На Півдні Одещини живе священик, який професійно займається пауерліфтингом. Настоятель храму Успіння Пресвятої Богородиці, 46-річний Віктор Кочмар – володар 64 золотих медалей світових чемпіонатів і національних першостей з пауерліфтингу в найважчій ваговій категорії – понад 140 кілограмів.
За радянських часів храм в бессарабському селі Кубей (колишнє Червоноармійське, що в Болградському районі) зруйнували, а на його фундаменті побудували палац культури з червоною зіркою на фасаді.
Коли 14 років тому в село приїхав отець Віктор, під церкву виділили занедбане приміщення. Тепер його не впізнати – невеликий охайний храм. Як для села, в якому близько п’яти тисяч жителів, парафіян небагато – вплинули десятиріччя зневіри у все, крім «світлого соціалістичного майбутнього».
Останнім часом на богослужіння все частіше приходить молодь, каже отець Віктор.
«Православний священик не піде по вулицях запрошувати до храму. Багато хлопців приходять до мене зі спортивними запитаннями щодо тренувань, правильного харчування, ми спілкуємось, потім вони починають ходити до церкви. Багатьох вінчав, потім хрестив їхніх дітей. Молодь долучається до релігії завдяки спорту в тому числі», – розповідає він.
Спорт, додає батюшка, це теж проповідь, без віри в ньому не можна. Тому, трапляється, на змаганнях спортсмени підходять до нього по благословення.
Мрії про нові перемоги
Український силач Віктор Кочмар – семиразовий чемпіон світу з пауерліфтингу. Силовим спортом захоплюється з юнацтва. Закінчив інститут, працював в органах внутрішніх справ – в дорожньо-патрульній службі. Коли виповнилося 30, вступив до духовної семінарії.
Боже служіння вважає своїм найголовнішим покликанням. А спорт – то, каже, хобі. До якого, проте, доводиться докладати багато зусиль.
Коли попереду змагання, Віктор Кочмар тренується по чотири рази на тиждень. В маленькій кімнаті в його хаті – нічого зайвого, лише лава зі штангою. Ну і, звісно, ікона на стіні… Бувало, тільки-но повернувшись зі спортивного турніру, перевдягався та йшов до церкви служити. Але якщо виступ збігається в часі з дванадесятим святом за церковним календарем – від участі в змаганнях отець Віктор відмовляється.
Своїм священиком – титулованим спортсменом мешканці Кубею пишаються: мовляють, зробив село відомим на весь світ. Можливо, спортивна слава була би ще більшою за достатньої підтримки з боку держави і меценатів. Участь в міжнародних чемпіонатах – «задоволення» не з дешевих. Одного разу, щоб Віктор Кочмар поїхав на престижний турнір, його сім’ї довелося продати бичка, якого ростили цілий рік.
«Якщо Бог дасть можливість і здоров’я, мрію взяти участь у чемпіонаті в Сполучених Штатах і стати найкращим у світі з підйому штанги на біцепс», – поділився настоятель храму на Одещині.
