Київ – З різних куточків світу, з усієї України у ці дні передають подарунки для дітей загиблих українських добровольців. Невелика кімната у київському офісі Служби соціального захисту добровольців ДУК-УДА більше подібна до поштової зали: тут збирають, звіряють і сортують пакети і коробки з подарунками. Керує процесом музикант, нині ще і волонтер громадської ініціативи «Є+» та Служби соцзахисту Ольга Сокальська. Про свою працю та проблеми, з якими стикається, вона розповіла Радіо Свобода.
Ми обдзвонювали родини наших добровольців: і поранених, і загиблих вояків, і тих, хто зараз перебуває у зоні АТО, щоб дізнатись, чого потребує дитина
– Маємо вже традицію: другий рік на зимові свята ми вітаємо діток добровольців, і традиційно це відбувається до Дня Святого Миколая. І це не означає, що добрі люди з усього світу не привітають діток пізніше, на Різдво чи Новий рік. Минулого року ми отримували листи від самих діточок з побажаннями і проханнями, а цього року ми дещо змінили сценарій. Ми обдзвонювали родини наших добровольців: і поранених, і загиблих вояків, і тих, хто зараз перебуває у зоні АТО, щоб дізнатись, чого потребує дитина. Крім того, що ми як помічники Святого Миколая передали подарунки близько двомстам дітям, ще і виявили потреби сімей.
Наприклад, є родина, в якій шестеро діток, всі шестеро – дівчатка. І цій родині потрібні різні речі для дівчат, і ми знайшли і передали їм одяг на теплу погоду. І ще виявилось, що в працівника однієї з баз «Правого сектору» – трагедія, його донька лежить з 10-місячною донечкою, в якої діагностовано туберкульоз. Ми не обійшли увагою і цю сім’ю.
– Як Ви опинились у волонтерському русі?
– Я – музикант, у мене є двоє сестричок, ми разом співали – наше тріо так і називалось «Тріо сестер Сокальських».
Волонтером я стала під час Революції гідності. Повністю присвятила себе цій справі рік тому
Ми тривалий час втрьох виступали в Україні, гастролювали і поза межами країни. Наразі ж маємо природну паузу у виступах, оскільки у сестричок народилися діти, а я стала педагогом у Креативній міжнародній дитячій школі. Волонтером я стала, як і багато хто, під час Революції гідності, тоді ж познайомилася з Анною Демиденко, яка нині керує Службою соцзахисту. Ми, кожна на своєму місці намагаємось допомагати тим, хто боронить Україну, та їхнім рідним. Повністю присвятила себе цій справі рік тому.
– Ви опікуєтесь дітками саме тому, що маєте педагогічний досвід?
Тому я не лише опікуюсь певними дитячими святами, подарунками тощо – шукаю психологів, які працюють з дітками та їхніми рідними
– Насправді, тут, швидше, потрібні логіка, впертість, вміння розпочати справу і довести її до логічного завершення – тобто, тут я можу подякувати тим, хто навчав мене музиці. До того ж, моя робота і у школі, і у Службі соціального захисту добровольців ДУК-УДА потребує певного креативу, творчого підходу, бо це діти, які ніколи більше не побачать своїх татусів. Тому я не лише опікуюсь певними дитячими святами, подарунками тощо – шукаю психологів, які працюють з дітками та їхніми рідними. Вкрай важливо також збирати діток на якісь надзвичайні події, зустрічі з цікавими людьми.
– Скільки родин і скільки діток добровольців перебувають під Вашою опікою?
Зрозумійте, якщо батько повернувся додому інвалідом, подумки, душею залишаючись на війні, він сам і його родина потребують не меншої уваги, ніж сім’ї загиблих
– Ми маємо базу, в неї занесені імена і прізвища майже тридцяти діток загиблих бійців-добровольців з ДУК («Правого сектору») та близько 150 дітей поранених воїнів. Нині ми складаємо базу даних, куди вносимо дітей, чиї батьки зараз відстоюють Україну. За рік волонтерської роботи я помітила тенденцію: маємо багато пропозицій відпочинку, грошової допомоги саме родинам загиблих. Хочу звернутись до небайдужих людей: зрозумійте, якщо батько повернувся додому інвалідом, подумки, душею залишаючись на війні, він сам і його родина потребують не меншої уваги, ніж сім’ї загиблих. Пораненому чи контуженому ветеранові постійно потрібні кошти на лікування, його родині також потрібна підтримка. Тим більше, що до останнього часу держава взагалі не визнавала добровольців, самі бійці та їхні рідні фактично були кинуті напризволяще, без належної уваги з боку держави. Добровольцям, їхнім родинам допомагали і допомагають досі волонтери.
Просимо людей через соціальні мережі і по власних контактах допомагати конкретним родинам, конкретним діткам
– Як Ви будуєте свою роботу?
– Ми дивимось по потребах, хто якої підтримки (допомоги) потребує, відповідно просимо людей через соціальні мережі і по власних контактах допомагати конкретним родинам, конкретним діткам – чи це подарунки до Дня Святого Миколая, чи канцелярські потреби для школяра. Іноді «виконуємо» мрії, наприклад, це коли з дітками добровольців зустрічаються відомі в Україні митці, музиканти, творчі люди.
– Чи відчуваєте Ви, Ваші друзі-волонтери зрушення з боку держави, наприклад, якщо ідеться про визнання добровольців учасниками АТО?
Фактично робота з психологами для добровольця коштує грошей, як і лікування або реабілітація добровольців
– Вочевидь, певні зрушення є, але вони відбуваються не так швидко, як би нам хотілось. І допомога з боку влади потрібна не «у найближчому майбутньому», а вже. Наприклад, та ж психологічна реабілітація, якої добровольці потребують не менше, ніж учасники АТО зі Збройних сил або Національної гвардії України. Але фактично робота з психологами для добровольця коштує грошей, як і лікування або реабілітація добровольців. Знов-таки, на допомогу приходять волонтери, хоча на сьогодні українська держава почала визнавати добровольців, соціальні служби державні почали їх оформлювати, але вкрай повільно.
