Президент Росії Володимир Путін стверджує, що то не в його країні, а в Європі провідні медіа ведуть інформаційні війни і стали інструментом маніпуляції громадською думкою.
Тим часом прокремлівська фабрика дезінформації працює понаднормово на те, щоб підірвати основи європейської демократії, пишуть у своєму блозі Якуб Янда та Ільяс Шарібжанов з Аналітичного центру «Європейські цінності».
Упродовж 2016-го російські ЗМІ активно просували ідею, що європейські політики не дослухаються до простих людей, акцентували на розбіжностях між державами-членами ЄС, натякали, що європейці не допоможуть Україні. Така інформаційна атака на Європу, переконані Янда та Шарібжанов, може мати для неї серйозні довгострокові наслідки, проторюючи шлях до влади політикам і партіям, що виступають проти ЄС. Тож експерти вважають за необхідне виокремити основні наративи, створені офіційною Москвою, й розвінчувати перелічені нижче міфи.
Міф 1: Європейці хочуть визнати Крим російським, та високопосадовці ЄС не дають
Рішення регіональної ради в Італії про «визнання» анексії Криму стало доволі гучною новиною для рупорів російської пропаганди. Розповіді про це мали наводити на думку про поступову відмову Європи від статусу-кво з санкціями.
Те, що місцева влада в Італії висловилася за те, щоб Крим був визнаний російським, презентували як голос народу на противагу позиції єврочиновників. Але навіть якби європейці дійсно хотіли визнати Крим російським, то це потрібно було б робити на національному рівні, а не на рівні місцевої громади, чий вплив на міжнародній арені практично нульовий.
Міф 2: Україна – не Європа
Офіційний телеканал російських військових «Звезда» опублікував матеріал із посиланням на інтерв’ю міністра внутрішніх справ Польщі, в якому мовиться, що та планує побудувати стіну, щоб не впускати на свою територію українських біженців.
Проте насправді в тому інтерв’ю ні про яку стіну взагалі не йшлося – лише про зміцнення прикордонної служби Польщі.
Тут експлуатують подвійний наратив: європейці виявляють ворожість щодо України, а це означає, що Україна належить до «російської сфери», а не загальноєвропейської сім’ї; водночас існує складна і неоднозначна історія польсько-українських відносин, яка лише посилює ідею російсько-української єдності, мовляв, Росія та Україна більш споріднені за мовою, культурою і релігією, ніж Україна та Польща.
Міф 3: Латвійці – невиправні фашисти
У смерті російського військового Арсена Павлова на прізвисько «Моторола», який здобув визнання як один з найбільш помітних сепаратистських бойовиків на Донбасі, звинуватили латвійського кілера.
Тиражуючи це повідомлення, російські ЗМІ підкреслювали роль, яку латиші зіграли в історії Росії, згадуючи латиських стрільців, які боролися на боці більшовиків у перші роки після більшовицької революції 1917 року в обмін на незалежність своєї країни. Російські ЗМІ полюбляють нагадувати своїй аудиторії, що латиші вбивали росіян або за влади більшовиків, або як члени військ Ваффен-СС, щоб делегітимізувати і, можливо, навіть знеособити їх як невиправних фашистів. Хай там як, а повідомлення про те, що «Моторолу» вбив громадянин Латвії, виявилися сфальшованими.
Міф 4: Через міграцію Європа стоїть на порозі Армагеддону
Імміграцію у Європу зображають як силу зла, що незабаром знищить «слабкі» європейські країни. Наприклад, провідний у Росії державний телеканал «Россия-1» порівняв новорічне насилля іммігрантів над місцевими жінками у Кельні з «Кришталевою ніччю» німецьких нацистів.
Російські ЗМІ намагалися не змарнувати нагоди наголосити, що правопорушники мали статус біженців або іммігрантів, навіть якщо вони насправді були громадянами ЄС. Наприклад, громадянин Болгарії, який ударив жінку в берлінському метро, був згаданий як «араб», що не відповідало дійсності.
Найбільш резонансним був фейк про російськомовну дівчину на ім’я Ліза, яку нібито зґвалтувала банда біженців. Ця історія запустила цілу кампанію з участю російських ЗМІ, російськомовної меншини в Німеччині і міністра закордонних справ Росії з тим, щоб «викрити» нібито спроби уряду канцлера Анґели Меркель завуалювати злочини, які коять біженці та іммігранти.
Насправді ж цю історію, яка виявилася неправдивою, поширила сумнівна Facebook-група Anonymous.Kollektiv та веб-сайт Asylterror, що висловлює негативні коментарі на адресу біженців. Історії з цих двох джерел дещо відрізнялися одна від одної, а пошуки згаданої в них жертви виявилися безрезультатними. Згодом берлінська поліція спростувала ці повідомлення.
Міф 5: У міграційній кризі винні Меркель, Олланд і ЄС
Історія про зґвалтування австрійського хлопчика іракськими іммігрантами чимсь схожа на кампанію Росії проти Німеччини і політики Меркель. Цього разу російський телевізійний «Первый канал» повідомив, що обвинувачений був виправданий австрійським судом, тому що він «не зрозумів», чи хлопчик був згодний на статевий акт, через недостатнє знання обвинуваченим німецької мови і його «сексуальну надзвичайну ситуацію». Австрію зобразили тут як жертву нерозумної європейської політики.
Це ще один приклад кримінальної справи, деталі якої перекручуються каналами кремлівської пропаганди й використовуються для досягнення його політичних цілей. Насправді ж обвинувачений у зґвалтуванні залишається під вартою, поки не почнеться повторний розгляд, в якому йому світить ще суворіше покарання.
Міф 6: Вбивство парламентаря з Британії Джо Кокс здійснили, щоб розгойдати ситуацію довкола референдуму про Brexit
Російський «Первый канал» порівняв убивство парламентаря з Британії Джо Кокс зі вбивством Бориса Нємцова в Москві, натякаючи, що, ймовірно, до смерті політика, яка загинула незадовго до референдуму про Brexit – вихід Великобританії з ЄС, – мав стосунок уряд цієї країни. Інцидент буцімто мав схилити громадськість проголосувати за те, щоб країна залишилася у складі ЄС.
«Первый канал» вочевидь знову вдався до теми «сакральної жертви», схожої на ту, якою він послуговувався, коли пояснював причини вбивства Бориса Нємцова і Олександра Литвиненка, звинувачуючи західні спецслужби у спробах дискредитувати Росію. У цьому випадку, за версією російських медіа, метою було дискредитувати кампанію за Brexit. Однак доказів цього нема. До того ж, як показали результати самого референдуму Brexit, вбивство не мало визначного впливу на думку суспільства, тож це лише додає сумнівності цій конспірологічній теорії.
Над матеріалом працювала Ярослава Куцай
