Кібератаки, перемога на виборах кандидатів, чий козир – емоційно наснажена риторика, та всепроникність мови ненависті дають привід як політтехнологам, так і письменникам говорити про необхідність пристосуватися до нової реальності – світу пост-правди (post-truth). Про основні виклики для дійсності, яку описує цей термін, визнаний словом року Оксфордського словника англійської мови, розповідає британський журналіст та фахівець у питаннях медіа в сучасній Росії Пітер Померанцев. Радіо Свобода побувало на публічній дискусії із ним, що відбулася у празькій бібліотеці імені Вацлава Гавела.
Книга Пітера Померанцева «Нічого правдивого й усе можливе» завершується його передчуттям: фрагменти реальності, яку йому доводилося бачити на початку 2000-х у Росії, працюючи там телевізійним продюсером, він тепер спостерігає й на Заході.
Коли Путін каже всьому світові, що у Криму немає російських військових, але всі знають, що вони там є, він стверджує, що факти більше не мають значення, бо, мовляв, ви теж брешете, всі брешутьПітер Померанцев
«Політики завжди брехали. Газети теж не вирізнялися правдивістю. Нічого незвичного в цьому немає, – міркує він. – Але коли я жив у Росії, мені видавалося дивним, що ані політики, ані люди, які слухали цю брехню, не переймалися з цього приводу. Тому, коли Путін каже всьому світові, що у Криму немає російських військових, але всі знають, що вони там є, він, грубо кажучи, стверджує, що факти більше не мають значення, бо, мовляв, ви теж брешете, всі брешуть».
Добре знайоме майбутнє
Те, що факти для широкого загалу втрачають свою вагомість, підтвердили, за його словами, успіх кампаній на підтримку Brexit та перемога Дональда Трампа. Сьогодні лідери країн усе частіше для підтримки свого рейтингу в епоху пост-політики вдаються до заміщення фактів ностальгією, фантазіями, фобіями, аби відволікти населення від думки про завтрашній день. І це діє, вважає публіцист, тому що Росія втратила ідею щодо свого майбутнього ще наприкінці 90-х, а західні вектори – «глобалізація та євроінтеграція за замовчуванням» – вичерпали себе у 2008 році.
Тож за відсутності кращого бачення свого розвитку країни, як і в часи Холодної війни, мислять двоїстими категоріями, поділяючи світ на «вони» та «ми», не замислюючись, що загроза, можливо, не у тому, що Росія зазіхає на Захід, а в тому, що Путін та Трамп стануть союзниками, щоб зазіхнути на світовий порядок, запевняє медіаексперт.
«А насправді світ зараз, як журнал камасутри: тут всі одне в одному заплуталися. І якщо й є якась двоїстість, то це між ліберальними інтернаціоналістами, хто б вони не були, і цією дивною сумішшю націоналістів та анархо-капіталістів і лібертаріанців, які дивовижним якимось чином змішуються з націоналізмом», – переконаний Пітер Померанцев.
Ваша котяча могутність
Утім, публіцист стурбований не стільки тим, що факти втрачають цінність, як тим, що люди вже не спроможні говорити одне з одним, не перетворивши розмову на брутальну суперечку. Він пропонує замислитися, чому котики такі популярні у Facebook. Тема, наголошує журналіст, серйозна, адже представники угруповання «Ісламська держава» теж поширюють зображення з пухнастими й смугастими.
В контексті цього Пітер Померанцев згадує дослідження одного з провідних експертів інформаційних технологій Волтера Кваттрочокке, який вивчає наративи соціальних медіа. Той стверджує, що емоції людей, коли вони у соцмережах, завжди змінюються з позитивних на негативні, незалежно від того, хто перед екраном – скептик-журналіст, вчений чи прихильник конспірології. Його теорія твердить: соціальні медіа працюють як наркотик для нарцистичної сутності кожної людини, ти йдеш туди у пошуках визнання та схвалення, аби підживити своє его, спустити пару, але марно, бо нарцисизм невгамовний. Знаннями про це успішно користуються, аби притупити пильність.
«Я дивлюся на свою Facebook-сторінку. Там завжди починається з того, що дві людини спілкуються між собою. Під кінець всі сваряться. Це як російська звана вечеря. І це може й дійсно так, бо чимало моїх друзів росіяни, і вони п’ють, сидячи у Facebook, але тут дещо інше, – каже публіцист. – Ти стаєш усе роздратованішим, а кошеня дає можливість тобі на якусь мить відчути себе могутнім, бо ти бачиш щось маленьке, що можна приголубити. Це як доза морфію для нарцисизму: о, я такий могутній, такий сильний!».
Пітер Померанцев вважає, що у журналістів нема іншого виходу, окрім як прийняти логіку нової технології і, так би мовити, винайти журналістику знову: замість тільки звертатися до аудиторії, зрозуміти, що вона відчуває. Тобто йдеться про освоєння інструментів, які вже сьогодні успішно використовують для проведення політичних кампаній популісти. Бодай для того, щоб їх вчасно нейтралізувати.
Довідка:
Книга Пітера Померанцева «Нічого правдивого й усе можливе» (оригінальна назва англійською Nothing Is True and Everything Is Possible: The Surreal Heart of the New Russia) отримала премію імені Майкла Ондатже, яку щороку присуджує британська Королівська літературна спілка за художні та документальні твори, які найкращим чином розкривають дух певної країни чи регіону.
