У Росії вийшов в прокат фільм «28 панфіловців» режисера Андрія Шальопи. Він присвячений подвигу «героїв» оборони Москви 1941 року, який був вигаданий газетою «Красная звезда». Проте міфологізована історія 28 героїв-панфіловців досі підтримується російською владою: створення фільму курував особисто міністр культури Володимир Мединський. А всіх критиків фільму він назвав «кончеными мразями». У Кремлі пізніше пояснили, що «очільник Мінкульту застосував своє прекрасне володіння російською мовою, щоб відстояти історичну правду».
Гроші на фільм збирали в інтернеті. Сценарій «28 панфіловців» був написаний у 2009 році, в травні 2013 року було ухвалене рішення зняти тізер картини. Після його появи в мережі на продовження зйомок пожертвували три мільйони рублів.
У створенні фільму брав участь розробник комп'ютерної онлайн-гри War Thunder («Грім війни») – компанія Gaijin Entertainment.
«Панфіловці» – бійці 316-ї стрілецької дивізії під командуванням генерала Івана Панфілова. Найбільшу популярність здобули 28 осіб з особового складу 4-ї роти 2-го батальйону 1075-го стрілецького полку. За офіційною версією, 16 листопада 1941 року, коли почався наступ противника на Москву, бійці 4-ї роти на чолі з політруком Василем Клочковим в районі роз'їзду Дубосєково під час чотиригодинного бою знищили 18 ворожих танків. Повідомлялося, що всі 28 осіб загинули. Про «подвиг» написала газета «Красная звезда».
Обман розкрився у 1947 році, коли один із зазначених у списку загиблих солдатів, Іван Добробабін, був заарештований за зраду Батьківщині. Він підтвердив, що бій, про який писали в газеті, дійсно був, але ніяких подвигів він не здійснював і добровільно здався в полон німцям (і служив у них начальником поліції в селі Перекоп Харківської області). Слідство також встановило, що, крім Добробабіна, в бою під Дубосєково вижили ще чотири солдати: Іларіон Васильєв, Григорій Шемякін, Іван Шадрін і Данило Кужебергенов. Останній (він теж був у німецькому полоні) розповів, що в тому бою взагалі не брав участі. А Іван Натаров, який нібито розповідав про подвиг, був убитий за два дні до легендарного бою.
У 1948 і 1988 роках офіційна версія подвигу була вивчена Головною військовою прокуратурою СРСР і визнана художньою вигадкою. При цьому сам факт важких боїв 316-ї стрілецької дивізії проти 2-ї і 11-ї німецьких танкових дивізій на Волоколамському напрямку 16 листопада 1941 року не заперечувався. Історія про бій використовувалася як приклад героїзму і самопожертви солдатів Червоної Армії. Солдатам посмертно присудили звання Героїв Радянського Союзу і поставили пам'ятник. Про подвиг йдеться в гімні Москви і в безлічі літературних творів. Фраза «Велика Росія, а відступати нікуди!», – яку перед смертю нібито вимовив політрук Клочков, була включена в радянські шкільні та вузівські підручники з історії.
У липні 2015 року Державний архів Росії опублікував доповідь про те, що історія героїв-панфіловців є фантазією журналістів. Співробітники архіву посилалися на довідку-доповідь головного військового прокурора СРСР Миколи Афанасьєва, підготовану ще в 1948 році. Після цього міністр Мединський порадив керівнику Росархіву Сергію Мироненку «займатися своєю професією і не давати свої оцінки архівним документам». Пізніше Мироненко, який пропрацював керівником архіву з 1992 року, був звільнений з посади.
Про те, чому нинішній російській владі вигідно підтримувати вигадки про «Велику вітчизняну війну», Радіо Свобода розповів історик Борис Соколов:
У нас зберігаються практично всі радянські міфи і радянські подвиги, багато з яких вигадані пропагандистами. А деякі справжні подвиги залишаються в тіні, тому що вони не були відомі в період війни
– Це робиться для того, щоб зберегти міфологізовану картину Другої світової війни та «Великої Вітчизняної війни».
У нас зберігаються практично всі радянські міфи і радянські подвиги, багато з яких вигадані пропагандистами. А деякі справжні подвиги залишаються в тіні, тому що вони не були відомі в період війни. Просто зараз «Велика вітчизняна війна» і перемога в ній стали, з точки зору влади, основою російської національної ідентичності. Тому сконструйований міф, який має дуже мало спільного з правдою і в сенсі тих реальних жертв, яких зазнав Радянський Союз, народи Радянського Союзу в цій боротьбі, і ролі, яку грав Сталін в розв'язанні Другої світової війни, і ролі союзників СРСР в цій війні, і безліч інших речей.
