Через чверть століття після Біловезьких угод Україна є вільною від Москви, але залежною від кланів. Це зазначив Радіо Свобода політолог, філософ Михайло Мінаков. Приводом для інтерв’ю стала річниця підписання 8 грудня 1991 року тодішніми лідерами України, Росії та Білорусі Кравчуком, Єльциним і Шушкевичем угод, які розпустили СРСР. На думку Мінакова, Україні можуть знадобитися ще десятиліття для створення республіки громадян, а не кланів. Наразі ж більшість українців хоче «сильної руки» – «Великого тата», який вирішить за них проблеми.
Те, що відбувалося 1 грудня, подавалося для української громади саме як така сильна позиція для укладання Україною нової угоди зі створення союзу
– Підписання Біловезьких угод – один із прикладів зради еліт (тодішньої еліти). Фактично, йшлося про те, що Україна залишиться з націонал-комуністами. І це був такий консервативний хід – якщо ліберали сконцентрувалися у Москві, то націонал-комуністи отримували карт-бланш тут. Те, що відбувалося 1 грудня, подавалося для української громади саме як така сильна позиція для укладання Україною нової угоди зі створення союзу. Це якось випускають зараз із уваги, але якщо піднімете газети за вересень-жовтень-листопад 1991 року в Україні, саме ця позиція просувалася. «Перед нами (тоді – ред) фактично з’являється можливість не виконувати обіцянку населенню і домовлятися про розподіл влад». Єльцин був тоді готовий віддати все, що завгодно. Не знаю, як Ви чи я діяли б у тій же самій ситуації? Влада сама йшла в руки, і тут Кравчук чинив як такий сильний політик. Тобто, тут треба віддати належне Кравчукові й тим реформаторам, які були з ним разом. Вони діяли надто повільно і, можливо, не надто радикально. Консерватори і націонал-комуністи інакше й не могли діяти.
– А як діяв наступник Кравчука на посаді президента незалежної України – Леонід Кучма?
Та республіка, яку побудував Кучма, – це була республіка кланів, а не громадян
– Те, що склалося в часи другого правління Кучми – це вже нова політична система, в якій частка тіньової економіки і тіньової політики стала надзвичайно великою. Фактично йдеться про те, що та республіка, яку побудував Кучма, – це була республіка кланів, а не громадян. І оця кланова логіка по сьогодні не подолана. Тобто, та Третя республіка, про яку ми можемо говорити в Україні, – це республіка, де влада належатиме громадянам, а не кланам. Треба бути раціональним, прораховувати кроки і намагатися в цій малій країні (ми втратили понад 10 мільйонів населення, втрачаємо території) повертати можливість республіки.
– Як же подолати цю кланово-олігархічну модель, що править бал, незважаючи на Майдани і війну проти України?
Як можна подолати клани? Створенням сильних публічних інститутів
– Ну, як можна подолати клани? Створенням сильних публічних інститутів. Я з обережним оптимізмом ставлюся до майбутнього України – плюралізм політичний є. І разом із ним залишається шанс усе-таки створити цю республіку. Не знаю, чи за нашого з Вами життя ми станемо свідками цього. Але якщо сьогодні в Білорусі та Росії цього шансу немає, у нас він точно є.
– А на чому може ґрунтуватися втілення цього шансу – чи не втомилося українське суспільство від війни і розчарувань у не реалізації сподівань другого Майдану?
– Знаєте, якщо ми подивимося уважно, ми скоріше нагадуємо Російську Федерацію 90-х між чеченськими війнами чи під час чеченських воєн. У суспільстві саме тоді виник попит на «сильну руку» і цей попит виник і в Україні.
– Невже в Україні мріють про авторитарного лідера на кшталт Путіна?
Корупція по-своєму нищить «сильну руку»
– Київський міжнародний інститут соціології ще у травні-червні цього року засвідчив наявність понад 80% українського населення, яке хотіло б «сильну руку». Інша справа, що є попит, але немає пропозиції на неї. І слава Богу! Бо корупція по-своєму нищить «сильну руку». Коли починаєш заглиблюватися в ці інфантильні очікування «великого тата», вочевидь можна сказати, що люди чекають на того, хто розв’яже проблеми, а не буде забирати на себе ті останні копійки, які залишаються в економіці. Хто дасть шанс іншим, а не собі. А от таких неегоїстичних лідерів сьогодні український політикум не пропонує. Слава Богу, що в ці моменти, коли ми піддаємося слабкості, страх війни, страх бідності змушує людей повертатися в пошук інфантильних розв’язань. Разом з тим, відсутність цієї пропозиції на ринку політичному змушує нас бути дорослими. А якраз тільки дорослі, самостійні, автономні громадяни і можуть побудувати республіку.
