Холодний клімат, доступність випивки, відсутність батьківського контролю та брак місць, де можна було б проводити дозвілля з користю, призводили до того, що ісландські підлітки тинялися по вулицях і зігрівалися міцним, як горілка, «бреннівіном» – власне, місцевим різновидом паленки на кмині. Так було ще в середині 90-х років. Тоді алкоголізм був більш поширеним серед старшокласників в Ісландії, ніж, скажімо, серед їхніх ровесників в Україні. Проте ісландці замість читати мораль про згубність шкідливих звичок, вирішили запропонувати їм заміну – широкий спектр гуртків за інтересами, де молоді люди могли і розважитися, і проявити власні здібності. Не обійшлося, щоправда, і без заборон – батьків зобов’язали не відпускати дітей гуляти вечорами без нагляду. Нині успішну ісландську модель використовують у багатьох європейських країнах. Ісландці не проти запропонувати свій досвід і Україні.
Батьки ісландських підлітків архітектор Оулавюр Матіесен та дієтолог Інґібйорґ Ґардарсдоуттір, які живуть у Рейк’явіку, зі спокійною душею відпускають дітей до друзів у п’ятницю після уроків, бо впевнені, що ті повернуться тверезими. Адже середовище, в якому вони ростуть, спонукає їх до саморозвитку – на інше просто нема часу. Їхня 13-річна донька Альма п’ять разів на тиждень ходить на футбол, тож у вітальні їхнього будинку ціла полиця заставлена чемпіонськими трофеями. Їхньому синові Томасу вже майже 17, але ані він, ані його однокласники не підкурюють у підворітті школи. Парубок бігає, тож йому важливо тримати себе в формі. А коли нікого нема вдома, він створює музичні треки.
Подружжя задоволене, що діти не байдикують. «Їм організовують дозвілля залежно від їхніх вподобань. Тож вони не скніють вдома перед телевізором, не висять годинами на телефоні. У них є щось, що їх загартовує. Це робить їх витривалішими. В Ісландії спорт традиційно – це синонім до міцного здоров’я», – каже Оулавюр.
Але те, що сьогодні є нормою, не було таким іще 20 років тому. Тоді щоп’ятниці ввечері і на вихідних Рейк’явік перетворювався на доволі неспокійне місце. Кожен п’ятий ісландський підліток бодай раз на місяць напивався до втрати контролю і кожен десятий через це травмувався. Проблема сягнула таких масштабів, що населення вирішило: пора щось із цим робити. На допомогу прийшли наука та здоровий глузд.
Природний кайф
Мозок – це гігантська фармацевтична фабрика, яка виробляє власні речовини, що змінюють свідомістьГарві Мілкман
Американський психолог Гарві Мілкман був одним з тих, хто з початку 90-х просував у Денвері (штат Колорадо, США), а потім в Ісландії теорію, що насолоди можна досягти природним способом. Вченому видавалося цілком очевидним, що, маючи таку можливість, діти не будуть надавати перевагу тому, що може мати для них неприємні наслідки. Тож з ініціативи доктора Мілкмана та його колег-однодумців замість ліків та монотонних лекцій дітям запропонували навчити їх того, чого їм хочеться. Адже, за словами вченого, мозок – це «гігантська фармацевтична фабрика, яка виробляє власні речовини, що змінюють свідомість».
Мені і моєму колезі стало зрозуміло, що люди стають залежними не так від наркотиків, як від змін у хімічному складі їхнього мозку, тож ми розпочали кампанію, говорячи про природний кайфГарві Мілкман
«Мені і моєму колезі стало зрозуміло, що люди стають залежними не так від наркотиків, як від змін у хімічному складі їхнього мозку, тож якщо ти самотужки можеш змінити хімічний склад мозку природним способом, ти можеш сам модерувати ці зміни через музику, образотворче мистецтво, танці й зайняття, що передбачають пригоди. Отож ми розпочали кампанію, говорячи про природний кайф», – розповідає Мілкман.
Попереджати легше, ніж виправляти
Озброївшись цим знанням, в Ісландії зосередилися передовсім на запобіганні поширенню шкідливих звичок. Система діє таким чином: дітей беруть під контроль із десяти років, пропонуючи їм найрізноманітніші варіанти організації дозвілля ще до того, як вони почнуть експериментувати з психотропними засобами.
Доктор Мілкман переконує, що потрібно бути обережним, називаючи підлітків залежними, адже таке тавро може спонукати їх поводитися відповідним чином. Замість цього він радить вживати термін «діти, що мали історію проблем». На думку вченого, таке формулювання демонструє, що ця історія не характеризує їх остаточно і що у них є шанс змінитися.
У Рейк’явіку, де мешкає більш як третина населення країни, діє система «картка дозвілля» (ісл. frístundakort). Батькам надають щорічну підтримку у розмірі 35 тисяч ісландських крон (близько 300 доларів) на дитину для сплати за гуртки. Така практика продиктована загальнонаціональною програмою «Молодь в Ісландії», що діє з 1998 року. Вона дала безпрецедентні результати: за два десятиліття кількість 15–16-річних, які бували п’яними упродовж останнього місяця, скоротилася з 42% до 5%. Тоді з них курили 23%, а тепер тільки 3%. Натомість підлітки, як показують соціологічні дані, майже вдвічі частіше стали спілкуватися з батьками та відвідувати спортивні чи творчі секції.