Те, що опублікував Держархів, було відомо давно. Це публікувалося не раз. Він, звичайно, опублікував факсимільні копії самих документів, але це вже років двадцять не було ніяким секретом, десь з кінця 80-х – початку 90-х, коли ці відповідні документи про бої в районі роз'їзду Дубосєково були опубліковані.
Там ніяких 28 героїв-панфіловців не було. Там була одна рота, яку майже повністю знищили
Зрозуміло, що там ніяких 28 героїв-панфіловців не було. Там була одна рота, яку майже повністю знищили. З числа загиблих бійців набрали 28 героїв, щоб вони відповідали легенді.
– Відтоді вулиці в СРСР називалися їхніми іменами, і чого тільки не було...
– Я не кажу, що вулиці треба перейменовувати. Це теж частина історії. Міф – це теж частина історії. Може, комісар Клочков був хоробрим солдатом і чесно загинув. Він просто не говорив цих слів: «Велика Росія, а відступати нікуди. Там позаду Москва». Це журналіст Олександр Кривицький вигадав. Але теж, загалом, його за це лаяти особливо я б не став. Це було в цілях пропаганди. Це було потрібно. Це діяло.
Через понад 70 років після війни треба вже намагатися відновлювати реальну картину війни, а не чіплятися за якісь існуючі з тих пір легенди і міфи
Але через понад 70 років після війни треба вже намагатися відновлювати реальну картину війни, а не чіплятися за якісь існуючі з тих пір легенди і міфи.
– Так, але на керівника Держархіву Сергія Мироненка, який довів документально, що подвигу не було, посипався тоді шквал критики, його навіть звільнили. Чому не тільки чиновники, а й пересічні росіяни так болісно ставляться до розвінчання міфів про «Велику вітчизняну війну»?
– Тому що їх весь час годують цими міфами. Державна пропаганда ще з радянських часів вселяла, що якщо спробувати поставити під сумнів правдивість тих чи інших відомостей про роль СРСР у Другій світовій війні, про хід бойових дій, це буде непоправною трагедією. Це вважалося чимось немислимим. Зараз цей стереотип просто пожвавлюють і закріплюють ще раз додатково.
– Чому нинішня російська влада не гребує спотворенням історії? Історія «панфіловців», міф про велич Сталіна, який владою підтримується, нехай і не явно....
– Велич Сталіна треба розуміти яким чином? Він був великий з точки зору зміцнення власної влади і поширення її на, може, третю частину світу. У цьому він був, безумовно, великий. Але це ж було оплачено загибеллю величезної кількості народу. Тільки у війні загинуло щонайменше 40 мільйонів радянських громадян, ще мільйони стали жертвами колективізації, репресій. Ось про цю ціну ніхто не говорить – ні влада, навіть історики якось про це говорять в основному тільки в плані репресій. А про те, якою трагедією була війна для десятків мільйонів загиблих радянських людей, для тих, хто вижив і переніс неймовірні страждання... Ніхто ж не говорить, що в цьому винен Сталін. Все на Гітлера валять.
Гітлер без Сталіна не зміг би розв'язати Другу світову війну. Вони тут просто співучасники. Два ведмеді в одній європейській барлозі не могли ужитися
А Гітлер без Сталіна не зміг би розв'язати Другу світову війну. Вони тут просто співучасники. Два ведмеді в одній європейській барлозі не могли ужитися. Ось вони стали один з одним воювати, що цілком природно. Але розплачувалися за це своїми життями народи.
– До Вас як до історика, як до одного з фахівців із «Великої вітчизняної війни» звертаються творці сучасних фільмів про війну за консультаціями?
– Іноді звертаються. Я їм намагаюся говорити правду, хоча розумію, що значну частину її вони в силу об'єктивних причин просто не можуть відобразити.
– А творці цієї конкретної стрічки до Вас зверталися?
– Та ні, звичайно, не зверталися! Ставлення Мединського до мене відоме. Він же займався цим проектом. Але я, між іншим, висловлювався про цей проект в одній радіопередачі. Я говорив, що саме по собі, що екранізують легенду – нічого поганого в цьому немає. Зрештою, кіно саме творить міфи. Воно може звертатися до тих чи інших міфів – хоч 300 спартанців, хоч «28 панфіловців». Нічого поганого в цьому немає. Треба судити просто по тому, наскільки це художньо вийшло. Але це можна буде судити, тільки подивившись фільм.
Оригінал матеріалу – на сайті Російської редакції Радіо Свобода
