Минулого тижня на одному із телеканалів прозвучала заява міністра культури України Євгена Нищука про особливості заселення південних та східних областей України.
Євген Нищук: «Ситуація, яка склалася на півдні та сході країни, – це прірва свідомості. Більше того, коли ми так багато говорили про генетику на Запоріжжі, на Донбасі – це ж міста завезені. Немає там ніякої генетики! Черкаси – славетний гетьманський і Шевченків край – саме місто наполовину завезене. Чого? Бо боялися цього «шевченківського духу». І так робили, це була технологія Радянського Союзу».
Слова урядовця мали великий суспільний резонанс. Чи має рацію міністр у цьому питанні? Про це Радіо Свобода розмовляло із дослідником переселень та депортацій на території радянської України у міжвоєнний період Геннадієм Єфіменком.
– Наскільки теза міністра Нищука про «завезені міста» має історичне підґрунтя?
Заява Нищука стосовно переселення є доволі неоковирною у вживанні певних термінів
– Заява Нищука стосовно переселення є доволі неоковирною у вживанні певних термінів. Тут головне – не конкретно кого і як переселили, бо переселень було чимало і на території радянської України, і на території всього Радянського Союзу. Інакше й бути не могло за умов масштабної індустріалізації.
Основним чинником тут була національна політика радянського уряду. Якраз 97 років тому – в листопаді 1919 року – було ухвалене рішення Пленуму ЦК РКП(б) про радянську Україну, яке на роки визначило національну політику.
– Як тоді визначалась національна політика?
– В 1919 році була спроба комуністичного штурму – більшовики спробували втілити всі свої постулати у життя за один рік. Одним із них була відсутність національності, мовляв, національне питання вже в минулому, на нього не варто звертати увагу. Та в Україні стався потужний сплеск антибільшовицького руху, каталізатором якого стало національне питання. Тож, тоді вони ухвалили рішення про те, що треба визнати українську мову рівноправною із російською, і сказали, що на території України більшовики та радянські працівники мають цю мову знати.
– А як це втілювалось?
– Наприкінці 1919 року відбувалось лише повернення більшовиків – вони йшли під гаслом незалежної радянської України, хоча насправді це була повна окупація. Територію займала російська Червона Армія, проте під гаслом незалежної України, на яке «купилися» і Грушевський, і Винниченко.
– Якою була радянська політика щодо переселень та депортацій після Національно-визвольної боротьби? Чи можна сказати, що депортація і переселення в східних та південних областях України мали масовий характер?
Після того, як переселенці в своїй більшості повернулися назад у Росію, були примусові депортації із тогочасних західних регіонів радянської України – це сучасна Київська, Житомирська, Хмельницька і Вінницька області
– Тут важливо розрізняти дві речі: перша – чи були переселення і депортації, і друга – чи мали вони вплив на етнічний склад населення.
Переселення і депортації були наслідком Голодомору. Спершу було організоване переселення в села низки регіонів. Потім, після того, як переселенці в своїй більшості повернулися назад у Росію, були примусові депортації із тогочасних західних регіонів радянської України – це сучасна Київська, Житомирська, Хмельницька і Вінницька області.
– Ті, хто поділяє думку міністра Нищука, посилаються на низку документів, серед яких є постанова Ради народних комісарів СРСР про переселення в Україну – там ідеться про 19-20 тисяч сімей колгоспників із російських областей, а також із Білорусі. Чому в такому разі ми не можемо говорити про масові переселення?
За загальною кількістю, демографи підрахували, – це 138 тисяч осіб. Назвати це масовим переселенням можна лише за певними аспектами
– 21 тисячу сімей було вказано у документі, але це далеко не повна цифра. Ще на початку 1934 року було переселено близько 4 тисяч сімей. За загальною кількістю, демографи підрахували, – це 138 тисяч осіб. Назвати це масовим переселенням можна лише за певними аспектами. Скажімо, якби таку кількість людей було переселено в одну якусь область, то вплив би був.
– Там же і на Донбас переселялась велика частка?
