Невизначеність у стосунках з Росією ускладнює ситуацію в Україні, не дає сформувати стратегію та налагодити чесний діалог з суспільством і чітко заявити, що про жодне повернення до «нормальних стосунків» найближчими роками, якщо не десятиліттями, не може бути й мови, вважає експерт з питань енергетичної безпеки, президент Центру глобалістики «Стратегія 21» Михайло Гончар. А розпочали ми нашу розмову саме з питання про те, ким на сьогоднішній день є Росія: партнер у двосторонніх та багатосторонніх стосунках чи військовий агресор, і чи потрібно з цим визначатися.
Ідентифікація сусіда не просто як сусіда чи партнера, а саме як ворога зараз найбільш адекватна. Це реальний ворог, який здійснив акт агресії і продовжує цю агресію проти України
– Так, визначатися, звичайно, потрібно, тому що від дефініцій багато що залежить. А ідентифікація сусіда не просто як сусіда чи партнера, а саме як ворога зараз найбільш адекватна. Це реальний ворог, який здійснив акт агресії і продовжує цю агресію проти України. Тому тут, якщо ми говоримо з експертної точки зору, то нема чого видумувати різні евфемізми, що, мовляв, з одного боку, так, має місце недружня дія щодо України, але ж це, мовляв, сусід, партнер тощо.
Путінський режим хоче, щоб не було чіткої ідентифікації
Це якраз те, чого хоче путінський режим, щоб не було чіткої ідентифікації. І це те, чого він досяг значною мірою. Частина політикуму при всьому розумінні, що насправді відбувається, такої публічної ідентифікації не висловлює. А щодо західного політикуму, то ми там бачимо суцільне бажання уникати називати речі своїми іменами.
– Що має допомогти визначити ці стосунки? Чи війна, яка зараз відступає на другий план, чи необхідність економічної співпраці з Росією? Хоча ми бачимо, що тут економічні зв’язки за останні роки набагато послабшали і головної складової цих зв’язків – енергетичної – вже практично і не відчувається?
Повернення до економічних зв’язків у тому вигляді, в якому вони існували в довоєнний період, просто немає
– Так, бо повернення до економічних зв’язків у тому вигляді, в якому вони існували в довоєнний період, просто немає. Власне, не потрібно ідеалізувати і те, які вони були тоді. Цифри багатомільярдного зовнішньоторговельного обігу, десятки мільярдів доларів, насправді не відображали реального стану речей. Це були асиметричні економічні відносини з негативним сальдо для України і в останні передвоєнні роки з колосальним негативним сальдо через високі ціни на газ. Українська економіка йшла на дно. Те, що відбулося в останні три роки, – це практично обнулення газового імпорту з Росією і мінімізація газової залежності. А для нас це була Ахіллесова п’ята економіки – наслідок надмірної газоємності ВВП.
А для Росії ці асиметричні економічні відносини з Україною були механізмом політичного упокорення – і в цьому контексті підходи Росії не змінилися. Навпаки, те, що розпочалася кампанія вторгнення на територію Криму з подальшою окупацією – це вже варіант переведення Кремлем в нову якість політики щодо України, у війну, оскільки економічні методи не дали свого ефекту.
– Гуманітарна сфера. Настільки були тісні зв’язки що і досі, попри всі проблеми, вони продовжують існувати, люди продовжують їздити до Росії, продовжують спілкуватися зі своїми друзями, родичами....
– Багато питань залишаються якби поза увагою, в тому числі і цей гуманітарний блок, де традиційно влада діяла і, на жаль, надалі продовжує діяти, що: «а воно само якось там перемолеться і налагодиться». Окрім того, ми ж розуміємо чудово, що одна з рис війн гібридного типу – це те, що противник, в даному випадку Росія, працює не тільки ззовні, а переважно зсередини країни, намагаючись якби максимізувати ось той внутрішній конфліктогенний потенціал, який є в будь якому суспільстві, в будь-якій країні. І якщо його розбурхати, то, власне кажучи, агресору полегшується завдання досягнення стратегічної мети.
І в даному випадку, звичайно, що буде багато спекуляцій через пропагандистські канали, що, мовляв, українська влада розриває відносини з Росією, в тому числі страждають родинні відносини між членами родини, які в різних країнах, по різні боки кордону і так далі... Нам знайома ця пропаганда. Вона була успішна в радянські часи, коли по суті відбувався колапс СРСР, коли виникли нові незалежні держави, і тоді, якщо пригадати, теж було багато переживань, так би мовити, «пропагандистського характеру» з приводу того, як будуть родини роз’єднані і так далі.
Ніякої катастрофи не трапилося. Але Росія постійно користувалася цими аргументами і, очевидно, буде користуватися як в контексті заяв так званих «співвітчизників» за межами Росії і що використовується як механізм втручання, так і зворотній механізм, що, мовляв, далеко не всі громадяни колишніх союзних республік мають таку свободу зустрічатися зі своїми рідними, знайомими, друзями в Росії. Бо, мовляв, режими, які існують в цих країнах, передусім в Україні, не сприяють цьому. І при цьому за дужки виноситься питання, пов’язане з тим, що, власне, агресія Росії стоїть на заваді цьому. Так було і в Грузії, так є зараз і в Україні.
– Яким Ви бачите наступний рік у стосунках України і Росії?
Росія спровокувала злам цього світового порядку, причому вона пішла на це цілеспрямовано, розраховуючи, що продиктує нові правила гри для всіх
– Ймовірно, він буде визначальним і не тільки у відносинах України і Росії. Питання в тім, що відбувається якась така фундаментальна тектонічна геополітична ломка всього світового порядку і перш за все в Європі. Росія спровокувала злам цього світового порядку, причому вона пішла на це цілеспрямовано, розраховуючи на ефект того, що вона буде переможцем в тому контексті, що продиктує нові правила гри для всіх. Зрештою, Захід сяде за стіл переговорів, відбудеться «Ялта-2», де знову все поділять на сфери впливу, визначать відповідальних. І запанує багатополярний новий порядок.
Стратегічна ставка Кремля була вірною. Бо орієнтиром для них був якраз період кінця 2016 року, пов’язаний з президентськими виборами у США
Не дивлячись на те, що багато що пішло не потому сценарію, який проектували ще в довоєнний період у Кремлі, тим не менше зараз, наприкінці 2016 року, ми бачимо, що стратегічна ставка Кремля була вірною. Бо орієнтиром для них був якраз період кінця 2016 року, пов’язаний з президентськими виборами у США, зміною влади там, що це період вікна можливостей, коли можна зробити багато чого, враховуючи те, що США, незалежно від того, хто переміг би – Трамп чи Клінтон, – в певному перехідному періоді.
Реакція Заходу розпалює апетит Кремля. І я думаю, що в 2017 році він буде готовий йти так далеко, як тільки вважатиме за потрібне
Якраз ми бачимо, що Росія активно цим зараз користається з точки зору того, що відбувається в Сирії – трагедія Алеппо, – і Росія бачить паралельно, що реакція Заходу в принципі не відрізняється від того, що було раніше – між занепокоєнням і глибоким занепокоєнням. Тому це розпалює апетит Кремля. І я думаю, що в 2017 році він буде готовий йти так далеко, як тільки вважатиме за потрібне.