Соціолог Інґа Доура Сіґфусдоуттір з Ісландського центру досліджень та аналізу суспільства пригадує, що ще до запуску програми, провівши пробне опитування серед підлітків, вона та її співробітники помітили закономірність: дітей, що мали шкідливі звички, було значно менше у тих школах, які більше опікувалися інтересами школярів і шукали до них індивідуальний підхід.
В Ісландії було багато превентивних програм, які фокусувалися на інформуванні молоді про негативні наслідки вживання різних речовин і які намагалися навчити її казати «ні» наркотикам, але ми бачили, що це не працює, якщо цим обмежитисяІнґа Доура Сіґфусдоуттір
«Ми почали десь у 97–98-му. На той час в Ісландії було багато превентивних програм, які фокусувалися на інформуванні молоді про негативні наслідки вживання різних речовин і які намагалися навчити її казати «ні» наркотикам, – згадує Інґа Доура. – Але ми бачили, що це не працює, якщо цим обмежитися. Вживання наркотиків помітно зростало. Тож ми обрали іншу методику, засновану на наших даних».
Чого не можна ісландським дітям?
Програма «Молодь в Ісландії» бере за основу наукові дослідження, які демонструють, що підлітки починають пити та вживати психотропні засоби, тому що вони доступніші за нешкідливі альтернативи. Для багатьох з них, як показує дослідження, алкоголь, цигарки та наркотики – спосіб позбутися стресу, пов’язаного з труднощами соціалізації, формування належності до певної групи.
Тож в рамках програми в країні ввели заборону на продаж тютюнових виробів особам, молодшим за 18 років, і алкоголю – особам, яким нема 20. Рекламу цих виробів заборонили повністю. До того ж, усім, кому нема 16, після 22:00 самим на вулицю – зась (до 13 років – після 20:00). Тільки у супроводі дорослих.
Учителі заохочують батьків частіше спілкуватися зі своїми дітьми та обговорювати їхнє життя. За законом, у кожній школі мають бути створені батьківські організації, що суттєво поліпшує зв’язок між батьками та адміністрацією навчального закладу.
Дати їм те, чого вони хочуть
Доктор Мілкман переконаний, що найважливіший фактор успіху програми «Молодь в Ісландії» – те, що її втілюють на рівні громад. Ісландія невелика країна, її населення – лише трохи більше ніж 330 тисяч, як Дарницький район Києва, але навіть тут проблеми громад можуть бути різними.
Відгук щодо ситуації отримує кожна окрема громада. Таким чином, ви маєте більш реалістичний метод вирішення проблеми, адже проблеми однієї громади можуть бути зовсім іншими у порівнянні з проблемами громади, яка за двадцять миль від вашоїГарві Мілкман
«Приміром, в Ісландії ми анкетуємо кожну дитину з 10 до 16 років, запитуючи про вживання наркотиків, їхнє дозвілля, що вони роблять у школі та вдома, які в них почуття, чи є в них депресивні думки чи суїцидальні настрої. Відгук щодо ситуації отримує кожна окрема громада. Таким чином, ви маєте більш реалістичний метод вирішення проблеми, адже проблеми однієї громади можуть бути зовсім іншими у порівнянні з проблемами громади, яка за двадцять миль від вашої. Тим паче, ці показники можуть суттєво змінюватися з року в рік», – додає Мілкман.
Про перспективи ісландської моделі: «Це не якась захмарна наука»
У 2006 році ісландці вирішили поширити свій досвід, започаткувавши програму «Молодь у Європі». На сьогодні вона діє в 35 громадах у 17 країнах – від Норвегії і Фінляндії на півночі до Греції та Туреччини на півдні.
Керівник програми Йоун Сіґфуссон розповідає, що метод, коли б і де б його не застосовували, залишатиметься той самий: дослідники та місцеві чиновники розробляють анкету з тими ж запитаннями, що й до ісландських підлітків, і додають ті, що стосуються проблем місцевого характеру. Після того, як дані зібрали й проаналізували, їх віддають лідерам громади. Ті на місцевому рівні вирішують, як найкраще з огляду на наявні ресурси допомогти молоді тримати тіло і дух у тонусі.
Це не якась захмарна наука. Це простий прямолінійний процес. Я цілком уявляю, що наступного разу ми запустимо програму в КиєвіЙоун Сіґфуссон
«Це не якась захмарна наука. Це простий прямолінійний процес. Я цілком уявляю, що наступного разу ми запустимо програму в Києві. В усіх громадах, з якими ми працювали, ці фактори ризику та запобігання однакові, але все ж трапляються й певні розбіжності. Тож нам важливо зрозуміти, чому одні починають пити і курити, а другі – ні. У скандинавських країнах превентивним фактором дуже часто виступають батьки: їхній позитивний контроль, турбота, час, проведений з дітьми», – каже Йоун.
Говорячи про ісландську реальність сьогодні, то, каже він, наркоманія – проблема, яка стає дедалі менш актуальною для країни в цілому. Натомість, згідно з останніми даними, впродовж останніх чотирьох років серед ісландців зростають симптоми тривоги і депресії. Найбільше на них страждають дівчата.
«Ми спостерігаємо, що є зв’язок між тривогою та часом, який підлітки проводять у соціальних мережах, – зазначає Йоун. – Також тривогу викликає усвідомлення, що у тебе батьки бідніші, ніж у дітей з твого оточення».
Дослідник наголошує, що запроваджена система не є чимось, що працює саме собою, їй потрібна постійна увага, адже суспільство невпинно змінюється, а з ним і проблеми, й рецепти для їхнього вирішення.
