(Рубрика «Точка зору»)
Війни в Україні та Сирії надзвичайно виснажили російську економіку. Але якщо для того, щоб позбутися цього виснажливого тягаря, потрібне лише одне рішення Путіна, то падіння цін на нафту від Кремля ніяк не залежить.
Коли Путін вперше став президентом Росії у 2000 році, то ціни на нафту трималися в середньому на рівні 28 доларів за барель.
І хоча більшу частину останніх п’яти років ця ціна становила понад 100 доларів за барель, ціни на нафту пройшли майже повне коло.
Клептократичний путінський режим, отримавши свого часу трильйони нафтодоларів, дуже «своєрідно» ними розпорядився.
Марнославство Путіна не дозволило йому зрозуміти, чи змусити повірити у те, що коливання цін на нафту на біржі мають свою власну логіку і не є продуктом маніпуляцій.
Можна, звісно, скорочувати витрати і вживати інші засоби економії на життєвому рівні росіян, але в умовах дешевої нафти, або незначного підйому цін на неї, різкого падіння доходів і добробуту росіян уникнути ніяк не вдасться.
Варто звернути увагу на те, що за роки свого тривалого правління Путін досяг дійсно «унікальних» результатів. Він зробив паразитами понад 90 відсотків громадян своєї країни.
Адже ще ніколи Російська Федерація не була так залежна від експорту нафти і газу. Й тепер будь-яка спроба закликати громадян Росії до копіткої і продуктивної праці – викличе загальний гнів і невдоволення.
І нафтова залежність – це набагато небезпечніше, ніж багато хто собі може уявити. «Вставання з колін» і лик благодійника, який відкрив нафтові шлюзи, будуть сакральної мрією на багато десятиліть. Адже «петролопатія» стала для росіян важкою національною хворобою.
Ручне «балансування» бюджету Росії нагадує балансування «Титаніка»
І хоча Путін визнаний майстер геополітичних авантюр, однак його основним недоліком є незнання економіки та нерозуміння логіки розвитку соціальних процесів за умов дефіциту надходжень нафтодоларів.
Накопичення з Резервного фонду, котрі Росії вдалося отримати в роки нафтового буму, фактично пішли на війну з Україною і намагання «пережити» санкції Заходу.
Проте одержимість Путіна у прагненні знищити українську державність і непомірні витрати на оборону та на все нову зброю, не мають нічого спільного із «загрозами» з боку Америки і Заходу. Адже на Росію ніхто не збирається нападати.
Йому потрібне розігрування карти страху для того, щоб на внутрішньому «політичному ринку» Росії утримувати свою особисту владу.
А якщо росіяни починають боятися, то відновлюється сценарій часів Чеченської війни. Коли посеред ночі почали вибухати будинки в Москві, населення стало жахатися повторення цих вибухів і надало підтримку Путіну, котра йому була необхідна для війни.
Однак, чи здатне це населення усвідомити той факт, що, за будь-якого розвитку подій, «нафтовий дощ» залишився у минулому.
А щоб отримати колишній (відносно високий рівень життя), потрібно буде працювати, а не «проїдати» нафтову ренту.
Тому ручне «балансування» бюджету Росії дуже таки нагадує балансування «Титаніка».
Нинішня система влади скроєна таким чином, що росіяни не мають можливості викинути недолугого капітана за борт.
Та коли він постійно перекидає всі російські економічні негаразди на підпорядкований йому народ, то пасажири будуть страждати доти, доки Путін продовжуватиме виступати у ролі національного лідера.
Залежність Москви від експорту вуглеводнів є критичною
Те, що Кремль нічого не збирається змінювати із залежністю від експорту вуглеводнів, а лише намагається її чимось виправдати, доводять слова прем’єр-міністра Росії Дмитра Медведєва, що змінити структуру економіки країни і позбутися нафтової залежності за 15 років неможливо, бо, мовляв, вона створювалася 50-60 років.
Але що, у такому разі, ви всі робите у владі? Можливо, доцільніше путіністам просто визнати себе банкрутами і неспроможними до позитивних змін? І піти собі геть, звільнивши дорогу для тих, хто хоч спробує це зробити.
Хоча путінська команда не для того прийшла у владу, щоб робити щось позитивне для Росії. Що почало проявлятися після того, як ціна на нафту знизилась в останні роки до критичного для Москви рівня.
У «допутінські» часи (навіть за невеликої ціни за барель нафти), це не позначалося критично на надходженнях до бюджету, бо на цьому раніше заробляла сама Росія.
Але потім усе змінилося і були успішно задіяні хитросплетені схеми. За яких держава продавала нафту і газ за мінімальною ціною своїм, а всі «вершки» знімалися далі у приватних комерційних структурах за кордоном.
Зрозуміло, що на цьому «заробляв» сам Путін і його найближче оточення, до якого належить і сам Медведєв, як найбільш довірена особа. Якій цілком можна доручити «погріти» президентське крісло. Хай і ненадовго, всього на один термін.
Годування народу за рахунок нафтової ренти вигідно для цієї політично-кримінальної камарильї, оскільки ставить населення у повну залежність від «кремлівських панів».
Недолік лише один. Не дивлячись на те, що населення Російської Федерації катастрофічно вимирає, «ротів» залишається всерівно багато. А російський «Болівар» ніяк не винесе двох, так що будуть скорочувати й далі чисельність «біомаси».
З іншого боку, цих путінських років цілком вистачило, щоб розсваритися з усім світом. Тому, видно, на реформи часу й не було.
Путінський режим, на який неочікувано впав «доларовий дощ», робить вигляд, що не знає куди поділися 3 трильйони нафтодоларів.
Однак усі його владні структури настільки пов’язані корупцією, що до кінця його існування російський народ на це питання не має шансів отримати хоч якусь виразну відповідь.
Жодна країна світу не може жити «внутрішнім життям»
Та як би Путін ненавидів США і все американське, але основою валютних доходів Росії була і є нафта, котру продають за долари.
І падіння доходів за рахунок нафти призводить не до лінійного, а логарифмічного падіння доходів Росії.
«Антисанкції», котрі були введені Москвою, очевидно були необхідні для різкого зменшення споживання імпорту.
Але абсолютно беззуба позиція СОТ стосовно фундаментального порушника правил СОТ – Росії – сприяла плавній деградації Російської Федерації.
Бо, як би того не хотілося Путіну, жодна країна світу не може припинити імпортувати товари і жити «внутрішнім життям».
Намагаючись реанімувати імперію, Путін робить спроби реалізувати щось небувале, повернути Росію у часовому просторі до 1991 року. Саме для цього йому й було потрібне вторгнення в Крим та Донбас.
Але історія повторюється для Росії в іншому вимірі. Втягнення Російської імперії в 1914 році у війну закінчилося для царствуючого дому Романових втратою влади в 1917 і розпадом імперії.
Втягнення Путіним Росії в 2014-му в гібридну війну з Україною і Заходом може вже у цьому, 2017 році, закінчитися розпадом Російської Федерації.
Оскільки сучасна Росія після будь-якого серйозного збою у «вертикалі» путінського режиму – перевороту силовиків, Майдану на Червоній площі, або одночасного повстання в кількох регіонах – може розсипатися через місяці, тижні, або, як СРСР після путчу ГКЧП у серпні 1991 року, практично миттєво протягом лічених днів.
Віктор Каспрук – незалежний політолог
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
