(Рубрика «Точка зору»)
Минулий 2016 рік був найбільш провальним для кримськотатарських колабораціоністів. Попри тиск силовиків, масовану пропаганду і політичне трюкацтво, Кремль і «влада» півострова так і не змогли заручитися широкою підтримкою корінного народу. Кримські татари обрали тактику неучасті і мовчазного презирства відносно до ставлеників Москви на півострові.
Наразі кримськотатарські прихильники анексії представлені на півострові декількома політичними групами. Всі вони не мають широкої підтримки серед громадян. Різниця лише в наявності адміністративного ресурсу, владних повноважень і доступу до регіональних і федеральних ЗМІ. Частина перебіжчиків отримала посади в «Радміні» і «держраді». Частина опинилася на задвірках політичного процесу (наприклад, організація «Міллі Фірка») або слідують підтюпцем за «владою», як лідер «Кирим бірлігі» Сейтумер Німетуллаєв.
Найбільше зацікавлення викликає перша група, адже саме вона активно намагається переформатувати політичне поле кримських татар під потреби Кремля. Йдеться про «депутата» Держдуми Руслана Бальбека, кримського «віце-спікера» Ремзі Ільясова та керівника «Держкомнацу» Заура Смирнова і муфтія Еміралі Аблаєва, які примкнули до них.
У перший рік анексії вони обіцяли кримським татарам щедре фінансування з федерального бюджету, захист рідної мови, культури та інститутів національного самоврядування. Вони прикривалися президентським «указом про реабілітацію» і постановою «про гарантії кримським татарам», яка була ухвалена нелегітимним кримським «парламентом» в березні 2014 року. Тоді кримським татарам пообіцяли: офіційний статус рідної мови, квоти і гарантоване представництво у «владі», визнання системи Курултай-Меджліс, вирішення земельного питання, всіляке сприяння у збереженні і розвитку національної культури. Ремзі Ільясов постійно повторював фрази про необхідність «об'єднатися з владою» і почати «вирішення проблем депортованих», розповідаючи про мільярди, які нібито Москва готова виділити на потреби репатріантів. Марно було вважати, що агресор і його маріонетки дотримаються обіцянки. Цинізм ситуації виявився в іншому. Минулоріч кримське керівництво відкрито оголосило, що обдурило корінний народ, а «гарантії» давалися в рамках загальної піар-кампанії із введення населення півострова в оману.
На другий рік анексії картина різко змінилася. Кримським татарам запропонували любити путінську Росію просто так. Мовляв, багато народів, що живуть в Російській Федерації, змушені миритися з повзучою асиміляцією і русифікацією; і кримським татарам не буде преференцій. З цієї картини російської «міжнаціональної злагоди» виділяються лише народи Північного Кавказу, але це окрема історія.
У минулому році кримським татарам вже не обіцяли «великих грошей» і федерального бюджету. Якщо вже прихильники анексії опинилися на сухому пайку, то кримські татари, які масово висловилися проти приходу Росії, опинилися в становищі пасинків у власному домі. Репресивна машина набрала обертів: кримських татар накрила хвиля незаконних обшуків, затримань і арештів. «Влада» і спецслужби паралізували роботу інститутів національного самоврядування. Замість захисту співвітчизників прихильники Бальбека та Ільясова в ефірах телеканалу «Міллет» таврували заарештованих «терористами» та «екстремістами».
Головним досягненням Руслана Бальбека в минулому році було його «призначення» депутатом Держдуми від анексованого Криму. Саме призначення. Давно відомо, що склад федерального парламенту формується і затверджується в адміністрації російського президента. Всенародне голосування ‒ не більше ніж ритуал і данина демократичній традиції минулого. Історія з «мандатом» для Бальбека ‒ черговий приклад того, як Кремль поводиться з тими чиновниками, які проштрафилися. Їх відсилають на підвищення. Адже в горезвісній кремлівській вертикалі значення має не професіоналізм, а лояльність і готовність повторювати кремлівські мантри на телебаченні. Окрім того, що пан Бальбек «представляв» корінний народ в республіканському «уряді», його друга задача полягала в створенні інформаційного шуму. Кремлівські пропагандисти використовували його як «балакучу голову», готову в хамській манері коментувати дії українських депутатів Мустафи Джемілєва і Рефата Чубарова.
Головним досягненням «віце-спікера» Ремзі Ільясова в 2016 році можна назвати те, що його не вигнали з посади за професійну непридатність. З достовірних джерел відомо, що на початку анексії Бальбек і Ільясов «годували» федеральне керівництво обіцянками переформатувати систему Курултай-Меджліс під потреби Кремля або створити новий національний орган кримських татар, який би присягнув на вірність президенту Росії Володимиру Путіну. У підсумку вдалося сформувати лише маріонетковий рух «Къырым», в який добровільно-примусово загнали кримських татар-чиновників з районів і міст півострова. Враховуючи, що структура створювалася «зверху» і під чужими для кримських татар гаслами, вона не отримала широкої суспільної підтримки.
Якщо провести незалежне соціологічне дослідження, то виявиться, що більша частина корінного народу або забула про існування паперового «Къырыму», або взагалі не знала про його створення. Ільясов і Бальбек спробували оновити кишенькову структуру, з'єднання її з «Къырым бирлиги», але Сейтумер Німетуллаєв влітку минулого року «кинув» потенційних компаньйонів. Після цього потуги створення ручного Курултаю зійшли нанівець. В результаті Бальбек вирушив у Держдуму виношувати черговий «хитрий план», як примусити співвітчизників любити Росію, але вже руками турецьких союзників.
Російська «влада» сконцентрувалася на просуванні муфтія Еміралі Аблаєва, з якого спробували зліпити якусь подобу «духовного лідера» кримських татар. Процес йшов відносно успішно, поки співвітчизники не дізналися, що Аблаєв писав доноси на однодумців, звинувачуючи їх у зв'язках з «Хізб ут-Тахрір». Хоча на початку анексії муфтій запевняв усіх, що готовий заступитися за кожного кримського мусульманина. Прислужники Кремля не змогли схилити корінний народ на бік новоявленої «влади» і взяли курс на політичне роз'єднання і культурну асиміляцію кримських татар.
Сергій Стельмах – політичний оглядач
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції
Оригінал ‒ на сайті проекту Радіо Свобода «Крим.Реалії»
