Часи, коли поети були державотворцями і дипломатами, згадували днями у Празі, вшановуючи пам’ять письменника і політика, першого посла незалежної України у Чехословаччині, а згодом у Чехії, Романа Лубківського. Його колеги і друзі, україністи, представники української діаспори в Чехії зійшлися у Слов’янській бібліотеці у Празі, щоб згадати людину, яка закладала дружні стосунки між Києвом і Прагою, невтомно працювала над збереженням пам’яті про першу українську еміграцію, робила Україну ближчою та зрозумілішою для чехів.
Минув рік з того дня, як не стало Романа Лубківського, видатного поета, письменника, перекладача, політика, який закладав основи нової української державності та першого дипломатичного представника України у Чехії. Він належав до покоління шістдесятників, яким завжди залежало на українській культурі, які жваво цікавилися культурами сусідніх народів, і коли з’явилася нагода, кинулися у вир політичної боротьби.
На вечері-пам’яті згадували про творче і життєве кредо Романа Лубківського, яке сам він описував такими рядками:
«Не хочу аби
Замість мене думали
Не хочу аби
Замість мене вирішували
Не хочу аби
Замість мене голосували
(Проти мене)
Хочу бути самим собою
Настільки
Аби до серцевини
Совісті».
«До серцевини совісті» Роман Лубківський робив все, на чому йому залежало. Він був одним із засновників Народного Руху України, депутатом першого скликання Верховної Ради. Саме з його ініціативи була запроваджена традиція складання президентської присяги на Пересопницькому Євангелії – про все це згадували днями у Празі, де Роман Лубківський був ще і першим українським послом, а його посольство починало працювати у невеличкій квартирі, яка правила і за робоче приміщення, і за готель для численних гостей з України, переважно вчених і митців, які мали відкрити для чехів Україну. Від’їжджаючи з Чехії, він залишав уже і посольство не в квартирі, а у віллі в дипломатичному районі Праги, і розбудовані двосторонні зв’язки, і добру пам’ять, яка живе у Празі і донині.
Поет і дипломат
Роман Лубківський чудово знав і любив чеську і словацьку культуру, він перекладав багатьох місцевих письменників і поетів, про це свідчить той факт, що за свої переклади з цих мов йому були присуджені престижні літературні премії Словаччини та Чехії, згадує його друг, словацький фольклорист та українознавець Микола Мушинка, який знав Романа Лубківського з 1965 року.
«Це було велике щастя для тодішньої Чехословаччини, бо він був послом до Чехословацької федерації, а тоді вже до Чехії.
Він мав неймовірну здібність, він вмів контактувати, він, як і його добрий друг Дмитро Павличко, який також був послом, вони жили УкраїноюМикола Мушинка
Він мав неймовірну здібність, він вмів контактувати, він, як і його добрий друг Дмитро Павличко, який також був послом, вони жили Україною. З розмов з ним, я знаю, що вони були дуже добрими друзями з президентом Чехословаччини, потім Чехії, Вацлавом Гавелом. Вони разом їздили, говорили про літературу, про політику. Вацлав Гавел був послідовником першого президента Чехословаччини, Томаша Гарріга Масарика, а Масарик, як відомо, був великим покровителем української культури, літератури, мистецтва. Він фінансував і всі ті українські установи, які тут були, і Музей визволення України, а Гавел якраз продовжував традиції Масарика», – розповідає Микола Мушинка.
На початку 1990-х років у чеських книгарнях, що продавали старожитності, можна було придбати українську літературу міжвоєнного періоду, тож Роман Лубківський скористався унікальною можливістю скласти колекцію з робіт митців та науковців часів УНР, і не для себе, а для України.
Він цікавився Празькою мистецькою школою, тут був Український університет, Українська господарська академія, Педагогічний інститут імені Драгоманова, Висока школа образотворчого мистецтва. Він першим зібрав колекцію документів тих установ і спровадив їх в УкраїнуМикола Мушинка
«Він цікавився Празькою мистецькою школою, тут був Український університет, Українська господарська академія, Педагогічний інститут імені Драгоманова, Висока школа образотворчого мистецтва. Він першим зібрав колекцію документів тих установ і спровадив їх в Україну. Тож, йому Україна багато завдячує тим, що він зібрав протягом своєї дипломатичної діяльності», – веде далі Микола Мушинка.
На літературні теми Роман Лубківський міг говорити і з президентом, і з простими селянами. Як згадує Микола Мушинка, одного разу він запросив невтомного літератора до українського села у східній Словаччині поговорити про вихідця з того села, відомого американського письменника.
«Повіз я його якось до українського села Нижній Тварожець, де колись народилися батьки відомого американського письменника Томаса Бела, його прізвище було Беличак. Він коли виступив перед селянами з нагоди якоїсь річниці з дня його народження, то селяни, які фактично і не знали, хто він був такий той Белл, коли почули від українського посла про нього, то зробили для себе велике відкриття – і це було велике збагачення того святкування», – згадує Микола Мушнка.
І в Україні дбав про чеську культуру
І повернувшись в Україну, Роман Лубківський не розривав своїх зв’язків з Чехією, він активно працював з українськими чехами, яким тоді, на початку 1990-х років вдалося відродити чеське національне товариство у Львові «Česká beseda». Як згадує один із співзасновників відновленого товариства Олександр Дрбал, Роман Лубківський цікавився і питанням освіти національних меншин в Україні, і роботою національного товариства.
Він першим порушив питання про відродження національних шкіл в Україні, в тому числі і чеськихОлександр Дрбал
«Він першим порушив питання про відродження національних шкіл в Україні, в тому числі і чеських. Він мене якось запросив у Спілку письменників, все запитував, що нам потрібно, хоч ми і самі не дуже добре знали, що нам потрібно, але він запропонував нам приміщення у будинку Спілки письменників для проведення наших великих культурних акцій», – згадує Олександр Дрбал, який додає, що незабаром Роман Лубківський вже був почесним членом чеського національного товариства за його переклади з чеської літератури.
