Маємо підстави очікувати продовження позитивних економічних тенденцій в 2017 році – Жаліло

Україна вступила в новий рік в умовах макроекономічної стабілізації та хоч і стриманого, але економічного зростання. Так стверджують в українському уряді. У бюджеті -2017 рік передбачено подальше зростання економіки на 3% ВВП, зниження інфляції до 8,1%, збільшення вдвічі мінімальної зарплати вже з 1 січня до 3200 гривень. Крім того, уряд презентував середньостроковий план пріоритетних дій аж до 2020 року і в ньому головною ціллю вказане економічне зростання. Чи можна стверджувати, що українська економіка виходить з рецесії, економічне дно вже пройдено, і чи є передумови, а головне – надійне підґрунтя для економічного зростання? Які внутрішні та зовнішні ризики чатують на українську економіку та як їх обійти? І коли зростання відчують українські громадяни? Відповіді на ці та інші запитання в інтерв’ю Радіо Свобода дав керівник економічних програм Інституту суспільно-економічних досліджень, доктор економічних наук Ярослав Жаліло.

– Напередодні нового року вийшла Ваша стаття під заголовком «2017 – рік відповідального оптимізму». В цьому заголовку що ключове – оптимізм чи відповідність?

– Однозначно – відповідальність, тому що оптимізм може бути необґрунтованим, а наша ситуація така, що ми, дійсно, мали позитивні тенденції в 2016 році і маємо всі підстави очікувати продовження цих тенденцій в 2017-му. Але є, по-перше, ризики, яким потрібно протистояти для того, щоб не втратити цей позитивний потенціал. І, по-друге, 3% зростання – це після такої глибини провалу, який ми мали в 2013 і навіть 2012 року – дуже мало. Тому другий момент – нам потрібно сьогодні працювати над динамічністю економічного зростання. А це відповідальність уряду, перш за все.

– Давайте розпочнемо з ризиків, які можуть завадити здійсненню оптимістичних прогнозів. Звідки ці ризики походять – вони внутрішньо українські, чи йдуть ззовні, бо все-таки українська економіка достатньо відкрита і великою мірою залежить від ситуації на зовнішніх ринках, цінової кон’юктури і так далі?

– Перш за все, треба згадати позаекономічні ризики. Ми знаємо, що Україна перебуває фактично в стані війни, проти нас здійснюється агресія: як військова, так і гібридна. Тому ризик – не лише в загостренні бойових дій, а ризики в тому, що агресор може винаходити дедалі більше різноманітних засобів, щоб дестабілізувати ситуацію в країні: і економічну, і політичну. Це дійсно серйозно, це те, що навіть перебуває за дужками.

В економічній сфері, дійсно, Україна має відкриту економіку. І щодо нового року, є позитивні очікування від міжнародних фінансових організацій стосовно зростання глобальної економіки загалом і зростання цін і кон’юктури, поліпшення на основних експортних ринках України. Це метал, зерно, руда і хімічна продукція.

А ризик в тому, що якщо цього не відбудеться, тобто якщо глобальна економіка повільніше зростатиме, або якась чергова криза виникне, то тоді ми дуже жорстко на собі це відчуємо і наше зростання виявиться лише сподіваннями. Тому потрібно будувати захист, щоб посилити стійкість проти зовнішніх загроз.

Внутрішні ризики полягають в суперечливості зовнішньої політики. Зверніть увагу, ми підвищили мінімальну заробітну плату, відповідно ми суттєво збільшимо внутрішній попит, особливо на ринках найбільш широковживаної продукції.

– А може це стати двигуном?

– Однозначно може, але одночасно він (внутрішній попит) стане інфляційним чинником. І якщо Національний банк поставиться негнучко до цього інфляційного ризику, а почне посилювати монетарну політику, то це прямий шлях до гальмування економічного зростання. І, до речі, до гальмування можливостей бізнесу відреагувати на зростання споживчого попиту.