– Питання про Донбас іде в першу чергу. Якщо говорити про переселення у сільські райони Донецької та Луганської областей із Росії, то це 3627 господарств. Але через місяць після цього переселення почалася друга хвиля – із Чернігівської області. І тут уже кількість переселень налічувала більше 4 тисяч господарств.
– Тобто, з української Чернігівщини на Донбас переселили більше, ніж зі всіх російських областей. А як ситуація складалась у інших областях?
Переселення були із Росії, але протягом одного року переселені господарства – від 80% до половини – повернулись назад
– В інших областях переселення були із Росії, але протягом одного року переселені господарства – від 80% до половини – повернулись назад.
Слухачка: «Ви навіть не уявляється, наскільки я почала поважати Нищука за його слова. Він висловив усе, що в мене наболіло. Я бачу, скільки навколо генетично чужих».
– Я не думаю, що саме про це говорив пан міністр. Думаю, це його слова у Вашій власній інтерпретації.
Слухач: «Я – переселенець із Донецька. До 1971 року всі школи у Донецьку були україномовні. Я би хотів запитати, яка роль у русифікації тут Щербицького?»
– Звичайно, не всі школи були україномовні в Донецьку. Але, справді, після війни за часів Шелеста був даний імпульс розвитку української мови та освіти. А Щербицький був прихильником нової ідеї – єдиного радянського народу.
– Відомо, що більшовики у 1923 році проголосили курс коренізації, який в Україні мав форму українізації. Чому ж тоді комуністичну владу більше асоціюють зі зросійщенням?
Серед більшовицької номенклатури тоді панували настрої, що українізація – це тимчасова поступка, від якої можна за день-два відмовитись
– Коли більшовики ухвалювали й затверджували це рішення, то Скрипник казав: «Одна справа ухвалити рішення, а інша – його виконувати». Тобто, виконувати його реально ніхто не збирався. Серед більшовицької номенклатури тоді панували настрої, що українізація – це тимчасова поступка, від якої можна за день-два відмовитись. До речі, саме так і зробили на території Російської Федерації, коли від результатів українізації, яка тривала декілька років, відмовилися за день-два.
– Що спонукало більшовиків до українізації і потім спонукало до її відмови?
– На території України українізація не скасовувалась. Без українізації не можна було б говорити про успішну індустріалізацію, та і більшовицька влада таким чином хотіла закріпитись в Україні.
– А що спонукало відмовитись від українізації поза межами радянської України?
– Українізацію більшовики розділили на дві частини: на «петлюрівську», яка розумілась передусім як розвиток культури та українськості, та на «більшовицьку», коли треба було говорити українською мовою речі, спрямовані проти українськості. Від українізації там відмовились, бо зникла загроза – селянство було зморене голодом. До речі, про це часто забувають, але в більшовицькій пропаганді 1930-х років криза в сільському господарстві пов'язувалась із українськими націоналістами.
– В межах індустріалізації багато працівників приїжджали на шахти, на будівництва?
Тут плутанина. Нищук каже про міста, а більшість людей наводять аргументи про переселення у селах. Проте, в підсумку, етнічний склад сіл, куди відбувалось переселення, мало змінився
– Бачите, тут плутанина. Нищук каже про міста, а більшість людей наводять аргументи про переселення у селах. Проте, в підсумку, етнічний склад сіл, куди відбувалось переселення, мало змінився.
– А як виглядало переселення у міста?
– У міста переселялись, коли йшла новобудова і починався якийсь організований набір робітників. Організовані набори часто були із інших регіонів. Але якщо взяти сучасну Донецьку чи Луганську області, то це вже було в післявоєнні часи.
– До речі, відомо, що на Донбасі у післявоєнні часи були переселенці із Західної України.
– Тоді відбувалося переселення в певне соціокультурне середовище, де українськість не віталася. Тому часто переселенці намагались забути, що вони українці, особливо під час гарячих моментів боротьби із націоналізмом. Тобто, тут більше залежало не від того, хто переселявся, а від політики влади.
Зрештою, переселення відбувалося не лише на Донбас, а в Херсонську і Кіровоградську області. Це не було переселення в міста.
