і створювали такий громадський запит на те, щоб умови життя у цих закладах покращувались, щоб люди справді не виживали, а жили у цих місцях, в яких вони вимушено опинилися», – говорить Надія Колесникова.
За даними офісу Уповноваженого з прав людини, в Україні діє близько 5 тисяч місць несвободи, вони є фактично у кожній області, і хоча більшість людей думає, що ніколи не буде мати з ними нічого спільного, цього ніколи не можна сказати напевне, зауважує Євген Нецвєтаєв, заступник керівника департаменту Національного превентивного механізму.
Про те, як ситуація у таких установах змінюється останніми роками, він розповів Радіо Свобода.
– Система пенітенціарна, перш за все, потребує реформування, і певний процес відбувається. Минулого року ліквідували Державну пенітенціарну службу як центральний орган виконавчої влади і її функції передали до Міністерства юстиції. Зараз проводиться певна реорганізація.
Реформа безпосередньо до місць несвободи системи виконання покарань поки що не дійшла
Але якщо говорити про реформу, то реформа безпосередньо до місць несвободи системи виконання покарань поки що не дійшла. Поки що вона відбувається на рівні управлінь, центрального апарату. І взагалі, дійсно виникає багато питань, безпосередньо під час візитів і під час розгляду звернень громадян щодо неналежного утримання людей і поводження з ними. І є певні об’єктивні причини, пов’язані з матеріальним забезпеченням, а я є певні суб’єктивні, коли персонал, який повинен начебто охороняти цих осіб і здійснювати певні заходи для їхньої ресоціалізації, не завжди виконує свої функції.
– Чи можна сказати, що пенітенціарна система – найгірша за умовами утримання серед місць несвободи?
– Якщо говорити про засуджених і ув’язнених, то це зазвичай дорослі дієздатні особи, які можуть тим чи іншим способом направити скаргу, звернутися до тих органів, які здійснюють контроль за дотриманням законодавства у цих місцях.
Є такі місця як психоневрологічні інтернати, будинки для престарілих, де люди не завжди знають і розуміють, що вони можуть захищати свої права
А є такі місця як психоневрологічні інтернати, будинки для престарілих, де люди не завжди знають і розуміють, що вони можуть захищати свої права, і яким чином це робиться. Тобто відсутня будь-яка інформація. Тому, відвідуючи ці місця, ми звертаємо увагу: знають підопічні, куди можна звернутися для захисту своїх прав. Те саме стосується, наприклад, неповнолітніх. Для цього і було створено Національний превентивний механізм.
– Заступник міністра юстиції Сергій Петухов повідомив минулого тижня, що на 3 березня попередньо запланована передача 12 громадян України, засуджених у Криму до анексії, на материк, однак наголосив, що про політв’язнів не йдеться.
Як Ви оцінюєте перспективи цієї і, можливо, подальших передач ув’язнених із анексованого півострова?
– Це вже позитивна динаміка, оскільки хоч якісь позитивні рухи в цьому напрямку є. Оскільки до цього ще жодної людини із Криму не передавали, незважаючи на наявність охочих, щоб їх передали, саме засуджених українськими судами.
Зараз, можна сказати, є певні зустрічні кроки з боку представників Росії, тобто вони демонструють готовність до певного діалогу. І ця передача – результат тривалої попередньої роботи.
– Наскільки взагалі вдається зараз моніторити ситуацію у тамтешніх місцях несвободи?
– Це насправді дуже складне питання, оскільки навіть тому візиту, що нещодавно відбувся (омбудсман Валерія Лутковська відвідала у Криму трьох затриманих російськими силовиками громадян України – ред.), спільному візиту із Уповноваженим із прав людини Російської Федерації, передувала дуже кропітка робота ще з попереднім уповноваженим Російської Федерації (Еллою Памфіловою – ред.)
Це був дуже тривалий процес, оскільки, як всім відомо, це фактично окупована територія, тому здійснювати моніторинг дотримання прав людини саме силами Національного превентивного механізму апріорі фізично неможливо.
Але проводиться певна робота щодо збору інформації про умови тримання цих осіб та про тих, хто має бажання перевестися для відбування покарання на материкову частину України. Зараз ми збираємо звернення родичів цих засуджених, або й самих засуджених.
За ініціативи уповноваженого відбулося 7 передач осіб, що відбували покарання на непідконтрольній території, і за 2015-2016 роки було передано 133 особи
Крім цього, якщо говорити про території, які не контролюються органами державної влади тимчасово, Донецької і Луганської областей, то хотілося б зазначити, що за ініціативи уповноваженого відбулося 7 передач осіб, що відбували покарання на непідконтрольній території, і за 2015-2016 роки було передано 133 особи. Але передача відбувається саме з установ виконання покарань у Донецькій області, із окремих районів Луганської області поки що нікого не передавали.
– Якщо говорити про підконтрольні Україні місця несвободи, куди і як може звернутись людина, якщо вона з’ясовує, що з тією чи іншою установою щось не так?
– Якщо казати про людей, які можуть звернутися письмово або через інтернет, то це можна зробити через сторінку Уповноваженого з прав людини. А якщо ні, то телефонувати на гарячу лінію – 044 253 75 89.