Альтернатива тоді – зростання імпорту, незадоволення попиту, тому що вітчизняний бізнес відповідно не може збільшити виробництво. А зростання імпорту – це погіршення торговельного балансу, а отже девальвація. Девальвація – це другий ризик, тому що вона за собою тягне інфляцію і здорожчання зовнішнього боргу і так далі.

Збільшення доходу працюючих громадян повинно базуватися на підвищенні продуктивності праці. У нас зараз перерозподільча модель, тобто просто взяли і перерозподілили або через бюджет, збільшивши зарплати бюджетникам, або прямо зобов’язавши бізнес сплачувати більш високу зарплату, принаймні офіційно. Це прямий шлях до розбалансування економіки, і відповідальність уряду в тому, щоб це розбалансування мінімізувати.

Так, підвищувати зарплату треба, бо сьогодні вона не витримує жодної критики, але це має бути збалансовано. Інакше ці негативні наслідки, про які ми говоримо, просто знівелюють увесь позив.

І нарешті третій ризик. Справа в тому, що наш бюджет був доопрацьований, і додаткове надходження, а відповідно видатки, розраховані з розрахунку на те, що бюджет буде отримувати більше внаслідок підвищення мінімальної зарплати, тому що зростають доходи фізичних осіб, а отже податки з них. Тому що зростає сплата Єдиного соціального внеску, а отже, зменшується потреба фінансування дефіциту пенсійного фонду.

– Якщо це не піде в тінь, що теж є ризиком.

– Так, ви випередили мій висновок, який полягає в тому, що якщо ми розраховуємо на раціональну реакцію бізнесу, точніше навіть – класичну реакцію бізнесу, що він почне платити більше грошей і податків. Якщо ж, дійсно, відбудеться «тінізація», або гальмування, або звільнення працівників, щоб оптимізувати витрати, тоді у нас буде проблема з наповненням державного бюджету. І це серйозний ризик.

– Ми постійно кажемо, що уряд, влада повинні щось зробити. А що можуть зробити самі підприємці, сама економіка, врешті-решт «невидима рука ринку» може спрацювати?

– Поняття «невидимої руки ринку» взагалі відноситься до другої половини 19 століття. З початку 20 століття у цієї руки є стільки різноманітних обмежень і ниточок, за які її смикають, що цей термін вже неактуальний.

– Але у нас переважає модель саморегульованого ринку, чи держава має скрізь втручатися?

– Є ризик надмірного адміністрування економіки, ми його, на жаль, спостерігаємо. Мене бентежить, що ця середньострокова стратегія, яку презентували наприкінці 2016 року, значною мірою базується на адміністративному перерозподілі, на адміністративному виборі пріоритетів.

Економіка вже проголосувала за свою спроможність самостійно розвиватися. 2016 рік став роком зростання, а головним рушієм цього зростання стали інвестиції в основний капітал і ці інвестиції робилися без сприятливої політики уряду у цій сфері, без збільшення кредитування інвестиційного, без значного збільшення попиту на ринках. Просто тому, що бізнес зрозумів, що йому потрібно сьогодні перебудовуватися, щоб завтра вижити.

– Йдеться про інвестиції внутрішні чи зовнішні?

– Насамперед – внутрішні, зовнішні інвестиції у нас трохи зросли і в минулому році склали близько трьох мільярдів доларів. І пішли переважно у фінансовий сектор.

Основна маса – це внутрішні інвестиції, і що цікаво, що десь близько 70% – це інвестиції в так званий реальний сектор економіки. Тобто це промисловість, сільське господарство, будівництво і транспорт. Я вважаю, що це ознаки здоров’я. І важливо ці ознаки не зламати через надмірне адміністрування.

– Ви назвали деякі галузі економіки, в яких зростають капітальні інвестиції. Які галузі чи кластери, може, ті, що Ви назвали, можуть стати двигуном зростання у 2017 році?

– Вони напевне стануть. Це сільське господарство, це цілий кластер, тому що ми зараз бачимо, як сільське господарство піднімає аграрне машинобудування, виробництво добрив, на нього ще має спиратися харчова промисловість, але тут питання попиту.

