25 років після розпаду СРСР: «Історію обдурити не вдалося»

Сергій Плохій, професор історії Гарвардського університету, автор багатьох книг, в тому числі «Остання імперія: останні дні Радянського Союзу», що вийшла в 2014 році й отримала низку професійних нагород. Історик вважає, що розпад СРСР був закономірним, тому що був продовженням процесу розпаду Російської імперії, який, ймовірно, ще не завершений.

– Розпад СРСР – одна з найбільших загадок 20 століття. Радянський Союз був однією з двох наддержав, з найпотужнішими збройними силами і спецслужбами, найбільшим ядерним арсеналом, дисидентський рух був слабкий і загрози режиму не становив. І, тим не менш, СРСР обрушився в лічені дні. У чому причина розпаду наддержави?

– Розпад Союзу був частиною процесу, який почався після Першої світової війни – процесу розвалу багатонаціональних держав, або, простіше кажучи, імперій. Частина цих імперій не пережила Першої світової війни: Османська імперія, Австро-Угорщина... А більшовикам вдалося зберегти контроль над більшою частиною Російської імперії за рахунок не тільки насильства, а й за рахунок більш, я б сказав, винахідливої політики щодо національностей та національних меншин. Фактично, Радянський Союз був першим, що зумів адаптувати націоналізм і багатонаціональність держави. Здавалося, що національне питання вирішене, і що історію вдалося обдурити, але до кінця XX століття Радянський Союз пішов по шляху тієї ж Португальської, Британської, Французької та інших імперій. XX століття виявилося століттям розвалу багатонаціональних держав і створення на їх руїнах національних держав або держав, які хотіли б бути національними.

У чисто радянському контексті, відбулися спроби реформ, головним ідейним і моральним джерелом якої були реформи «Празької весни», тобто 1960-х років. Ідея полягала в тому, що економічні та політичні реформи повинні розвиватися одночасно: в Китаї пішли іншим шляхом – економічна реформа без політичної, а в Радянському Союзі ці речі були взаємопов’язані. Як тільки Горбачов ввів перші елементи електоральної демократії, першими силами, які змогли мобілізуватися, були національні рухи. Які, і я з вами згоден, були зовні слабкі, дисидентів було небагато, але, якщо подивитися на склад політичних в’язнів у різних формах ГУЛАГу, то відсоток національних меншин – включаючи прибалтійців, євреїв, українців і так далі – зашкалював, в порівнянні з кількістю дисидентів з числа етнічних росіян.

Електоральна демократія виявилася несумісною з багатонаціональною державою, в якій головним «клеєм» була сила – військова, політичні репресії тощо. Багатонаціональні держави, побудовані на такій основі, виявилися не в змозі існувати.

– В російському політичному дискурсі є ідея, що СРСР був «розвалений американцями». Як США ставилися до ідеї розпаду Радянського Союзу?

– Сполучені Штати ставилися до ідеї розпаду Радянського Союзу дуже погано. Вони не хотіли розпаду. Ідеальною моделлю було переформатування світу, де існувала б співдружність між США і СРСР, тобто, повернення до ідей Ялтинської конференції, де передбачалося, що в рамках Організації Об’єднаних Націй світ вдасться зберегти цілісним. А пізніше – в 1990-1991 роках, коли відбувалося дуже відчутне економічне падіння Радянського Союзу, політична криза, коли було неясно, чи втримається Горбачов при владі – була ідея зберегти Радянський Союз як молодшого партнера на міжнародній арені. Але головним було побоювання етнічних конфліктів, воєн, воєн між республіками, у яких є ядерна зброя, поширення ядерної зброї. Це були головні домінанти американського ставлення до Радянського Союзу і Східної Європи в той момент.

