(Рубрика «Точка зору»)
У процесі візової лібералізації, який ось уже кілька років поспіль з різною інтенсивністю відбувається між ЄС і Україною, варто оцінювати дві складові. Першою й найголовнішою, ясна річ, є мета ‒ повне скасування віз для громадян України. Але не менш важливим, хоч і не таким очевидним, є виконання Україною вимог Європейського союзу. Сам процес візової лібералізації зі стратегічної точки зору дуже багато дав Українській державі.
«Безвіз» в обмін на реформи
Адже ні для кого не секрет, що якби не тиск Сполучених Штатів Америки, Європейського союзу і міжнародних фінансових організацій, то наші політики втілювали б реформи ще повільніше, а може й взагалі про них забули б. Завдяки тиску, який можна вважати навіть шантажем, Україна здійснила важливі реформи – створювала антикорупційні органи, робила процес тендерних закупівель прозорим, запровадила електронні декларації для державних службовців тощо.
Ви можете сказати: ну то й що, якщо безвізового режиму ми й так не отримали, антикорупційні органи мляві і страждають на «сліпоту», а електронні декларації просто збурили суспільство, бо ніхто з чиновників-корупціонерів так і не потрапив за ґрати.
Давайте по черзі: так, візи українцям наразі не скасували, але все одно ймовірність того, що з наступного року віз уже не буде, досить висока.
Слід розуміти, що ЄС не скасовує візи не через те, що не хоче виконувати взяті на себе зобов’язання, а тому, що сам союз опинився перед загрозою дезінтеграції чи навіть розпаду.
По-друге, антикорупційні органи справді мляві, але вони нарешті існують. Подібна ситуація була і в Румунії – їхнє антикорупційне бюро існувало, але арештовувало політиків з третьої ліги; та потім ситуація й політична кон’юнктура змінилися, на посаду голови антикорупційного бюро потрапила чесна людина – і сьогодні Румунія є європейським рекордсменом у боротьбі з корупцією, кримінальні справи порушено проти міністрів, мерів, лідерів партій тощо.
Нарешті по-третє, електронне декларування хоч наразі й не дало конкретних результатів, але створило підстави для розслідувань у майбутньому. Мільйонні статки, коштовні годинники, автопарки – це тільки зараз привід для обурення, а коли правоохоронні органи запрацюють краще – стануть доказами в кримінальних справах.
У корупціонерів візи є
Обіцяну дату скасування візового режиму уже стільки разів відкладали, що це закономірно викликало розчарування в українців. Найбільша провина лягає тут на українську владу, яка безпідставно – без закріплення на папері й чіткого формулювання – обіцяла народові візову лібералізацію. Врешті-решт, саме влада й понесе за цю поразку електоральні наслідки.
Небезпечним симптомом натомість є той факт, що останнім часом з’явилися українці, які вважають, що скасування віз взагалі непотрібне. Такі «експерти» й «патріоти» говорять про те, що в разі відкритого кордону найпродуктивніші українці просто виїдуть, країна спорожніє. Це неправда, і приклад Молдови, якій скасували візи ще понад рік тому, показує, що масової міграції не відбувається. Все просто: хто хотів виїхати – давно уже виїхав.
Зрештою, немає нічого дивного в тому, що люди в ХХІ столітті хочуть поїхати пожити / навчатися / попрацювати за кордоном. Чимало американців виїжджають в Європу, європейці – навпаки, німці їдуть у Великобританію, а британці – в Нідерланди. Адже така еміграція – це ще й спосіб здобути новий досвід, побачити світ, змінити оточення, заробити стартовий капітал. Так ось, завданням України є не створювати своїм громадянам перешкоди для виїзду, а навпаки – реформувати економіку й заохочувати заробітчан повертатися, таким чином залучати приватні інвестиції. Щоб українець, який кілька років пропрацював за кордоном, заощаджені гроші привіз в Україну – і збудував тут будинок, відкрив власний бізнес тощо.
Це вже не кажучи про те, що безвізовий режим – ще й питання гідності. Невже наші люди недостойні того, щоб вільно подорожувати Європою, відвідати красиві міста, побачити розкішні музейні колекції Лувра, Пінакотеки, Уффіці? Адже у влади, всіх тих нардепів-прокурорів-корупціонерів – візи є, а часто-густо ще й дипломатичний паспорт на руках. Натомість прості українці стикаються з численними проблемами при отриманні віз.
Розкажу приклад з власного досвіду: минулого року в моєї мами був ювілей, і я подарував їй туристичну поїздку Європою. Хоч візи й оформлювала туристична агенція, це виявилося непростим завданням. У моєї мами скромні заробітки, і турагент сказав, що з такою довідкою про доходи візи їй не дадуть. Мовляв, жінка середнього віку з уже дорослими дітьми – це група ризику; саме такі найчастіше виїжджають і нелегально залишаються працювати.
Як бачимо, якщо ви проста й чесна людина – візу отримати вам буде складно, якщо ж ви суддя і їздите на ферарі – то і у вас, і у вашої родини завжди будуть довгострокові візи. Це ще один доказ того, що візова система абсурдна за своїм змістом, і нашим національним інтересом є відкритий кордон із ЄС.
Багаторічну візову дорогу Україні варто було пройти, бо йшлося не так про скасування віз, як про реформування – стратегічне, структурне – самої країни. Скасують нам ті візи цього року чи ні, а ми вже виграли – як громадянське суспільство і держава.
Андрій Любка – письменник
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