Друге – це будівельний кластер. У нас ще є шляхове будівництво, уряд виділяє гроші на дороги. Відповідно це теж великий кластер. Це і будматеріали, частина добувної промисловості, машинобудування дорожнє. І в принципі, це важливі рушії.

Але проблема полягає в тому, що вже у 2016 році інвестиції перш за все були замкнені в секторах, які мають ліквідний ресурс. Це або експортний ринок, або бюджетні інвестиції, або щось ще. А реальне зростання, динамічне, стійке зростання полягає в тому, що інвестиції поширюються по економіці. Зростає в одній галузі й починає вибухати букетами інвестицій в інших, навіть мало пов’язаних секторах.

Для цього повинна бути відповідна фінансова політики, банківська політика і відповідна урядова політика стосовно промоції інвестицій. От, на жаль, треба сказати, що в презентованій урядом (ми тексту ще не бачили) середньостроковій стратегії, я не побачив цієї складової урядової стратегії інвестиційної політики.

– Ми згадували структуру українського експорту – це насамперед сировина: що аграрна галузь, що металургійна. Чи можуть сировинні ринки забезпечити достатнє зростання української економіки і підвищити його динаміку?

– Справа в тому, що це не зовсім сировина. Бо метал – це вже не сировина, це вже перероблена продукція. І експорт металу безпосередньо впливає на промислове зростання. Але чим вища додана вартість, чим вищий технічний рівень експортної продукції, тим вищий дохід вона приносить країні.

Але значна частка – дійсно, це сировина і це мала додана вартість. Це може бути певним стимулятором економічного зростання, але, на жаль, не може бути значним рушієм саме через те, що це низькотехнологічна продукція. Дуже часто у нас експорт генерує водночас і імпорт. Є металургія, для якої нам потрібно імпортувати обладнання, коксівне вугілля тощо. Тому тут взаємопов’язані частинки, і взагалі, якщо взяти 2016 рік, а в цьому році, думаю, тенденція погіршиться, негативне сальдо зростає.

– Тобто Україна купує значно більше, ніж продає.

– Так, тому що вона поки не готова забезпечити ані інвестиційний, ані споживчий попит повною мірою.

– Так само Україна залежить від фінансових донорів. Наскільки ця залежність буде критичною у 2017 році?

– Враховуючи, що ми очікуємо погіршення торговельного балансу, потрібно вирівнювати платіжний баланс. Тобто Україна зацікавлена в припливі коштів, зокрема від зовнішніх запозичень. Хочемо ми того чи ні, це важливо для стабільності гривні, це важливо для фінансової стабільності загалом.

Глава Нацбанку озвучила обсяги зовнішніх зобов’язань. За нашими підрахунками, сума виходить більша, оскільки враховуючи борги Мінфіну там трохи більше трьох мільярдів доларів. Звичайно, що для стабільності нам потрібно отримати кредит Міжнародного валютного фонду, а крім того, якщо є зв’язані кредити, які йдуть від Світового банку, інших структур, які йдуть на структурні зміни – це важливо саме для структурних змін, які будуть рушіями економічного зростання.

– Ви згадали про стабільність гривні. Якщо подивитися на 2016 рік, то загалом курс був досить стабільним, коливався у межах 24-27 гривень за долар. Можна сказати, що це валютно-фінансова стабілізація, і в 2017-му тенденція продовжиться? Чи це якесь «завмирання» перед стрибком?

– Протягом 2016 року Нацбанк знижував рівень адміністрування валютного ринку. Це відбилося на висоті курсу, тобто він коливається – вище-нижче. Але в будь-якому випадку, за підсумками 2016 року рівень девальвації гривні у нас був приблизно рівний рівню інфляції. Ми можемо говорити, що в реальному вимірі гривня не девальвувала. Для порівняння візьмемо 2015 рік, тоді у нас девальвація склала десь півтора рази при інфляції 43-45%.