В цей же час відбувалася мобілізація прибалтійських, українських, східно-європейських громад у США, які через Палату представників і Сенат тиснули на Білий дім. І, врешті-решт, адміністрація США зайняла, з її точки зору, компромісну позицію: балтійські республіки можуть відокремитися, але Радянський Союз повинен залишатися цілісним. Президент Буш-старший 1 серпня 1991 року летить до Києва з Москви, виступає перед українським парламентом і говорить про те, що Сполучені Штати Америки не будуть підтримувати так званий «самогубний націоналізм». Ця позиція залишалася в силі до кінця листопада 1991 року: вона пройшла через серпневий переворот, через фактичне двовладдя в Москві після перевороту... Зміни відбулися за кілька днів до українського референдуму 1 грудня 1991 року.

– Буває, розпад імперій супроводжується трагедіями і кровопролиттями. Наскільки безболісно відбувався розпад Радянського Союзу?

– Коли я завершив свою книгу, у мене було враження, що сталося чудо – стався розпад великої багатонаціональної імперії, фактично супердержави, другої за економічним, військовим потенціалом країни в світі – і стався досить мирно. Звичайно, була хвиля чеченської війни, яка була явно частиною цього розвалу, але в цілому ситуацію вдалося здійснити відносно мирно.

Однак я змінив свою думку після анексії Криму, після початку так званої «української кризи», «гібридної війни» на Донбасі і так далі. Для мене стало зрозуміло, що в черговий раз ошукати історію не вдалося, що процес розпаду Радянського Союзу не був завершений з промовою Горбачова 25 грудня 1991 року, а процес цього розмежування тільки почався, і ми зараз переживаємо один з його найбільш драматичних моментів.

Цей процес може йти в декількох напрямах. З одного боку, він спровокований спробою Росії утримати в своєму гравітаційному полі – економічному, політичному, військовому і т.д. – Україну. Але він не завершився і в іншому сенсі: питання в тому, наскільки Російська Федерація залишиться в сучасних кордонах? Чечня вже фактично «держава в державі» і будь-яке переміщення може призвести до її відділення; Північний Кавказ залишається проблемною точкою...

– Розпад СРСР призвів до зникнення двополярного світу і спроб створення світу багатополярного. Як це вплинуло на міжнародну безпеку, на світову економіку, на поширення свободи?

– Перші десять років після розпаду Союзу світ був фактично однополярним. З’явилося явище, яке називається «американським світом», і цей період був досить сприятливим для економічного розвитку, для розвитку міжнародних відносин, ситуації з безпекою. У цей період вдалося вирішити багато криз «холодної війни»: мова йде про перехід до влади чорношкірої більшості в ПАР, про найтриваліший період ізраїльсько-палестинського миру, Куба перестала бути конфліктним регіоном, вважалося, що позитивне вирішення знайдено для Афганістану... але через десять років цей світ почав розвалюватися: різні сили почали підніматися, включно з недержавними елементами – з «Аль-Каїдою» та іншими.

Росія почала заявляти все більш активно, що однополярний світ – погана організація міжнародного суспільства, що світ повинен бути багатополярним і повинен бути розділений на сфери впливу. Сьогодні ми перебуваємо в процесі трансформації від «американського світу» останнього десятиліття 20-го століття до того, що ми ще не знаємо. Ми можемо називати це «багатополярним світом», але питання в тому, скільки цих полюсів, які вони і як вони співвідносяться один з одним.

Відбувається трансформація і пошук нових ролей і для США, і для головних гравців. Рівність між державами формально проголошено – всі держави є членами ООН – але є «рівніші, ніж інші», вони є членами Ради безпеки. Чи є вони одночасно плюсами – велике питання.

– Чи можливе відродження ідеології комунізму?

– Із сьогоднішньої точки зору – неможливо. Комунізм зберігся у формі монополії на владу певної партії – на Кубі або в Китаї. Але ідеологія цієї партії абсолютно інша. Китай – це економіка, яка найбільш динамічно розвивається, і це не соціалістична економіка. Виявилося, що альтернатив лібералізму дуже багато, а ось альтернативи ринковій економіці немає, і це підриває основи будь-якого відродження комунізму в марксистському розумінні цього терміна.