Ірина Скіп
Київ – Довідки, медкомісії та робота «для галочки» – створені нібито для захисту людей з інвалідністю правила іноді стають додатковими бар’єрами для їхнього працевлаштування. На думку активістів та урядовців, причина – у відсутності механізмів контролю за виконанням законодавства, яке гарантує захист від дискримінації. Цього тижня «Центр зайнятості вільних людей» провів у Києві мотивуючий вечір «Люди з необмеженими можливостями», де презентував перші результати свого нового проекту із кар’єрного консультування людей з інвалідністю.
Одна із учасниць проекту – киянка Наталія Мітяєва – філолог за освітою, яка після травми змушена пересуватись на візку. Зараз Наталія – віце-президент благодійного фонду «АІК», що допомагає людям з інвалідністю. Але вона хотіла б повернутись на своє попереднє місце роботи, де працювала до травми.
Ту роботу, що я виконувала до травми, я можу виконувати і на візку
«Оскільки я отримала травму, я пішла на пенсію. Мене відправили на пенсію. Певний час займалася реабілітацією, думала, що встану на ноги. Я не знала своїх прав як людини з інвалідністю, що я можу працювати. Тому що у нас, за всіма законами, ми маємо право працювати. Тим більше, ту роботу, що я виконувала до травми, я можу виконувати і на візку», – зауважує жінка.
Розповідає: до роботи у фонді певний час працювала віддалено.
«Так як я – філолог, я якоюсь коректорською роботою намагалась займатись, переклала з російської на українську, з польської на українську, – каже Наталія.– А якщо я хотіла на роботу в офіс, то мені не відповідали, тому що я в резюме вказувала, що потребую адаптованого приміщення, адаптованого робочого місця – відповідно, на мої резюме ніхто не відповідав».
Іноді роботодавці не можуть знайти людину з інвалідністю з потрібною кваліфікацією – Марина Лебідь
За словами однієї з координаторок «Центру зайнятості вільних людей» Марини Лебідь, сьогодні дійсно люди стикаються із дискримінацією, коли роботодавець звертає увагу спочатку на пункт про інвалідність у резюме, а потім вже – на професійні якості і навички. Особливо, на її думку, це стосується людей на візках – тому що більшість офісів не обладнані відповідним чином.
Ми часто стикаємося із роботодавцями, які дуже відкриті для того, щоб знайти людей з інвалідністю, і вони мають навіть інклюзивні офіси
«Але знову ж таки, з іншого боку, ми часто стикаємося із роботодавцями, які дуже відкриті для того, щоб знайти людей з інвалідністю, і вони мають навіть інклюзивні офіси. Зазвичай, це міжнародні компанії, у яких є програми – англійською це буде diversity and inclusiveness (різноманіття і включеність – ред.) – але тут постає питання в тому, щоб знайти людей з інвалідністю, які відповідають тим вимогам і тому профілю, який потрібний роботодавцю», – зазначає Лебідь.
Зокрема, за її словами, часто люди з інвалідністю не володіють достатнім рівнем англійської, що може пояснюватись як і загальним низьким рівнем викладання іноземної у школах, так і відсутністю адаптованих курсів – наприклад, для нечуючих та незрячих.
Але загалом, посади, на які можуть претендувати люди з інвалідністю – дуже різні, йдеться як про різні напрямки роботи, так і про різну кваліфікацію, каже Марина Лебідь.
«Якщо «Ашан» більше концентрується на касирах, і у них дуже багато людей саме нечуючих, то, наприклад, в «IBM» багато людей працює на посадах висококваліфікованих – це юристи, технічні спеціалісти, взагалі, в бек-офісі багато хто працює, у фінансовому відділі», – наводить приклади вона. Загалом, у проекті «Центру зайнятості вільних людей» взяли участь 25 людей з інвалідністю і 25 HR-волонтерів, які консультували групу щодо пошуку роботи, оформлення резюме та підготовки до співбесіди.
«Мертві душі» у штаті і занадто «турботливі» медкомісії
Працевлаштування людей з інвалідністю, серед інших, має розглядатись на початку березня на засіданні Національної ради з питань людей з інвалідністю, куди входять представники влади і громадського сектору, анонсує у коментарі Радіо Свобода віце-прем’єр Павло Розенко. На його думку, національне законодавство, в принципі, досить прогресивне щодо людей з інвалідністю, водночас, немає механізмів контролю за його виконанням. Зловживання, наводить приклад Розенко, зокрема стосується квот (4%), за якими підприємці мають брати на роботу людей з інвалідністю.
Роботодавці формально влаштовують людей з інвалідністю до себе на роботу, як правило, сплачуючи їм мізерну заробітну плату
«На жаль, ми бачимо, що роботодавці дуже часто формально ставляться до цього, формально влаштовують людей з інвалідністю до себе на роботу, як правило, сплачуючи їм мізерну заробітну плату у розмірі мінімальної зарплати. І з одного боку, можна прозвітувати про те, що людина з інвалідністю влаштована, а з іншого боку, практичного працевлаштування не відбувається. І безумовно, нас непокоїть така ситуація, тому що насправді колосальні є можливості для того, щоб залучити, так би мовити, адаптувати людей з інвалідністю до звичайного життя, особливо – якщо є бажання у самої людини з інвалідністю це зробити», – зазначає віце-прем’єр.
Серед інших проблем, з якими стикаються люди з інвалідністю, є оформлення індивідуального плану реабілітації, який оформлює МСЕК (медико-соціальна експертна комісія), розповідає юрист Олександр Ніколайчук із Харківської організації незрячих юристів.
Людям з інвалідністю треба звертатись до суду, або компаніям, які зацікавлені у такому працівникові, писати листи в МСЕК
«Програма реабілітації – це основний документ, на підставі якого працевлаштовуються люди з інвалідністю. Там прописуються вимоги щодо умов праці: повний робочий день, неповний робочий день. І ці рекомендації мають обов’язковий характер для працедавця. І коли там якісь особливі вимоги прописані, наприклад, щодо неповного робочого дня, то роботодавець теж може відмовити інваліду у працевлаштуванні», – каже він. У таких випадках або самим людям з інвалідністю треба звертатись до суду, або компаніям, які зацікавлені у такому працівникові, писати листи в МСЕК, говорить Марина Лебідь. На її переконання, якщо компанія докладає зусиль і готова адаптувати простір для таких людей – медкомісія може змінити своє рішення, а що більше людей з інвалідністю зможе влаштуватись на хорошу роботу, то простіше буде іншим це зробити.