Якщо говорити про 2017 рік, ми прогнозуємо, що на кінець року, якщо не буде якихось екстремальних наслідків, то девальвація теж приблизно буде рівна інфляції. Але не 8%, ми прогнозували би десь 10-12% інфляції.

– Кажуть, що для того, щоб було зростання, уряд має здійснювати реформи. Які першочергові реформи назріли, які потребують уваги?

– Якщо говорити про економічну сферу, то насамперед це реформа у сфері дерегуляції.

– Уряд заявляв, що скасував, здається 367 регуляторних актів.

– Їм важко рівнятися за кількістю актів, скасованих урядом Азарова, але суттєвого поліпшення це теж не принесло. Питання не в тому, скільки регуляторних актів скасовано, а як реально поліпшилася ситуація для бізнесу. Взагалі, останні міжнародні рейтинги свідчать, що ситуація для бізнесу в Україні поліпшується.

Але є ще проблема, яка мало вимірюється рейтингами – це питання стабільності дотримання законодавства, забезпечення виконання законодавства. Перш за все владою, тому що держава є тим взірцем, який має демонструвати стабільність закону і рівність перед законом усіх. Тільки після цього вона має повне право, стовідсотково вимагати виконання закону від бізнесу. На жаль, ситуація з київськими МАФами показала, що у нас є проблема із дотримання законодавства передусім з боку влади.

Тому ця реформа переходить в реформу державного управління, відповідальності держави і реформу інклюзивності влади, тобто тісного контакту між громадами і державною владою.

Другий момент – це реформування системи фінансів. Сьогодні фінансова система не підтримує економічне зростання, тим більше інвестиційне.

– Тобто не кредитує?

– Кредитує, але не підтримує. Тобто кредити йдуть вниз, а інвестиції – вгору, тобто фактично вони не взаємозалежні. Це і банківській сектор, це і позабанківські структури, це і бюджетні інститути розвитку.

Третє – це бюджетна реформа, перехід до середньострокового бюджетного планування, це закладено урядом.

Четверте – це соціальна сфера, трохи на межі економіки, але це теж економічне, бо має забезпечити ефективне використання бюджетного ресурсу.

– Коли безпосередньо громадяни зможуть на собі відчути покращення якості життя, результати тих реформ? Коли говорять, що ВВП зростає, то це не тільки цифра, яку може розтлумачити лише економічний експерт, а й реально стане відчутним у кишені і в гаманці кожного українця?

– Дуже правильно зазначено, тому що дійсно, ми пройшли ті часи, коли могли казати, що у нас є цифри економічного зростання або давайте затягнемо паски і люди слухняно чекатимуть. Тому дійсно, інклюзивність економічного зростання, тобто якомога широке поширення ефекту для широких кіл людей.

Що для цього потрібно? Перш за все – зайнятість, реформування ринку праці і можливості для зайнятості людей, це можливості для розвитку малого бізнесу і це належна сплата податків, тобто відповідне ведення державою її фіскальних справ. Тоді люди дійсно відчуватимуть, що зростання конвертується в якість їхнього життя. Але суто психологічно треба розуміти, що поліпшення почнеться значно раніше, ніж люди визнають, що воно відбулося.

– Коли складають прогнози, то говорять про оптимістичний, песимістичний чи реалістичний сценарії. До якого сценарію Ви більше схиляєтеся і яким цей сценарій буде для України 2017 році?

– Як експерт, я мушу завжди вибудовувати реалістичний сценарій. Але завжди намагаюся будувати його з певною часткою оптимізму, тому що прогнозуючи щось, ми одночасно щось програмуємо. Тому нам потрібно шукати позитиви і намагатися, щоб ці позитиви надалі розвивалися.

Тому я думаю, що ці заплановані 3% зростання ВВП – це нормальний сценарій, інфляція буде трохи більша, ніж запланована, так завжди робиться, щоб наповнювати бюджет. Головне – не допустити розвитку ризиків, про які ми говорили на початку розмови.